2377 
Майбутня «перша леді преси темношкірих» народилася у Чикаго та з дитинства мріяла стати відомою письменницею. Спочатку вона навчалася на вечірньому відділенні факультету журналістики у Південно-Західному університеті та працю
вала у клубі для американських військовослужбовців. Саме там жінка робила перші висновки про життя темношкірого населення в умовах сегрегації та почала писати статті, що піднімали проблематику расизму у збройних силах. Свої перші роботи вона запропонувала журналісту з видання «Чиказький захисник», який потім рекомендував жінку редакції газети як талановиту та енергійну репортерку. До речі, одним із слоганів «Захисника» була фраза: «Американські расові упередження потрібно знищити!».
Вже зовсім скоро Етель заробила світову репутацію першої темношкірої журналістки, що отримала акредитацію у прес-службі Білого дому. Популярність жінці приніс всесвітньо відомий конфлікт із президентом Сполучених Штатів, Дуайтом Ейзенхауером. Етель Пейн багато кому запам’яталася як одна із найсміливіших та прямолінійних журналісток в історії Америки — і не дарма! Під час аудієнції із паном президентом Пейн запитала, чи не збирається він заборонити расову сегрегацію населення на державному рівні, на що Ейзенхауер відповів — «Ви говорите, що Вам потрібна адміністративна підтримка, але адміністрація робить те, що вважає за необхідне та не збирається підтримувати окремі групи населення». Пізніше за цей вислів президент був розкритикований, а сам президент перестав запрошувати Пейн на пресконференції.
Багато хто засуджував діячку за її досить відверті питання, а дехто навіть називав її «агресивною». Не зважаючи на це, вона до кінця була впевнена у тому, що її досягнення як журналістки цілком залежать від громадської самосвідомості та віри у справедливість.
Із роками репортажі Етель ставали усе більш відомими, у результаті чого її навіть було запрошено на посаду радіокоментатора у національній мережі CBS. Пейн стала першою у світі темношкірою жінкою, що досягла подібних успіхів. Через шість років діячка стала офіційним партнером Жіночого інституту свободи преси — неприбуткової міжнародної феміністичної організації.
Зараз світ пам’ятає цю жінку, яка не боялася привертати міжнародну увагу до найгостріших соціальних проблем ХХ століття та задавати питання, відповідей на які потребувало суспільство. В її честь навіть було введено стипендію для найталановитіших афро-американських журналістів.
І якщо для більшості тогочасних журналістів висвітлення певних суспільно важливих проблем було певною розкішшю, яку вони не могли (чи боялися) собі дозволити, для Етель Пейн це було принципом усього життя. Журналістка завжди пам’ятала та усвідомлювала усю силу відповідальності за свою діяльність:
Коли мова йде про питання, які дійсно впливають на мою країну, я відчуваю себе винною, тому що я вважаю, що я — інструмент зміни.
