4927 
Ні для кого не секрет, що жоден український поет-сучасник Шевченка не уникнув впливу творчої манери великого патріарха. Та що там – привид батька-Тараса ширяв над українською літературою як мінімум до кінця ХІХ століття, і годі було його позбутися. Коли б Гарольд Блум міг спостерігати за тим, як борються із "фінальним босом" укрліту цілі покоління поетів-"наступників", можливо, центром його праці "Страх впливу" став би зовсім не Шекспір, а якийсь інший письменник на "Ше". Та сама народницька риторика, та сама образність і навіть стилістика – десятки поетів-епігонів лишив по собі Шевченко, і навряд чи це бодай якось пішло на користь і літпроцесу загалом, і кожному з цих поетів зокрема. Ніхто із них не зумів зажити бодай десятої частини слави патріарха ні за життя, ані після смерті, не кажучи вже про те що позбутися впливу великого шевченківського наративу й авторитету мало кому вдалося. До когорти таких потрапив і Борис Грінченко – можливо, саме тому значно більше визнання отримала його праця як лексикографа й етнографа, аніж як поета й письменника.
"Пливуть по небу хмароньки В далекії краї, Летять із їми думоньки Щочаснії мої — Туди, де та криниченька Холодная дзюрчить, Над нею та зеленая Вербиченька шумить"... Нічого не нагадує? А далі там, так-так, дівчинонька, яка схилилась над криниченькою. І де ж це все вже було, гмгм. Нічого дивного, що і в плані жіночої образності своєї творчості Грінченко недалеко "втік" від Шевченка. Жінки в його прозовій і поетичній творчості варіюються від ідилічних "дівчиноньок" до все тих же нещасних кріпачок і покриток (одна з таких, Докія з повісті "Каторжна", поповнила собою галерею образів шкільної програми з укрліт). Проте, як і Шевченко, Грінченко все ж робить "чи не поодинокий" виняток.
Марія Грінченко (у дівоцтві Гладиліна), яка прожила в шлюбі з Борисом Грінченком 26 років, була для нього зовсім не "музою" й "натхненницею", а соратницею, подругою й однодумицею. Діяльність Марії Грінченко далеко не обмежується допомогою чоловікові в роботі над найголовнішою працею його життя – чотиритомним "Словарем української мови". Вона активно публікує власну поезію та прозу в літературних часописах, розробляє шкільні підручники з мови та літератури, в її перекладах вперше видано українською драми Метерлінка та Ібсена, твори Толстого, Теннісона, Марка Твена та казки Ганса Крістіана Андерсена. Вірш-присвяту дружині Грінченко пише в перший же рік після шлюбу, і тут немає ні тіні об'єктивації чи ідеалізації – тільки вдячність і поціновування її підтримки та спільної праці. Навіть наприкінці ХІХ століття і незважаючи на цілий Шевченковий спадок, так уже було можна!
Кохана єдина! Ми вкупі з тобою
Робили над ділом святим,
Ми вдвох однією журились журбою
І щастям раділи одним;
Зі мною укупі ти працю ділила,
І праця та (знаю це я!)
Була і для тебе однаково мила,
Була вона теж і твоя.
Прийми ж, моя люба, кохана дружино,
Ці щирі од серця пісні.
Як згадку про ті дорогії хвилини,
Про щастя і праці та дні.
І в їх, моє серце, хай буде зарука,
Зарука нехибна для нас,
Що світло душі в нас не згасять ні муки,
Ні темряви й горя цей час…
1885
