У двадцять один рік ця дівчина отримує роботу репортера у виданні «Pittsburgh Dispatch». Історія про те, як вона змогла отримати цю посаду є доволі цікавою — у газеті була опублікована стаття із зневажливим підтекстом по відношенню до жінок. У відповідь на це Неллі відсилає гнівного листа головному редактору. Він був настільки вражений майстерністю, із якою жінка виклала хід своїх думок, та наполегливістю останньої, що запропонував їй місце у виданні. Елізабет Кокран обирає собі професіональний псевдонім та починає друкуватися під ім’ям Неллі Блай…
Журналістка починає публікувати замітки про становище працюючих жінок на заводах Пітсбруга, але редакція наполягає на тому, щоб Блай займалася звичною для тогочасних журналісток тематикою — модою, садівництвом та світським життям. Після конфлікту з виданням Неллі подорожує до Мексики, досліджуючи корупцію. Також діячка активно підтримувала протест проти арешту місцевого журналіста за критику влади, після чого її було депортовано з країни.
Згодом Неллі починає піднімати у пресі тематику занадто складного та бюрократичного процесу розлучень — і не просто так. Її вітчим перебував у алкогольній залежності та проявляв насильство по відношенню до матері дівчини, а сама Неллі свідчила у судді при розлученні.
Після остаточного звільнення з «Pittsburgh Dispatch» наступною сходинкою у кар’єрі журналістки стає газета Джозефа Пулітцера — «New York World». Активістка йде на нову авантюру та вирішує потрапити до жіночої психіатричної лікарні на острові Рузвельта. І це їй вдається — вдало імітуючи амнезію Неллі змогла обдурити персонал лікувального закладу та провести там десять днів. Після цього Блай виступить із матеріалами, які покажуть усьому світові страшні умови, у яких перебували пацієнтки лікарні — більше того, журналістка навіть змогла довести, що частина жінок у закладі утримувалися там абсолютно безпідставно... «Моє серце здригалося від жалю, коли я бачила літніх, посивілих жінок, які безцільно говорять щось у порожнечу. На одній хворій була брудна сорочка, і двом іншим доводилося тягнути її. Покалічені, сліпі, старі і молоді, непоказні і красиві зливалися в одну безладну людську масу. Ніяка інша доля не могла б бути гіршою», — пізніше напише Неллі.
Цей проект приніс діячці титул «Леді Сенсація». Більш того, саме ця робота уперше привернула увагу світових активістів та навіть політиків до такої складної проблематики як умови утримання пацієнтів психіатричних закладів. Після публічного виступу Блай із висновками з своїх спостережень місцевий бюджет навіть виділив більше коштів на обслуговування психіатричних лікарень та благодійність.
Наступним кроком журналістки була спроба побити світовий рекорд та…завершити кругосвітню подорож менше ніж за 80 днів, випередивши героя роману Жюля Верна. Під час подорожі вона навіть бере інтерв’ю у самого письменника. Після того, як новоявлена рекордсменка повертається додому із блискучим результатом (на подорож вона витратила 72 дні!), Верн надсилає телеграму до місця її роботи із таким текстом: «Я ні на мить не сумнівався в успіху Неллі Блай. Вона довела свою наполегливість. Ура в її честь!».
Жінку все більше та більше обтяжувала її всесвітня популярність і вона вирішує покинути свою справу. Хоча, як виявилось, не надовго — вона втратила усі свої заощадження, працюючи на посаді президентки однієї із металообробних компаній. Отож повертається до журналістики. Блай пише статті про події Першої Світової війни та починає займатися благодійністю — найбільшу підтримку вона надавала дітям-сиротам.
До кінця свого життя Неллі Блай нещадно розбивала усі стереотипи щодо того, чим мають займатися журналістки.