2112 
Цей роман заведено вважати автобіографічним, адже багато подій у ньому відтворюють юність Плат – стажування у Нью-Йорку, спроби вступити до Гарварду, перша клінічна депресія та її лікування і, врешті, перша спроба самогубства. Так само й у персонажах/-ках книги дослідники легко вгадують реальних людей із життя Плат. Перші розділи книги легко можуть ввести в оману, створивши ілюзію, нібито це просто історія дівчини, що витягнула щасливий квиток на життя в одному з готелів Нью-Йорка, стажування у редакції, відвідування виставок, презентацій та вечірок. Але чим далі читач/-ка занурюється в сюжет, тим помітніше стають натяки на те, що головна героїня поступово занурюється в депресивний стан. Те, що починається із браку мотивації, поступово переростає у нерозуміння, що робити зі своїм життям, та апатію. До моменту, коли героїня обирає, як вкоротити собі віку, читач/-ка вже не може винирнути з цієї емпатичної ями.
Одним із каталізаторів стану героїні на ім’я Естер стали упередження до жінок у 50-х. Сильвія Плат приділяє не одну сторінку тому, як жінок не пускали у певні кола та професії, не розуміли, що вони можуть бути кимось більше, ніж лише покірною дружиною та матір’ю. Їхню амбіційність душили, зовнішній вигляд культивували, сексуальне життя стигматизували. Тиск на героїню іде від подруг, чоловіків, роботодавців та родини. Один із найпотужніших емоційно моментів «Під скляним ковпаком» – це побачення із жінконенависником Марко, який під час спроби зґвалтування називає її хвойдою та каже, що всі жінки як одна.
«Під скляним ковпаком» – це водночас викривальний маніфест про життя жінки у 50-х та вичерпна ілюстрація депресії та стану, що їй передує. Його непросто читати та неможливо не співпереживати. Особливо, якщо пам’ятати, що це реальні події із життя Сильвії Плат. І тим паче, якщо знати, що кілька років потому, коли поетесі виповниться 30, їй таки вдасться вкоротити собі віку.
Окремо дуже хочеться звернути увагу українське видання. «Видавництво Старого Лева» черговий раз звернулося до ілюстраторки Анастасії Стефурак, яка створила не лише обкладинку, а й емоційні ілюстрації всередині книги. Вони підсилюють пікові моменти роману. Як розповідала сама ілюстраторка, вона використовувала традиційно фемінний рожевий відтінок, який із кожним розділом все більше забивався сірими та чорними тонами. Плюс вона хотіла підкреслити атмосферу 50-х у Нью-Йорку, для цього зображаючи зачіски, намисто, друкарську машинку тощо.
