17 січня, 2020

Пофарбована дудка (вірш Павла Тичини "Пляж")

2 лютого 2018
Поширити в Telegram
8896
Ірина Ніколайчук

Аспірантка Національного університету «Києво-Могилянська академія» (спеціальність — порівняльне літературознавство), лекторка літературних курсів Культурного проекту, учасниця проекту «Якими нас прагнете: фемінізм в українській літературі», авторка рецензій, оглядів та аналітичних статей про літературу і не лише.

Пофарбована дудка (вірш Павла Тичини "Пляж")

ПЛЯЖ

З гори вона збігла і гола лягла, — 
Не знає, не знає, не знає чому — 
Жагуче коліна сумні розняла 
І сонце приймає, як мужа.

Такі хвилеводи, така ряботінь, — 
Здається, здається, здається, от-от! — 
Тінь — та й немає, самії сліди: 
Риба дугою-стрілою з води...

Невже це було колись: банда... пожар... 
Її зґвалтували і кинули в жар... 
Які ще раби ми, які ще раби! 
Море, о море, ти полюби.

О як вона вирвалась, кинулась в бір, —
І бігла, і бігла, і бігла, — о жах! — 
Куди не погляне — оскалений звір, 
І небо у чорних кривавих слідах...

Був мертвий і дикий і проклятий час, 
Як десь вона впала вночі у траву. 
Тепер вже не знаю ні націй ні рас: 
Свободу людей своїм богом зову!

І буду боротись, і буду іти 
В новії нерабські незнані світи. 
Які ще раби ми, які ще раби! 
Море, о море, ти полюби.

Та море хвилює, та море будує; 
В нім стільки проклятих отих надбудов. — 
Любов моя чиста, любов незагасна, 
Невчасна, сучасна, прекрасна любов!

1926 р.

2 лютого 2018
Поширити в Telegram
8896
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Наповнення смислами поняття “жіноче” у суспільстві (за повістю «Я, Мілена» Оксани Забужко)
У співпраці з Валерією Рева. Сучасна медіакультура пропонує жінкам і чоловікам величезну кількість гендерних стереотипів, вимог, моделей поведінки. Намагаючись їм відповідати, жінки і чоловіки позбавляють себе власного вибору, відмовляються від свого “Я”. У світі, сповненому гендерних стереотипів, культурних традицій і суспільних вимог, почути свій власний голос – може бути завданням майже нездійсненним. Шлях до самопізнання для головної героїні повісті Мілени виявився сповненим драматизму.
Нещасливі пошуки стереотипного щастя у новелі «На Чортовій греблі» Галини Тарасюк
У співпраці з Дариною Стрілецькою. Галина Тарасюк – авторка більше двох десятків книг, володарка більше 10 літературних премій. Письменниця – Кавалер “Ордена княгині Ольги”. Нагороджена медаллю “Незалежність України”, Міжнародного Академічного Рейтингу популярності “Золота Фортуна”, відзнакою Міжнародного лицарського Ордена Архистратига Михаїла”. Її твори перекладені італійською, німецькою, румунською, польською, литовською, латвійською, туркменською, білоруською, російською. У центрі уваги письменниці жінки і чоловіки, внутрішній світ яких і зовнішні обставини життя розкриваються через призму їх взаємостосунків, взаємооцінки і взаємодіїї.
Самовизначення жінки у час війни (за матеріалами книги Світлани Алексієвич  “У війни не жіноче обличчя”)
У співавторстві з Поліною Стрілецькою. Книга “У війни не жіноче обличчя” є унікальною у своєму роді. Це книга документальної прози письменниці, яка народилася і провела дитячі роки в Україні, лауреатки Нобелівської премії з літератури 2015 року Світлани Алексієвич. У цій книзі, написаній у 1983 році, яку сама авторка визначає як “роман голосів”, зібрані і осмислені розповіді жінок, у тому числі численних українок, які брали участь у Другій Світовій війні.