Історія реформаторки: творити школу, що не обтинає крила

МА-МА МИ-ЛА РА-МУ. Пам’ятаєте? Це речення було у кожному Букварі країни. А пам’ятаєте, як вчилися читати — на швидкість, рахувати — на кілограмах силосу, а замість вчитися критично мислити — поглинали фактаж, втиснутий у шкільні програми? А от першачки 2018 року — перші, хто навчається у НУШ — новій українській школі –запам’ятають шкільні роки по-іншому. Принаймні, так пообіцяла команда Лілії Гриневич, Міністерки освіти і науки України 2016-2019 рр.. 

П’ятдесятитрьохрічна пані Гриневич реформувала українську освіту радикально та рішуче. При цьому ніхто не дорікне їй у некомпетентності кабінетних політиків, далеких від реального життя. Досвіду Міністерки передувала робота лаборанткою в університеті, вчителькою біології, директоркою школи та очільницею освітнього управління столичної держадміністрації, тож Лілія Гриневич не з чуток знає, на що хворіє українська освіта:

У мене не було якогось особливого рішення стати реформатором, це все відбувається еволюційно. ...Ще в молодості, коли я була вчителем, а потім директором школи... на мене просто накочувались хвилі обурення тим, що відбувалося в освіті. Та глуха стіна, в яку я впиралась, та безпорадність...

Знаєте, чому я зайнялася створенням зовнішнього оцінювання? Безмежне хабарництво у вишах... Я бачила, як мої прекрасні діти, випускники моєї школи, не могли вступити у виш тільки тому, що їх батьки не могли дати хабар[1]

Джерело: 4mamaua (12.03.2018) 

Та Лілія Гриневич вирішила, що не хоче і не може залишатися безпорадною. Напевно, без її наполегливості та досвіду стажування у Варшавському університеті, де саме впроваджувалася система зовнішніх іспитів, двері в українські виші і далі б відкривали знайомства або круглі суми. Практичне розуміння успіху польської реформи дозволило Лілії Гриневич зайнятися розробкою системи зовнішнього незалежного оцінювання для українських абітурієнтів, а згодом — і впровадженням ЗНО на національному рівні.

Жінка розуміла, що для справді системних змін у освіті, потрібно діяти на політичній арені. Тож ставши у 2012 році народною депутаткою, вона очолила Комітет Верховної ради з питань науки та освіти, аби її ініціативи, як-от ухвалення нового Закону «Про вищу освіту», були втілені у життя. Після чотирьох років депутатства, Лілія Гриневич обійняла посаду Міністерки освіти і науки України, яку сприймає як можливість творити масштабні зміни:

Я ставлюся до своєї політичної діяльності як до професійної діяльності, яка передбачає величезні обов’язки й відповідальність. На жаль, в Україні поняття «політик» девальвувалося, воно стало лайливим. Насправді ж — це серйозна робота, яка відкриває великі можливості для втілення системних рішень у різні сфери суспільного життя.[2]

На переконання Лілії Гриневич, саме шкільна освіта найбільше потребувала системного впливу, тому стежить, аби якісне втілення НУШ було пріоритетом МОН. Особливу увагу Міністерка приділяла тому, аби діти росли з усвідомленням рівноправності чоловіків і жінок, рівних можливостей дівчаток і хлопчиків. Скасування поділу класу за статтю на уроках праці, гендерна та антидискримінаційна експертиза підручників — вже втілені кроки, хоча, як ділиться пані Гриневич, цього не досить:

Історичним витоком дискримінації щодо жінок на ринку праці є ті стереотипи, якими пронизана вся наша культура, а отже — і система освіти. На рівні освіти ми бачимо, наскільки різними є траєкторії, які обирають хлопці і дівчата вже під час вступу до закладів вищої освіти... І це не випадковий збіг обставин: професійний вибір — результат соціалізації дитини. Стереотипи та гендерні розриви необхідно долати, і Міністерство освіти і науки вже кілька років намагається робити це.[3]

Критично важливо, що Лілія Гриневич не пропонувала лиш косметичних змін, і не обманювалась ілюзіями щодо поточного стану справ української школи — сьогоднішня Міністерка пам’ятає все, з чим працювала вчителькою, і таке невикривлене сприйняття реалій шкільної освіти уможливлює втілення життєздатних реформ.

По-перше, в центрі НУШ, школи компетенцій, а не знань — дитина. Дитина не у порівнянні з однокласниками і однокласницями, а унікальна дитина як особистість, дитина 21-ого століття, дитина з потребами, що змінюються з віком. Наприклад, про першачків Міністерка подбала, замінивши табелі свідоцтвами досягнень з унікальними показниками — наприклад, вмінням «брати на себе відповідальність» чи «вирішувати конфлікти мирним шляхом», щодо яких вчителі відзначають успіхи дитини за шкалою від позначки «значні успіхи» до «ще потребує уваги і допомоги». Для учнів базової школи (5-9 класи), під керівництвом Лілії Гриневич, МОН розробляло нові програми з чотирма наскрізними темами:

• безпека і здоров'я людини;
• громадянська активність;
• фінансова грамотність і підприємливість;
• охорона навколишнього середовища і сталий розвиток.

Такий фокус кожного шкільного курсу навчить дітей знаходити відповіді на щоденні виклики, наголосить на темах, про які з школярами раніше взагалі не говорили:

Це не тільки знання, це вміння їх використовувати для власних індивідуальних і професійних завдань. А ще — це ставлення і цінності, а також вміння з позиції тих цінностей критично переосмислити інформацію, вал якої зараз падає на дітей, і ми не можемо захистити їх під якийсь ковпак від цієї інформації.[4]

А учням профільної середньої школи (10-12 класи) пані Гриневич пообіцяла свободу вибору, для концентрації зусиль на предметах, у яких старшокласники планують поглиблено розвиватися.

При цьому, Лілія Гриневич була абсолютно свідома того, що без співпраці вчителів та батьків освітня реформа неможлива. Міністерка намагалася запровадити культуру відкритого партнерства між вчителями та батьками, подолавши примітивний рівень їхньої співпраці з питань дофінансування потреб школи. Окрім цього, програми початкової школи відкриті для обговорення громадськістю на інтернет-платформі EdEra, що є прикладом безпрецедентного залучення усього суспільства до співтворення реформ.

Джерело: Школа №35 (21.08.2018 року) 

Та чи легко бути реформаторкою освіти? Навряд. Рішення Міністерки нерідко були непопулярні і серед самих вчителів, адже не всі освітяни хочуть змінювати шаблони, за якими працювали впродовж десятків років. Вчителям самим доводиться вчитися, і це — необхідний компонент реформи, переконана Гриневич. З одного боку, Міністерка працювала над підвищенням привабливості вчительської професії, зокрема, шляхом підвищення зарплат. Водночас, пані Лілія намагалася пристосувати вчителів до необхідності відповідати запитам часу. Впроваджуючи онлайн-курси підвищення кваліфікації вчителів, команді Гриневич довелося з прикрістю виявити, скільки вчителів не розібралися з реєстрацією власних поштових скриньок. Крім цифрової прірви між школярами і вчителями, політикиня виявила й іншу масштабну проблему:

Після запуску першого онлайн-модулю у вчительських групах у Facebook з’явилися відповіді на тестування і деякі вчителі почали активно списувати.... Але ж насправді, це велика ціннісна проблема. Бо списування у нас ще з радянських часів вважається не крадіжкою, а використанням дружньої допомоги... І враховуючи, що вся ця система цінностей, зокрема щодо поваги до авторських прав та доброчесності, формується в дитинстві, ми маємо серйозну проблему: як вчителі можуть формувати ці цінності у школярів, якщо самі так просто йдуть на недопустимі речі?

Так Лілія Гриневич виносила на загальне обговорення питання, які раніше ніхто не обговорював, і боролас за формування нового вчителя для нової школи. Як публічній особі, Міністерці і самій було не уникнути критики. Найпомітніші — голоси опонентів освітніх реформ, і тих, хто ковтає гучні журнальні заголовки замість самостійного дослідження питання, як було, наприклад, з мовним скандалом через Закон України «Про освіту».

Нагородження Лілії Гриневич премією «Жінка України 2018. Створює. Змінює. Окриляє» у номінації «Середня освіта». Джерело: Фейсбук-сторінка Лілії Гриневич.

Та Лілія Гриневич і не прагнула подобатися всім. Натомість, політикиня знала, як багато можна втілити, обіймаючи посаду Міністерки, і що в у її руках були можливості для творення такої системи освіти, про яку мріє:

Школа може підрізати крила, якщо система орієнтована на середній результат. Школа повинна пропонувати різноманітні можливості для розвитку особливих талантів у людей, знаходити, в чому вони можуть бути успішні, і підготувати до життя у світі, що постійно змінюється. Школа також має пильно слідкувати за глобальними тенденціями і змінами, в іншому випадку ми ризикуємо підготувати учнів до світу, якого вже не існує[5].