22 лютого, 2020

Перша чорношкіра жінка, яка виграла в суді справу проти білошкірого чоловіка

20 січня 2020
Поширити в Telegram
99
Олександра Козлова

Культурна діячка, активістка та копірайтерка. Студентка, досліджує вплив медіа на громадську думку.

Перша чорношкіра жінка, яка виграла в суді справу проти білошкірого чоловіка

Досягнення нашої героїні видаються майже легендарними — адже дівчинка походить із сім’ї рабів, що ускладнило її життєвий шлях вдесятеро… Родину, у якій народилася майбутня активістка, важко назвати невеликою — у неї було аж тринадцять братів та сестер! У віці дев’яти років дівчинка стала «живою лялькою» в руках американських дрібних поміщиків, які продавали її один одному в якості рабині. Чого тільки не зазнала бідна Соджорнер — насилля, побоїв, втрати рідних…

Згодом дівчина закохується у одного із рабів та народжує від нього дочку. Але тогочасний хазяїн нареченого відмовляється одружувати пару, у результаті чого Соджорнер була вимушена вийти заміж за нелюба, якому народжує ще чотири дитини. За рік до повної законодавчої відміни рабства останній хазяїн жінки таємно продає її сина до штату Алабама. Вона подає позов до суду та через декілька місяців повертає дитину — це був перший випадок в історії, коли темношкірій жінці вдалося виграти в суді справу проти білошкірого чоловіка.

Після років принижень та насилля у житті Соджорнер нарешті наступають мирні часи — вона починає подорожувати світом із християнськими проповідями та вступає до аболіціоністської Асоціації освіти та індустрії в Нортгемптоні (штат Массачусетс).

Вже через декілька років Соджорнер виступить із промовою «Хіба я не жінка?» на міжнародній Конвенції по правам жінок, що сколихне увесь світ — у ньому активістка підніме не тільки проблематику рабства, але і жіночої емансипації та навіть релігії. «Он той чоловік каже, що жінкам потрібно допомагати сідати в екіпажі, переносити їх через канави, поступатися їм всюди кращими місцями. Але ніхто ніколи не допомагав мені сідати в екіпажі або переступати через калюжі, не поступається мені кращими місцями. А хіба я не жінка?», — кінцева фраза з цього фрагменту промови навіть стала текстовим символом подальших демонстраційних виступів аболіціоністів.

Трут навіть зустрічалась із президентами Авраамом Лінкольном та Уліссом Грантом, та намагалася домогтися прийняття закону про надання земельних субсидій колишнім рабам, але, на жаль, безуспішно. Не змогла наша героїня і взяти участь у президентських виборах — до голосування жінку навіть не допустили…

Та, здавалося, жінку нічого не могло зупинити — усі невдачі діячки тільки надавали їй наснаги на подальшу боротьбу. Активістка почала виступати із просвітніми лекціями на тематику реформування тюремного устрою та боролася за відміну смертної кари до кінця свого життя.

20 січня 2020
Поширити в Telegram
99
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Прийняла українську ідентичність та не зреклася її
«Душа українського шістдесятництва».
Очільниця ЗУНР
«Незламна жінка з палким серцем українським серцем».
Особисте і політичне
«Визволителька визволителя».