На престолі під час двох світових воєн

Вільгельміна була донькою нідерландського короля та великого герцога Люксембургу Віллема ІІІ, сини котрого померли ще за його життя. Таким чином вона стала спадкоємицею престолу, а у 10-річному віці королевою Нідерландів. Однак їй не вдалося успадкувати корону Люксембургу через салічний закон (трон могли успадковувати лише нащадки чоловічої статті), наступним герцогом став Адольф Нассау. Ця подія мала великий геополітичний вплив, адже було цілковито унезалежнено ці дві країни. Зважаючи на юний вік, Вільгеміна спершу не могла відстояти свої права на престол Люксембургу, однак і в подальшому вона не прийняла жодних дій для ануляції цього сексистського середньовічного закону та повернення собі батькової спадщини. У 1912 р. цей трон усе ж перейшов до доньки попереднього герцога — Марії Аделаїди.

Вільгельміну характеризують мудрою правителькою [3], незважаючи на те, що роки її перебування на престолі були неспокійні — І та ІІ світові війни, економічні та політичні кризи. Можемо припустити, що манеру керування вона запозичила у своєї матері Емми, котра виконувала функції регента досить успішно до повноліття доньки [1]. За час її правління було надане виборче право жінкам, проведено шкільну реформу [2]. Вона велике значення надавала армії, прагнула створити невелике, але ефективне військо, тому самостійно відвідувала дивізії з перевірками, полемізувала з урядом щодо скорочення видатків на армію. Також вона була успішною бізнес-леді, вдало інвестувала свої кошти, що дозволило стати їй однією із найзаможніших жінок свого часу [4].

У обох світових війнах Нідерланди обрали позицію нейтралітету, незважаючи на те, що чоловік королеви був німецьким принцом, а її зять, чоловік принцеси Юліани, — членом нацистської партії. На королеву постійно чинили тиск, заохочували пристати до того чи іншого військово-політичного блоку, однак вона проявила неабияку стійкість та рішучість. Зокрема під час Першої світової війни Антанта запровадила морську блокаду Нідерландів [3] за те, що остання і далі провадила економічну діяльність з Німеччиною. Після капітуляції Німеччини Нідерланди надали притулок кайзеру і не видали його, хоча й переможці вимагали цього.

Про напад гітлерівської Німеччини на Нідерланди розвідка попереджала і уряд, і королеву, однак такі повідомлення сприймалися як підбурювання. Після нападу Німеччини на Польщу Нідерланди відмовилися долучитися до антигітлерівської коаліції та оголосили про нейтралітет. Наслідком такої недалекоглядної політики королеви та уряду став напад Третього Райху на Нідерланди, їхня окупація. За період 1940 — 1945 рр. з країни було депортовано 117000 євреїв, перевезено на примусові роботи до Німеччини 430000 голландців, загинули десятки тисяч мирних жителів [2].

Королівська сім’я після капітуляції Нідерландів 10 травня 1940 р. емігрувала до Великобританії. Однак королева і на відстані залишалася зі своїм народом, а саме, регулярно провадила радіотрансляції зі зверненням до своїх підданих [1]. Їй вдалося домогтися відставки прем’єр-міністра в екзилі Дірка Ян де Гіра, котрий наполягав на укладенні сепаратного миру з Німеччиною. В 1942 р. відвідала США, де зустрілася з Франкліном Рузвельтом, обговорила із ним звільнення Нідерландів, а 1943 р. — Канаду. За таку активну діяльність була нагороджена британським орденом Підв’язки.

Варто зазначити, що вперше мужність та холоднокровність королева проявила ще в 20 років, коли скерувала військовий корабель для евакуації президента Трансваалю (держава нащадків голландських колоністів — бурів — в Африці) Пауля Крюгера [3] під час англо-бурської війни, незважаючи на обурення Великої Британії та загострення взаємин з цією країною.

Чоловік Вільгельміни — Генріх Мекленбург-Шверинський не мав реального впливу на політику Нідерландів, фактично виконував роль декорації. Вперше у Нідерландах не жінка доповнювала образ чоловіка, а він — її. Однак їхнє особисте життя було нещасливим, оскільки королева тривалий час не могли виносити дитину, мала кілька викиднів. Чоловік ж час від часу «стрибав у гречку», про що свідчить наявність нього позашлюбних дітей [4]. Це сформувало образ успішної, але нещасної жінки, яка платить за відхід від традиційних цінностей.

Незважаючи на випробування та негаразди в країні, які випали на правління Вільгельміни, народ любив та довіряв їй, про що свідчить:

1.  Після Першої світової війни лунали ідеї ліквідації монархії, але, незважаючи на економічну кризу, населення не підтримало цього рішення.            
2. Фото королеви — символ Руху Опору, незважаючи на жахіття, які зазнав народ під час Другої світової війни та еміграцію королеви.
3. Встановлення пам’ятників королеві Вільгельміні по всій країні.                  

Останні роки правління королеви були складними: повоєнна дестабілізація економічного та політичного життя, боротьба Індонезії (на той час колонія Нідерландів) за незалежність. Королева в той період зазнавала критики, мала проблеми зі здоров'ям, наслідком чого стала її абдикація (зречення від престолу) на користь доньки Юліани. В останні роки життя вона відійшла від політики, зрідка з’являлася на публіці, присвятивши себе написанню автобіографії «Одинока, але не самотня» [4].

Список використаних джерел та літератури:

1. Вильгельмина – королева Нидерландов. // Режим доступу: https://www.liveinternet.ru/users/4000579/post250036073/ [25.01.2019].
2. Династии Європы / под. ред. Н. В. Попова. // Режим доступу: http://www.bibliotekar.ru/dinastii/index.htm [25.01.2019].
3. Wilhelmina of the Netherlands. // Режим доступу: http://www.amazing-holland.nl/assets/wilhelmina_english.pdf [25.01.2019].
4. Queen Wilhelmina of the Netherlands // Режим доступу: http://www.visionmena.com/PDF_Arkansas_State_Parks/Queen_Wilhelmina_PDF.pdf [25.01.2019].