Академічні теорії

Філософія є мистецтвом мислення. Для неї важливими є інтелектуальні та творчі здібності людини, а не її стать. Чому ж ми знаємо переважно про філософів, та майже нічого про філософинь? За чотири роки навчання на філософському факультеті в Україні я не пам’ятаю жодного разу, коли нам задали б прочитати текст, написаний жінкою. Нам розповідали про декілька постатей, серед яких Ганна Арендт, Елоїза, Елізабет Енском та ще дві-три людини, але навіть на семінарських заняттях ми не знайомилися з їхніми роботами. Положення жінок у суспільстві тривалий час не дозволяло отримати відповідну освіту та застосувати її, присвятивши життя філософії. Тим не менш, деяким це вдавалося попри усі перепони на їхньому шляху. Що ж заважає вивчати їхній доробок зараз? Я хочу компенсувати недоліки системи освіти (та попереднього дискримінативного суспільного устрою людства) та розповідатиму у своїх текстах про цих хоробрих та розумних жінок.

Яка виборча система сприятлива для жінок у радах різних рівнів? Ідеальної виборчої системи не існує. Найбільш демократична пропорційна виборча система з відкритими списками, бо в ній значимі і партія як суб’єкт виборчого процесу, і кандидати з виборчого списку, і виборці, які впливають на якісний склад депутатського корпусу. Пропорційна система із закритими списками може найбільше сприяти проходженню в парламент жінок за умови формування гендерно збалансованих виборчих партійних списків (принцип «блискавка»). Та якщо партія не дбає про власну репутацію і вносить у список «неякісних» кандидаток і кандидатів, страждає законотворчість. У мажоритарній виборчій системі на одномандатні округи партії лише іноді висувають жінок, бо роблять ставки на рейтингових і ресурсних осіб. Щоб зробити політику менш «бар’єрною» для жінок, можна створити умови в кожній виборчій системі.

Ганна Арендт — видатна мислителька ХХ століття. На її праці дотепер спираються дослідження у сфері філософії, політології, теорії культури й антропології. Вона першою досліджувала тоталітаризм і розглядала його як «патологію» сучасного суспільства, як хворобу й ваду. Висновки з її книжки «Джерела тоталітаризму» досі залишаються чи не одиноким путівником у тоталітаризмі СРСР і Німеччини та спробою зрозуміти нелюдський соціальний лад.

Книга посвящена положению женщин в семье, обществе, их борьбе за свои права, истории женского движения в США в целом. Центральное место в ней уделено борьбе черных женщин США за свое освобождение, а после отмены рабства – за полное равенство. 

Відродження фемінізму в 60-70-х роках ХХ століття можна порівняти з повторним відкриттям націоналізму в 90-х. Для одних – сенсація, для інших – факт; нове коло після столітньої прогалини для історицистів. Усвідомлення та природа ідентифікації індивіда з національними та ґендерними ролями є питанням особистого самоусвідомлення. Ми не можемо уникнути ані фемінізму, ані націоналізму, позаяк усі ми маємо стать (gender) і належимо до певної групи, навіть якщо задля особистісного виокремлення ми заперечуємо цю приналежність. Незважаючи на те, чи стосується це всіх індивідів, не всі однаковою мірою усвідомлюють свою приналежність до певної нації чи ґендеру.

ЛГБТ движения в странах бывшего Советского Союза сталкиваются сегодня с серьезными вызовами. «Официальная» гомофобия стала частью популистской политики. Российский закон о «гей пропаганде» 2013 года начал эту тенденцию в странах, где пророссийские силы копировали этот закон (как, например, в Украине и в других бывших советских республиках). Кремль ведет культурную войну против квир-знания, доселе невиданную в истории постсоветского региона. В то же время фактическое насилие над ЛГБТ растет. В этих условиях, нужна ли ЛГБТ-движениям из постсоветских стран их история? Должны ли ЛГБТ-инициативы прилагать усилия, чтобы узнать о квир-прошлом своих стран? А может, существуют более насущные приоритеты для политических действий? Лекция поднимает вопрос: могут ли знания об историческом прошлом влиять на борьбу с гомофобией в Украине и в других странах бывшего Советского Союза.

Академічна богословська освіта протягом століть залишалася чоловічим привілеєм, сьогодні ж науковиці й викладачки теології — явище доволі звичне, навіть в Україні. «Феміністки від теології» не тільки порушують питання про те, яку роль жінки відігравали в релігійній історії, а й осмислюють такі фундаментальні проблеми, як образ Бога та культурно-антропологічна, політична, суспільна й ідеологічна структура богословського знання як системи знань. У серпні 2018 року у Львові відбулася щорічна конференція Європейського товариства жінок-дослідниць богослов’я, присвячена питанням війни і миру, насилля і шляхів його подолання, зокрема ролі жінок у цих процесах. Співорганізаторами конференції виступили лекторій Союзу українок Америки з жіночих студій та філософсько-богословський факультет Українського католицького університету (УКУ), у стінах якого відбувалася конференція.

Завдання цієї статті окреслюється трьома ключовими в розвитку символьної антропології питаннями. Як визначити сенс символьного повідомлення в суспільних ритуалах, і чи це значення має якийсь емпірично виражений відповідник у свідомості виконавців або ж вплив на їх поведінку? Друге, чи можна відповісти на ці питання шляхом інтерпретації символів, себто емпіричним способом, якій використовує чітко визначені й відтворювальні методи? Останнє: чи правомірно приписувати поведінці символьні значення, якщо самі учасники не усвідомлюють цих значень? Якщо неусвідомлюване значення існує, то чи воно впливає якось на ставлення до такої поведінки або на мотивацію її? Аналіз даних, взятий з відгуків на «Семантичний диференціал» Осгуда стосовно категорії роду і поводження, прийнятого у спілкування між статями забезпечує ствердні відповіді на ці запитання.

Кому належить материнство? Чому воно стало сакральним? Де між поневоленням і повним звільненням від репродуктивної функції розмістити саме «материнство» і задоволення від нього? Фемінізм порушує питання про міфи й очікування від материнства, які роблять цю роль гнітючою і нищать справжність материнського досвіду. Феміністки прагнуть звільнити материнство від цього негативу і дати жінкам альтернативу — як у сценаріях материнства, так і у відмові від нього.

Репродуктивні можливості жінок — засадничий чинник гендерної нерівності в патріархатних суспільствах. У феміністичному дискурсі тема материнства посідає чільне місце, проте однозначного трактування материнства не існує. Тож пропонуємо розібратися з ключовими працями і підходами. Ці знання дозволяють озброїтися додатковими аргументами проти поширених міфів про фемінізм як рух, який знецінює сім’ю і материнство.