9136 
День святого Валентина цьогоріч іще кілька днів поспіль нагадуватиме про себе не лише зів'ялими букетами у смітниках і затоптаними шматками рожевих кульок та конфеті на вулицях, а й постами з українською любовною й еротичною поезією в фейсбуці. #такніхтонекохав – тематичний поетичний флешмоб під таким хештегом запустила 14 лютого художниця й авторка улюбленого багатьма мальованого персонажа кота Інжира Олена Павлова. Без іронії, хороша ініціатива, завдяки якій український сегмент фб якщо не наповнився, то бодай трохи розбавив усезагальну рожево-сердечкову істерію (як і потік в'їдливих коментарів стосовно того, як вона, ця щорічна істерія, дістала) зразками української любовної поезії "здорової людини".
Проте флешмоб – він на те й флешмоб, щоби ширитися й, охоплюючи все дальші й дальші фб-простори, вбирати в себе, як снігова куля, і, кгм, значно менш вдалі поетичні зразки. Заодно й нагадуючи про те, якою ну дуже вже часто постає в таких поезіях жінка – якщо про неї пише чоловік. В кращому разі – ніжна-кохана-єдина чи прекрасна-недосяжна, "кров-любов", "очі-ночі", "кохання-страждання" і всі решта варіації на тему поетичного синдрому Франка-Вакарчука. В найгіршому починає бути шкода, що ідея премії за найгірший опис сексу в літературному творі, яку цьогоріч вперше вручили в Україні під назвою "Золотий хрін" (і всі ми знаємо, кому вона дісталась), не виникла років так на п'ятдесят чи сто раніше – із творів гіпотетичних лауреатів вже можна було би укласти підручник "Як ні в якому разі не можна писати еротичну поезію". А "середня температура по лікарні" такої поезії викликає максимум саркастичну усмішку – ну бо, серйозно, та хто так тільки не кохав. Починаючи від античних міфів і закінчуючи 2018 роком у всіх літературах світу – щоби нині написати про кохання не заяложено, не рожево й небанально, треба бути й справді майстром. А не вдатися при цьому до стереотипів, зокрема стосовно жіночого образу – це узагалі фінальний бос, який мало кому дається в Україні навіть в останні роки.
Стривайте, а звідки ж він узявся, цей хештег? Хто згадає, що там було далі, у вірші, звідкіля це взято? "Так ніхто не кохав, Через тисячі літ Лиш приходить подібне кохання...", ага, щось таке вчили й досі вчать напам'ять в десятому класі школи. Автор цих рядків – Володимир Сосюра, ще один класик української радянської поезії, який окрім того що теж долучився своїм доробком до соцреалістичного "дир-дир-дискурсу" звеличення партії й героїзації її героїв, на радість вчителькам літератури написав чимало любовної лірики. От тільки чи не вся вона – не про "так ніхто не", а про "та хто тільки так не". І на "Золотий хрін" там було би що номінувати, і завдання для фейсбучного тесту на кшталт "вгадайте, хто це написав – великий український хрестоматійний поет чи учень 9 класу" було б із чого скласти. Тим іронічніше, що одна із, мабуть, найбільш показових у цьому сенсі поезій Сосюри так і називається – "Любов".
Тут прекрасно все. Метафоричне протистояння "непмана поганого" й ліричного героя – простого радянського робітника, яке ненав'язливо нагадує про "опальність" першого й потребу повернення другого на домінантні позиції. Безликі "Інни й Марії", які мають за першим же покликом прибігти втішати відкинутого ліричного героя. Власне головна персонажка – пласке й безхарактерне втілення буржуазних розкошів, від яких має героїчно відмовитися ліричний герой (але ж у нього почуття, і йому так важко, і голову йому заморочили французькі парфуми, і рими "очі-хочу", ну ви зрозуміли). Наскрізна й кричуща функціональність жінки як такої, увінчана фінальним моторошним "О скільки, скільки біля муру Таких, як ти, я розстріляв". І крізь це все – постійне наголошення на тому, що "так не любить вас ніхто". Seriously?
Занадто вже велика частина української поезії стала місцем втілення усіх можливих стереотипів про жінку й жіночість, щоби не сказати, що іноді це місце заледве не кривавих розправ і зведення особистих рахунків із власними якими завгодно травмами, так зручно втіленими в жіночих образах. Про це не варто забувати, ані читаючи хрестоматію в 10 класі, ані підтримуючи поетичний флешмоб. Буває хороша, свіжа, позбавлена стереотипів любовна й еротична поезія, де жінка – і повноцінна дієва персонажка, і глибока лірична героїня. Буває хороша українська любовна й еротична поезія, у якій жінка постає саме такою. Проте не вся українська любовна й еротична поезія – хороша. І ставити знак рівності між поняттями "хороша поезія" й "це написав класик", між поняттями "хороша поезія" і "жінку-персонажку тут можна замінити непівським торшером" – теж навряд чи вдала ідея. Не в останню чергу тому, що це все вже було. Сто тисяч мільйонів разів, у яких завгодно варіаціях і декораціях, задовго до 1925 року й за десятиліття й десятиліття після нього. А в 2018-му році, після всього, що було, аж занадто вже сильно хочеться, щоби нарешті з'явилося щось інше.
***
Любов
Я вас люблю. Чому? Не знаю.
Та тільки кров моя пече
і в жилах муку розливаю,
мов синє золото очей...
Я вас люблю, моя омано!
О шуми вашого манто!
Я вас люблю так ніжно й п'яно,
так, як не любить вас ніхто.
Не знаю й сам, чого я хочу.
Шумлять весною дерева...
Як пригадаю ваші очі,
стає важкою голова.
Померлі квіти по дорозі
хтось розгубив уже давно.
Я зустрічаю вас на розі,
коли ви йдете до кіно.
А з вами він, непман поганий,
у нього зуби золоті.
І віє солодко і п'яно
за вами "Льоріґан Коті"...
А небо чорне і порожнє...
Там тільки вітру шум і гнів!..
Невже, невже забуть не можна,
що вийшов я з робітників?
Мені падучою зорею
так жалко жить серед образ!
В кіно трюмо і лотерея
для тих, що йшли на смерть за нас,
а з ними й я... Прощайте, квіти!
Я вже не той, я вам чужий.
Мені лиш плакать і жаліти
та кликать Інн або Марій...
О, почекай, моя омано!
Дай слухать шум твого манто...
Я вас люблю так ніжно й п'яно,
так, як не любить вас ніхто.
Рида рояль і голосами
кричить: – Цілуй її, цілуй!.. –
Беру квиток і йду за вами
у ложі бархатну імлу.
Це тільки сон. Це я в нестямі
і плечі, й губи зором п'ю.
Це ти французькими духами
змутила голову мою!
А на екрані хмари бурить
аероплян і мчить земля...
О, скільки, скільки біля муру
таких, як ти, я розстріляв!
1925
