5092 
Погордливе й упереджене ставлення до жінок у творчості Франка періоду "Перехресних стежок" (а це рівно межа ХІХ й ХХ століть) зовсім не випадкове. Доти протягом приблизно 15 років у ній тривав період, підсумком якого стала поетична збірка "Зів'яле листя" 1896 року. Так-так, окрім хрестоматійного "чого являєшся мені у сні", якого за роки незалежності не уникло жодне покоління українських десятикласниць і десятикласників, там ще чимало поезій подібного характеру. Щоби не сказати, що вони приблизно всі там якраз отакі.
"Інтимна лірика" – ухильно й дещо поблажливо характеризують цю збірку шкільні хрестоматії з літкритики. Інтимна – це значить зовсім не (оте, що ви подумали і що, коли б воно було у Франковій поезії, вписалося би в тему сезону "Гендеру в деталях", але не судилося), а сповідальна, страждальна й зациклена на собі, що з неї взяти. "Осмислення неординарного типу фатальної жінки, інспіроване авторським індивідуальним баченням, чуттям і досвідом" – уточнює академічне літературознавство. Ось хто винен у нескінченних стражданнях героя – лірична героїня, постійно недосяжна, а місцями й по-справжньому жорстока у своєму нехтуванні почуттями героя.
Безмежно прекрасна, безмежно ідеалізована, безмежно жорстока, безмежно далека, богиня й муза. Під її нищівним поглядом Каменяр, вічний революціонер, дух, що тіло рве до бою і невтомний борець за національну ідею перетворюється на страждальця і плаксія. Не втрачаючи, втім, позитивності й патріотизму, ба більше – вона цим його безрадісним становищем тільки підкреслюється. Аж хочеться спитати: що ж їй, цій такій-розтакій ліричній героїні, ще треба, що вона нехтує таким всуціль позитивним (автобіографічним?) героєм і відкидає таку палку, щиру й самовіддану його любов? Навіть Шекспір із його "моя кохана дихає, як люди, а не пахтить, як квітка навесні" дає тут фору Франкові в реалістичності зображення жінки за кілька століть до – але кому цікава та реальна чи реалістична жінка? Нам би тригер для страждань і рушій для творчості. Архетиповий, як виглядає, для української культури. Гурт "Океан Ельзи" – досі єдиний в Україні, здатний зібрати повний НСК "Олімпійський", і з кожної другої (якщо не з кожної першої) пісні Вакарчука помахує ручкою й стріляє очима все та сама "фатальна жінка". Яка завжди прекрасна – і завжди за замовчуванням не твоя. І твоєю, що прикметно, ніколи не буде. Піти й зізнатися їй у своїх почуттях – для слабаків, тільки писати сльозливі вірші, тільки хардкор!
І вже один із тих небагатьох віршів, де можна побачити іншу модель жіночості – хоч скільки-небудь діяльної, не об'єктивованої й позбавленої конотацій фатальної недосяжності – добряче вирізняється на тлі з одного боку революційно-каменярських, а з іншого приречено-страждальницьких поетичних моделей Франка. "Зближаєсь час, і з серцем, б'ючим в груди", втім, теж можна назвати феміністично наснаженим твором тільки з пересторогою. Не Каменяр, не Вакарчук – та все ж і навряд чи фемініст.
Зближаєсь час, і з серцем, б’ючим в груди,
Я вирвуся, щоб бачити тебе,
Порвати пута фальші і облуди,
Що тисне нас і по душі скребе,
Пробить стіну, котрою людська злість
Нас, друже мій сердечний, розділила,
Не знаючи, що в наших серцях сила,
Котрої ржа упідлення не з’їсть.
Зближаєсь час, і, радісно тремтячи,
В твої обійми щирі кинусь я,
І скаже поцілуй мені гарячий,
Що будь-що-будь, а ти повік моя!
Моя і невідлучна! Бо сльозами
І горем ти знітована зо мнов!
Нема стіни, перегород між нами!
Не знає стін, перегород любов!
Всі пута, що засліплення й зла воля
На нас вложили, нам на біль, – порвем!
Отруту, що нас нею щедро доля
Поїла, виллєм з серця і затрем
Усякий слід тих споминок важких,
Котрі, мов черви, серце підгризали,
Щоб навіть тіні темнії від них
На наше вольне щастя не лягали.
Зближаєсь час, коли, подібно нам,
По довговічних боях, муках люди
Прокинуться, гнилий розмечуть трам,
Що їх давив, і щиро грудь до груди,
Уста до уст притиснуть, мов брати,
Приязним, щирим словом заговорять,
Позбувшись пут недумства, темноти,
І зависті, і людовладства, й горя.
1 мая 1878
