19 вересня, 2020

«За спиною» Гаськи Шиян — феміністична критика роману та його рецензій

25 серпня 2020
Поширити в Telegram
914
Катерина Семчук

Феміністка, журналістка, працює в «Політичній критиці», головна редакторка «Лезо» . Цікавиться політичною філософією й етикою, соціальною рівністю.

Фемінізм і емансипація — нерідні сестри української сучасної літератури. Феміністичним проривом 1990-х уважають (з поправкою на тогочасний соціальний контекст) «Польові дослідження українського сексу» Оксани Забужко. Згодом були романи Тані Малярчук, Євгенії Кононенко, Світлани Пиркало, Наталки Сняданко. Однак ці книжки не стали канонічними для фемінізму, як свого часу «Під ковпаком» Сільвії Плат чи «Жовті шпалери» Шарлоти Перкінс Гілман. Імовірно, тому що вони розповідають про емансипованих жінок і взагалі формують непатріархальний світ, але це не феміністичні книжки, як їх задумували авторки. Недавно групу нефеміністичних романів про емансипованих жінок поповнив ще один — «За спиною» Гаськи Шиян.

Новий роман вийшов у видавництві «Фабула» в березні 2019 року. У центрі сюжету — історія забезпеченої ейчарки Марти зі Львова, хлопець якої бере участь в АТО. Із видавничого анонсу: «Війна на Сході ставить перед вибором не лише чоловіків, а і їхніх жінок та подруг. І не кожна з них готова піддатися суспільному тиску і погодитися із загальноприйнятим сценарієм та прийняти роль, що належиться жінці, яка чекає в тилу».

Отже, Марта — це не звичайна героїня патріотичної літератури. Можливо, вона чимось нагадає ваших знайомих, які з різних міркувань не сприймають ура-патріотизм і жертовність. Жінка, яка не хоче погодитися із заведеним сценарієм і прийняти роль, що належиться жінці, — досі виклик для українського суспільства, тим паче в контексті війни. Роман «За спиною» загалом про людей, втягнутих у російсько-українську війну, хоч вона й точиться за тисячу кілометрів від них. Ці дві теми — антимілітаризм та емансипація — викликали жваву реакцію в читачів і критиків, а найбільше, як і очікувалося, у консервативної аудиторії.

Роман почали гаряче обговорювати після того, як у травні 2019 року його відзначили Літературною премією Європейського Союзу. Прозвучало багато критики, і читацькі та літературознавчі реакції на нього не менш цікаві, ніж сам роман. Авторка сміливо, без самоцензури запливає за буйки загальноприйнятого патріотизму в літературі, що її українці досі сприймають як інструмент буржуазного українського українського виховання (подвійне означення «український» тут не випадкове).


Галина Шиян

Цікаво, що феміністична спільнота зовсім не відгукнулася на роман, хоча в ньому порушено такі теми, як жіноча сексуальність, емансипація, гендерна рівність, тілесність. Можливо, роман просто не зацікавив феміністок, тимчасом авторка не цурається апелювати до фемінізму, презентуючи та обговорюючи свою книжку.

Спробуймо розібратися, чи ця книжка феміністична, а якщо так, то якою мірою. Оглянемо реакції на книжку, серед яких дев’ять — це доступні в інтернеті тексти літературних критик_инь, решта — оцінки з фейсбуку. Часто те, що пишуть користувачі в соціальних мережах, не менш цікаве, ніж думка професіоналів.

За що хвалять роман «За спиною»

Чому серед чотирнадцяти претендент_ок премії з різних країн ЄС перемогла книжка Шиян зрозуміло: вона розповідає про сучасну України, де йде війна, і дає голос не шаблонному мілітарному патріотизму, а показує розмаїтішу реальність. Письменниця в художній формі матеріалізує думки людей, котрі живуть поза безпосередньою зоною конфлікту і, можливо, не впевнені, як до нього ставитися.

«Цей роман не просто стилістично вправний і зрілий, а й важливий для сучасности, адже вписує війну в Україні в універсальний людський контекст,

сказано в обґрунтуванні українського журі премії його вибору переможиці.

— (...) Роман “За спиною” — про сучасну Україну, але не лише про неї. Він про наш псевдобезпечний сучасний світ, який всуціль крихкий, починаючи від сім’ї і закінчуючи суспільствами, державами, глобальними інституціями».

Саме те, що книга переводить фокус із бійців на передовій на (малодосліджений) тил і його мешканців, відзначають як основне досягнення Шиян.

Українська літературна й культурна спільнота теж позитивно оцінила книжку: роман здобув нагороду «ЛітАкцент року — 2019» у номінації «Проза», став номінантом премії «Книга року ВВС 2019» (нагороду отримала Тамара Горіха Зерня за роман «Доця», теж на воєнну тему).

Негативна критика: війна, мораль, порядність, тілесність

«Роман про курву, яка образилася на свого чувака за те, що він пішов на фронт, з детальними описами жіночої мастурбації та інших сексуальних експериментів»,

— ось такий синопсис роману «За спиною» є у фейсбуці.

Літературний світ оцінив нетиповий сюжет роману (сюжет-жест), натомість багато читачів розкритикували роман за те, як він висвітлює тему війни на сході України. Нищівні відгуки писали здебільшого люди правих націоналістичних поглядів, прихильники глянцевого патріотизму в літературі та люди з інтерналізованою мізогінією.

«(...) право йти туди мають хіба одинаки, у яких немає зобов’язань ані перед дітьми, ані перед жінками, ані перед батьками. Бо, звісно, ніхто не думає, що загине, ніхто ніколи в це не вірить, але маніпулювати тим, що тебе можуть втратити в ім’я великої місії і тому мусять любити самовідданіше, — це якась дуже нездорова модель стосунків»,

— цитата з роману, яку дехто сприйняв украй негативно.

Обурення патріотично налаштованих читачів можна узагальнити словами філологині, літературознавиці з Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Марини Рябченко з її допису у фейсбуку:

«Коли в країні війна, коли країна на межі, коли відсутня контрпропаганда, носитися з книжкою, центральною ідеєю якої є нерозуміння і несприйняття цієї війни, заперечення сенсу, страждання за гедонізмом — це тупість. І яскрава ілюстрація. А ще — злочин, напевне...»

Відомо, що найкращі мотиви брати участь у війні — патріотизм і переконання в незаперечній правоті своєї сторони щодо ворога. Відтак усі не патетичні почуття й сумніви в пріоритеті мілітаризму розцінюються як гра в чужі ворота (у народі відома ще як «зрада») і викликають в українського фейсбуку і в ультраправих активістів обурення. Звідси скандали довкола сайту «Миротворець», фейсбучні суперечки про журналістів, які пробували писати про порушення українською стороною воєнного чи міжнародного гуманітарного права, напади на Марші рівности (бо ті «святкують» під час війни) тощо. Однак те, що для одних погано, для інших — добре, й головна цінність цієї книжки саме в альтернативному висвітленні війни на сході України.

Антимілітаристський сюжет роману дав підстави для критики героїні Марти як жінки, українки, для критики її сексуальности, моральности, ступеня нормальности, порядности. Тезу про те, що Марта погана, критики обґрунтовували так, що вона не сприйняла позитивно патріотичне рішення свого хлопця воювати, не чекала його віддано, як усі ті «правильні» українки, котрі терпляче, з нелюдським самовладанням виконують нормалізовану роль Марусі Чурай. Марина Рябченко так її характеризує:

«Вона [Марта] через силу допомагає, не забуваючи постійно ядучо аналізувати зі своєї дзвіниці соціальні та психологічні обставини життя жінок, у фарватері яких вона опинилася випадково. (...) Вона не розуміє, чому ці жінки страждають (бо вона через ображену гордість, а ці жінки через страх утратити коханого чоловіка)».

Узагалі, Марта для багатьох читачів дуже несимпатична персонажка. Євген Лакінський на «Текстах» у рецензії «Марта — не курва!» іронізував:

«Вона може напитися (і проблюватися), мастурбувати під інтернет-порно, довго не прати брудний одяг і навіть (!) ходити до туалету. От ви собі можете уявити дівчину, яка би пила алкогольні напої, мастурбувала і ходила до туалету? Якщо ні, то Марта може здатися вам непорядною».

Багатьох неабияк зачепили описи жіночої тілесности з перспективи самої жінки, а не під кутом зору чоловічих фантазій, які, як ми знаємо, є тільки уявною реальністю і не відбивають реальність жодної жінки. Журналіст Дмитро Крапивенко обурюється:

«Дещо вкурвлює ця сумнозвісна жіноча тілесність. Описи того, як набрякла матка перед місячними, страждання від циститу і плямка менструальної крови на ліжку створюють відчуття навстіж розчинених дверей у жіночий туалет (саме туалет, а не роздягальню чи душову) на якомусь нечистоплотному вокзалі. Для чого і для кого це? Якщо це якась феміністична компенсація, то компенсація чого?»

Знайшов Крапивенко і добрі слова для авторки:

«Гаська Шиян — дуууже спостережливий автор, з кожної випадково почутої в трамваї фрази вона доволі переконливо розгорне дуже правдоподібну панораму чийогось життя, а цього без досвіду і таланту не зробиш. Авторка має загострене відчуття місця і часу, тому хронотоп роману добротний, читач дуже добре відчуває його».

Для більшости читачів і читачок виступає на передній план і затьмарює все інше в романі той факт, що героїня Шиян мастурбує і займається сексом, хоча у неї є партнер, стосунки з яким розпадаються. Олександр Ковальчук пише на «Варіантах»:

«У неї масивні й пружні півкулі розміру С (привіт Сняданко й Винничукові), хоча вона бакланить ідеальних кобіт, вона робить філігранно куні Еллі (хто би сумнівався), і вона дрочить аж 7 хвилин так, наче відкриває усім Америку».

Автор «Збруча» Богдан Пастух так оцінив опис жіночої тілесности в Шиян:

«(...) це дуже важлива сторона роману — представлення жіночого тілесного світу з багатьма деталями, які може знати тільки жінка. Опис тіла й сексуальности в такій реалістичній подачі, яка дає тут новий подих реалізму, іноді виразно заходить на територію натуралізму».

Та рецензент швидко прийшов до тями:

«Таке враження, ніби світ роману постає через проєкцію жагучо-нестримної, всепоглинаючої вульви».

Можна тільки здогадуватися, що це означає. Що Шиян керувалася геніталіями при написанні книжки? Відверто сексистське припущення, ніби письменниця пише не як людина з досвідом певного соціального гендеру, а що це її репродуктивний орган, тобто передусім його функції й потреби, надсилають їй у мозок сигнали, як сприймати і що писати. Не хочеться вдаватися до примітивних порівнянь, але, мабуть, доки не впріти — доти не вміти: уся чоловіча література будується довкола прутня, проте ми називаємо її західною літературою, а не фалоцентричною.

Галина Сафроньєва в рецензії на «Літакценті» наче й хоче похвалити літературні прийоми Шиян, та вочевидь не може дати собі ради з образом жінки в «За спиною»:

«(...) інколи складається враження, що замість філософського роману ви щойно прочитали чергову сповідь галицької німфоманки, якій погано вдається контролювати свою сексуальну поведінку (або ж вона й не намагається цього робити). Але, якщо поглянути на це з іншого боку, то стає очевидним, що для авторки важливо показати руйнівну роль стереотипів, які досі існують в українському суспільстві».

Чи справді Шиян використовує секс і образ Марти для руйнування якихось стереотипів? Ні, емансипована, зокрема й сексуально, жінка у Шиян — це щира постать, лейтмотивна у творчості письменниці. Авторка розуміє, що Марта незвична для українського читача, але тому вона ще більше для неї приваблива, бо сьогодні писати про таку «Марту» — це оригінально. Що ж до вільної сексуальної поведінки — мастурбації й проміскуїтету, то вони не роблять людину німфоманкою. Німфоманія — це психічний розлад, який суттєво відрізняється від стану, коли жінка чітко усвідомлює свої бажання, втілює їх і про них говорить. Хоча в німфоманії немає нічого гріховного, як і в будь-якому психічному розладі, і навіть якби роман «За спиною» був сповіддю німфоманки, це його не знецінює.

Від тілесности збірна критика книжки перейшла до фемінізму. Олександр Ковальчук прямо атакує фемінізм Шиян, наче він на цьому розуміється:

«За весь роман у голову до Марти прилітає лише одна твереза думка про те, що печінковий торт — це збочення. Феміністка Шиян мала б якось розуміти, що це її тотальне кліше довкола Марти може бути лише пародією. Що це працює лише як перфектний портретик задроченої інфантилки, ледве не ватниці у Львові. (...) За феміністичною повісткою в житті Марти бовтається банальний сюжетик полохливої, школотної бички».

У рецензіях консервативних читачів, на порталах «Збруч» і «Варіанти» повно зневаги до Марти як до споганеної дівчини, яка нічого не розуміє і думки якої можна презирливо ігнорувати тільки тому, що вона повноцінний образ дівчини, а не його зручний для чоловіків варіант. Бо виявляється, що жінки — це щось більше, ніж сексуальний натхненний образ-доповнення складних чоловічих персонажів, який, звісно, ніколи не какає.

Якби головним героєм Гаськи Шиян був молодий 27-річний чоловік, а не Марта, тоді книжку, ймовірно, похвалили б за сміливість, назвали б Марту (чи пак Мартина) голосом покоління, бунтарем, нонкомформістом, порівнювали б книжку Шиян із творчістю Гашека, Ремарка чи бітників і записали б у плеяду письменників, котрі наважувалися чинити опір панівній популістичній гарячці. А якби про Марту написав чоловік, критики плескали б автора по плечу за глибокі знання сексу і розуміння жінок.

Рецензентка Марина Марченко з «BBC Україна», підсумовуючи, взагалі перекреслює книжку. Вона доходить висновку, що всі теми Шиян — жіноча сексуальність, емансипація, антимілітаризм, гедонізм, гомосексуальність тощо — не просто погані, а надто прогресивні і не для українського читача:

«У книжці Гаськи Шиян “За спиною” наполегливо відчувається “дляєвропизробленість”, дуже явний (і не скрізь органічний) цей набір успішного сучєвропейського роману: підкреслені фемінізм, лібералізм і толерантність до інакшого — щоправда, винятково сексуально інакшого».

Критика, якої забракло

Неймовірно, що доводиться опускатися до такого рівня дискусії про книжку із сексистами, антифеміністами, гомофобами й сторожами правих ідей у літературі, пояснювати й наводити аргументи у відповідь на їхню критику, бо насправді хочеться піднести аналіз роману на вищий рівень.

У книжки є певні недоліки, але не те, що впадає в око більшості літературних критиків. «За спиною» порушує такі важливі теми, як сексуальність, емансипація жінок і ЛГБТ, і, на мою думку, авторка з ними не надто добре впоралася. Шиян береться і за фемінізм, і за війну, і за гомосексуальність, і за секс, але насправді в жодну тему не заглиблюється — просто вкладає окремі свої влучні спостереження про те, чим живе ціла країна, в потік свідомости однієї героїні, вплітаючи туди забагато маленьких ниточок. Це робить твір одновимірним, тому для пересічного читача провокативний секс виходить на перший план, а звертання до непростих для України тем набирає флеру провокативности. Найгірше, що через позицію авторки не висвітлювати порушені проблеми як системні провалюється спроба запровадити в роман феміністичні цінності, а сам роман — у феміністичний дискурс.

Інколи здається, що було б краще, якби авторка писала лише з погляду своєї героїні і не вкладала у її вуста закриті, часом оціночні твердження без додаткового тла. Як-от про лесбійський секс, тим паче в романі це радше гетеросексуальна спроба лесбійського сексу. Такий сюжетний поворот сприяє зображенню героїні як сексуально розкутої, але він доволі шкідливий для спільноти лесбійок. Поясню, чому шкідливий. Згаданий Богдан Пастух пише:

«(...) ліжкові сцени в романі становлять собою одне з найбільш вдалих художніх вирішень тексту. Зокрема, йдеться про лесбійські еротичні колізії, що додають роману напруги і представляють магічний та чарівний світ красивих жіночих тіл».

Як бачимо, псевдолесбійська сцена сексу по п’яні (яка до того ж межувала з примушенням до сексу людини, не спроможної дати згоду на сексуальні зносини через високий рівень інтоксикації), що її жіноча частина аудиторії може відчитати як захоплення чиїмось тілом, розвагу через сум за сексом із чоловіком чи просто п’яні дурощі, для чоловічої аудиторії перетворюється на «чарівний світ», у якому лесбійки займаються сексом для чоловічого вуаєристського задоволення.

Є в романі і такий пасаж:

«Те, що можна назвати любов’ю, — це стосунки паризьких геїв середнього віку, а те, що між чоловіком і жінкою — це хвороблива, деструктивна, невротична залежність».

Жіноча гомосексуальність — це теж гомосексуальність, тому варто було б сказати щонайменше «ЛГБТ середнього віку». Чи Марті (авторці роману?) як гетеросексуальній жінці легше легітимізувати кохання геїв, ніж незрозуміле для неї кохання між жінками?

Окремої уваги заслуговує стиль твору. «За спиною» написано в дусі «українського месії-літератора». Цей стиль сьогодні панує в сучукрліті (і вже відверто приївся): це фрустрація нового пострадянського незалежного покоління, дітей багатої України з новоствореною системою дикого капіталізму; це критика громадян, яких обібрало минуле їхньої країни, але які вже чітко знають, чого хочуть у глобалізованому світі, що їм не подобається в суспільстві руїн та що ще треба зробити нації для того, щоб відповідати ліберальній візії «вільних людей».

Форма твору — потік критики, фрустрованости і кмітливої спостережливости від першої особи — одна з найпростіших літературних форм, найменш амбітна і, що в нашому сучасному світі перевага, забирає найменше часу. Однак ми вже тридцять років читаємо книжки розумних творчих людей про те, як у нашому хліві все погано та який в Україні треш, хоча тексти, написані від імені жінки, можна порахувати на пальцях.

Цікаво, що стиль Шиян у частині про Україну, що і є якраз потоком свідомости, та в частині про закордон різний, і другий кращий, цілісніший, чітко відрізняється від «критичного потоку». Очевидно, стиль «літераторки-месії» працює тільки на локальному матеріалі. Це помітили і дехто з критиків, відверто незадоволених книжкою:

«Подорож в абсурд податкової на Стрийській та французька частина роману вигідно вирізняються в кращий бік поміж постійного бикування і незнання Марти», 

— пише Олександр Ковальчук.

На мою думку, авторці наразі більше вдаються малі форми, стиль її письма безперечно кращий у короткій публіцистиці, фейлетонах, як-от у колонці «Сім’я — це не робота», де вона вміло окреслює оригінальну проблему і надзвичайно вдало аргументує свої думки.

Роман феміністичний чи ні?

Рецензентка Дар’я Харамурза пише:

«Роман “За спиною” важливий не лише тому, що дає змогу глянути на війну під іншим кутом. Книга потрапляє у ще один тренд — нову хвилю фемінізму. Гаська Шиян ретранслює ті погляди на роль жінки в суспільстві, які побутують сьогодні».

Із цією тезою погодитися найважче, адже роман Шиян — яскравий випадок, коли текст про емансипацію жінок, але він не феміністичний. Різниця в тому, що книжка про емансипацію жінок завжди прагнутиме відмежуватися від фемінізму, крім того, вона зображує жіночу дискримінацію не системною, а лише побутовою. Тобто так, Марта не хоче дітей, незалежна, у її пріоритеті кар’єра, вона любить секс — і на цьому все. Марта ніколи не назве себе феміністкою, бо цей термін для неї обмежувальний, адже вона любить чоловіків і не бажає їм зла (як стереотипні «феміністки» з масової уяви), для себе вона просто Марта.

От, наприклад, сцена в манікюрному салоні, коли молода клієнтка, з якою Марта проходить процедуру, зателефонувала своєму sugar daddy повідомити, що вона вже закінчила і він може по неї приїхати. Шиян голосом Марти зневажливо критикує цю дівчину за її життєвий вибір. У цьому місці бракує глибшого інсайту від авторки, занурення в історію цієї дівчини з манікюрного салону: чому вона замість поїхати на маршрутці, взяти таксі, самій сісти за кермо телефонує папіку? Можливо, в цій ситуації є своя історія насилля. Дуже часто ці жінки, які в масі своїй в Україні досі не мають рівного з чоловіками доступу до фінансового забезпечення, стають заручницями чоловіків взамін за гроші (що їх чоловіки ще й контролюють). Можливо, цей чоловік не дозволяє дівчині ходити самій чи робити щось без нього поза домом, а особисті перевезення — це форма контролю.

Думаю, саме тому що проблеми жінок у романі «За спиною» походять ще з першої хвилі фемінізму (якщо взагалі визначати якісь хвилі), він не викликав інтересу в українських феміністок, навіть негативної критики. Бо з важливістю емансипації не посперечаєшся, а захоплюватися там немає чим. Що слід відзначити — і більшість професійної літературознавчої спільноти з цим погоджується — Гаська Шиян зробила важливий крок наперед в обговоренні реального місця жінки в сучасній Україні. Така героїня в контексті війни, яка триває, — це сміливий учинок для жінки і письменниці.

Якби ми досі жили у світі, де немає феміністичної філософії, а Симона де Бовуар ще не народилася, роман Гаськи Шиян «За спиною» міг би стати важливим твором для українського фемінізму. Глибший аналіз окреслених у романі проблем, цікавих і актуальних для української жінки, додав би книжці ваги. Однак надалі, боюся, дослідниці українського фемінізму звертатимуться до нього, лише щоб указати на проблеми української навколофеміністичної літератури.

25 серпня 2020
Поширити в Telegram
914
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Констеляція
«Війна з їжею» — психологічна книжка про стосунки з тілом
Науково-популярна книжка «Війна з їжею» починалася як щоденник, який авторка писала під час відновлення від анорексії, а згодом переросла в підручник із самодопомоги, що його авторка доповнила вже як психологиня і консультантка з дієтології.
Кайдани Кайдашів: розірвати чи змиритися?
Український серіал, за який не соромно, та ще й заснований на класиці української літератури. Нечувано, – подумаєте ви. А от – і правда! Сенсація 2020 року – «Спіймати Кайдаша» – справді особливий. Які причини карколомної популярності серіалу? Чому його слід подивитися, щоб зрозуміти глибше традиційну культуру? Зв’язок сучасних Кайдашів і їхніх літературних прототипів – що змінили й навіщо? Які остаточні аргументи любителям традиційних цінностей не закликати це лихо в сучасне життя?  Чому село не таке шляхетне, як декому думається? Відповіді – шукайте в статті. 
Від мами до ЛГБТ активістки — один камінгаут дитини
Якось Карл зізнається матері, що він гей, і це головна зав’язка в мемуарній книжці Рубі Свансон. Це було 2002 року і в Канаді, а сама авторка ніколи не вважала себе гомофобкою, проте перші відчуті нею емоції — «шок, страх і заперечення». Чому ця книжка виходить 2019 року українською та чого від неї (не)очікувати?
(Не) її обов’язок vs її життя: чотири сюжети з сучасної літератури про жіночий вибір і суспільний спротив
У ХХІ столітті жінка може робити все, що забажає, — вступати до будь-яких навчальних закладів і здобувати будь-які професії, робити кар’єру і досягати успіхів. Вона вільна у виборі світогляду, способу життя та особистих переконань і принципів. Проте чи справді це так? До вашої уваги — чотири сучасні книжки від авторок-представниць різних культур і ментальностей, які об’єднує наскрізна тема конфлікту між особистим вибором жінки і стереотипними суспільними уявленнями про її наперед визначені ролі та обов’язки. І той факт, що ці теми досі виявляються актуальними для абсолютно різних національних літератур, наочно демонструє: проблема набагато глибша і дальша від її вирішення, ніж комусь хотілося б думати.
Матеріали по темі
Феміністичні проекції в поезії Зузанни Ґінчанки
У статті йдеться про окремі аспекти фемінного в текстах польсько-єврейської поетки Зузанни Ґінчанки, котрі доцільно визначати як феміністичні. Зокрема, проаналізовано символіко-метафоричне моделювання жіночого тіла, що нерідко здійснене через піднесення сексуальності, еротичні візії. Також увагу закцентовано на самоідентифікації Ґінчанки як універсальної людини без виокремлення жінки як Іншої. Окреслено процес поетичного визначення простору жінки, який співмірний зі встановленням її трансцедентної нескінченності.
Гендер і українська література після Євромайдану: явне, що стало явним
Про кого пише українська література? Ким у ній виступають жінки — фоном для страждань і пошуків «головного героя» чи повноцінними персонажками? Хоча феміністична критика літератури існує з кінця 1980-х, сексизм став моветоном у літературному середовищі тільки після Євромайдану. Завдяки чому це сталося? Чому за останні п’ять років з’являється дедалі більше творів із гендерно нешаблонними героями й героїнями і, взагалі, статус-кво зсувається в бік доти неочевидних тез: жінка нікому нічого не винна, чоловік нікому нічого не винен, насильство — це насильство, а не щось інше, індивідуальна історія має значення й заслуговує на те, щоб бути розказаною й почутою. В деталях розбирається літературознавиця Ірина Ніколайчук.
Для всіх, хто відчуває себе під скляним ковпаком
Поетеса Сильвія Плат – одне з облич американського феміністичного руху 50-х, хоча вона ніколи не займалася активізмом. Визнання до неї прийшло вже після її смерті, як і Пулітцерівська премія. Сьогодні я хочу поговорити з вами не про її поезію, а про роман «Під скляним ковпаком», який торік видало Видавництво Старого Лева.
Утопія мого тіла
Тривалі перешкоди в доступі до свого тіла, у розумінні свого тіла, міфи про клітор і оргазм, порно як «посібник» із сексу, який показує цей процес винятково з чоловічого погляду — скільки зайвих нашарувань потрібно зняти жінкам, щоб пізнати своє тіло і його насолоди, які виявляються цілком несподіваними...
Ролі, які грає жінка: фрагмент книги
«Ролі, які грає жінка» — книга-маніфест, мета якої — показати звичні нам амплуа з іншого боку. Можливо, вони були придумані суспільством для того, щоб зробити поведінку жінок зручною? Чому жінка стає полонянкою нав’язаних кимось ролей? Що «вшито» в стандартний жіночий «репертуар»? Ми пропонуємо ознайомитись з фрагментом книги та пошукати відповіді на ці запитання.
Від мами до ЛГБТ активістки — один камінгаут дитини
Якось Карл зізнається матері, що він гей, і це головна зав’язка в мемуарній книжці Рубі Свансон. Це було 2002 року і в Канаді, а сама авторка ніколи не вважала себе гомофобкою, проте перші відчуті нею емоції — «шок, страх і заперечення». Чому ця книжка виходить 2019 року українською та чого від неї (не)очікувати?
Утопія_феміністична
Емпірична спроба письменниці та її читачок сконструювати жіночу цивілізацію. Пряма креативна демократія або Що з того вийшло б...
Програли за неявкою? Жінка і влада в українській літературі
Більшість жіночих образів в українській літературі створено не жінками. Те саме стосується образів жінок-лідерок: їх не так багато і переважно вони обмежені суто жіночими функціями і простором. Лише поодинокі героїні здатні створити чоловікам гідну конкуренцію на чоловічому полі, як-от завод, колгосп, парламент чи управління державою. І тут вони стають жорсткими, рішучими, безпринципними або ж використовують власне тіло як інструмент маніпуляцій. Навіть найновіша українська література зациклена на темі боротьби і звільнення жінки головно в приватному просторі й іще не дала нам яскравого образу героїні, яка добивається кар’єрного успіху без задньої думки про залежність від чоловіків.
Жінки безвладні і жінки при владі в літературі
Не всі літературні і фольклорні героїні мріють вийти заміж. Є й ті, кому трон миліший. Ця стаття — про жінок і владу: як це бачать письменники і що про це думають письменниці.
Феминистская критика и ревизия истории политической философии
Этот сборник предлагает новое феминистское прочтение трудов известных классиков и современных текстов: от Платона до Хабермаса. В сборнике также представлены исследования трудов Мэри Уоллстонкрафт и Симоны де Бовуар, чьи имена обычно исключаются из работ, посвященных обзору "западной политической мысли".