Родина Еммелін вирізнялася неабиякою активністю та небайдужістю до майбутнього Британії. Батьки дівчинки були прихильниками лівих політичних ідей, тому у віці восьми років вона вже була знайома із рухом суфражисток. Незважаючи на активну позицію батьків дівчинки, вони готували їй одну роль — їх дочка має будь-що вдало вийти заміж, народити дітей та вести спокійне життя домогосподарки. Згодом у своїх мемуарах вже доросла жінка пригадає — одного разу батько зайшов до її кімнати і думаючи, що його дочка спить, промовив: «Як прикро, що ти не хлопчик»…
Дівчинку віддали до педагогічної школи у Парижі, паралельно її навчали усім навичкам, які могли б знадобитися майбутній жінці та матері. Мрія батьків дівчини все ж таки частково здійснилася — у двадцять років Еммелін вийшла заміж за відомого адвоката Річарда, з яким у діячки було п’ятеро дітей. Цікаво, що її чоловік проявляв неабиякий інтерес до суфражистського руху та допоміг своїй дружині заснувати Лігу виборчих прав жінок. Організація проіснувала недовго, але Панкгерст робить спробу вступити до лівої Незалежної Лейбористської партії, але її прийнято не було. Причина? Еммелін була жінкою…
Смерть коханого чоловіка була неабияким ударом для Еммелін та її дітей. Щоб мати змогу прогодувати дітей вона влаштовується на посаду реєстратора пологів та смертей. Численні історії жінок про злидні, нерівне положення із чоловіками та обмеженні можливості повноцінного соціального життя жінку байдужою не залишили. Із кожним днем Панкгерст усе більше переконувалась у необхідності впровадження виборчого права для жінок.
Разом із однодумицями діячка заснувала Жіночий соціально-політичний союз, представниці якого неодноразово виступали на мітингах із вимогою надати виборче право жінкам. До цього часу парламентарі обіцяли внести необхідні зміни до законодавства, однак, ніхто насправді цим не займався. «Не словом, а ділом» — таким було основне гасло Еммелін та поціновувачів її діяльності.
«Чорна п’ятниця» — так потім історики назвуть цей день. 18 листопада 1910 року Союзом був організований марш протесту після того, як новий довгоочікуваний законопроект не набрав потрібної кількості голосів. Парламентарі досить скептично поставилися до перспективи гендерної рівності у питанні політичних виборів. Це і стало причиною заколоту — а потім Еммелін та інших учасниць руху почали арештовувати. Найбільш активних діячок відправляли до Голлуейської тюрми, де Панкгерст вчинила акцію голодування. А на одному із судових процесів вона навіть зазначить: «Ми тут не тому, що є порушниками закону; ми тут для того щоби стати його творцями».
Після початку Першої світової війни активістки на чолі із нашою героїнею приймають рішення припинити радикальні виступи для того щоб об’єднатися проти загрози з боку Німеччини. У 1918 році Парламент надав право голосу усім жінкам, яким більше 30-ти років.