2115 
Це книжка-щоденник жительки Берліну, який охоплює період із 22 квітня до 22 червня 1945 року. Тобто період, коли німці точно усвідомили, що війну програно, а на столицю невпинно наближалися радянські війська.
Авторка розповідає про те, як у місці закінчувалась їжа, з якою швидкістю німці перебудовувались від звичного порядку до хаосу й назад, а головне — як їм жилося поряд зі спраглими до жіночого тіла «іванами». На сторінках свого щоденника вона розповідає, що відчула після свого першого зґвалтування, як швидко вона звикла до слова, але не до концепції, як легко бажання безпечного й ситого життя витісняє гідність.
Тема, по суті, не нова. Кілька років тому було видано український переклад невеличкої книжки Габі Кьопп «Навіщо я народилася дівчинкою?: сексуальні "подвиги" радянських визволителів», яка вже розповідала про страшні дії червоної армії переможців. Але якщо цей роман просто описував жахи війни, то «Жінка в Берліні» не ставить перед собою ціль відтворити умовну хронології та події. Авторка пояснює читачам свою мотивацію: чому жінки не особливо захищали один одного? чому марно було відбиватися? чому вона не намагалася сховатися від росіян? чому прийняла рішення шукати опіки офіцера?
Через те, що їй вдалося зберегти той щоденник, і ми маємо документацію дуже свіжих ран, «Жінка в Берліні» затягує. Ти не можеш не емпатувати головній героїні. Ти не можеш не відчувати ненависті до «іванів». А потім ти вже не можеш заглушити почуття, ніби ти, подібно героїні, трішечки прив’язалася до майора, який її ґвалтує.
У 2008 році німці випустили кіноадаптацію роману, але на відміну від книги йому додали непотрібного романтичного фльору, зайвих ліній про кохання та дуже змістили акценти. І взагалі, фільм такий чистий, що після нього й самій хочеться помитись.
