My name is Natalya Chermoshentseva. For almost 15 years, my life has been connected with public activities, especially with the movement for gender equality and human rights. I have also taught at the university for a long time, managed to defend a PhD thesis on history and publish a book in co-authorship, but public activities have won out.

My name is Anzhelika Bielova, I am a Roma activist. The female line of my family belongs to the Servian ethnic group within Roma national minority, which is a Ukrainian Roma people, who have been living on Ukrainian terrirory for a long time: my great-great-grandparents were born in Komyshuvas (Zaporizhzhia region) around 1870.

My name is Olga Serdyuk, and for 15 years before the war, I was involved in charitable and social projects as the program director at the Olena Pinchuk Foundation. I believe that this experience helped me stay in Kyiv from the first day of the war. I was taught to do my best, never to expect gratitude or praise, and later on to see the results of my efforts.

Цьогоріч світові прайди стали простором для українських голосів. Кожен майданчик, який дозволяє нагадати, що відбувається в Україні, має значення. Пам’ятаймо: нині ми єдині незалежно від міста і країни нашого перебування. Ми говоримо про полонених на площах українських міст, кричимо про всіх українців в усіх європейських, американських, канадських містах. Кожен прайд — це протест. Протест на підтримку свободи, демократії та волі, щоб жоден і жодна, хай ким вони є, більше не знали утисків, гноблення і прекарности.

Ukrainian women now enjoy their hard-fought right to be in the military and to be in combat positions in the Armed Forces of Ukraine after 2014. But the question remains, whether they really enjoy equality and whether there is still a glass ceiling to shatter? Women in the military face numerous hardships, like the lack of women’s military wear and sexual harassment, to name a few. Despite that, female soldiers stand strong, heroically defending their Homeland.

Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну лунають обвинувачення, ніби наша країна щось не так зробила. Філософиня Тамара Злобіна показує, що це класичне обвинувачення жертви, яке найчастіше ставлять постраждалим від зґвалтування. Його мета — вгамувати власні страхи і самоусунутись від участи в здійсненні правосуддя. Замість запитувати, «у що вона була вбрана», світове співтовариство повинно задуматись, як так сталося, що міжнародні запобіжники перестали працювати.

Українські жінки вибороли право обіймати бойові посади в ЗСУ після 2014 року. Чи настала в армії рівноправність, а чи залишилася «скляна стеля»? Відсутність жіночої форми, проблеми з гігієною, сексуальні домагання створюють труднощі. Попри все героїчний захист батьківщини від ворожого вторгнення — реалії бійчинь сьогодні.

Війна в Україні поставила перед феміністичним рухом багато викликів. Соціологиня Олена Стрельник аналізує основні з них.

Українки проживають війну d сотні способів — як бійчині й волонтерки, як урядовиці й дипломатки, як мами, як пекарки і медсестри, як ті, хто залишилися на окупованих територіях, і ті, хто виїхали. Усе це розмаїття досвідів заслуговує на увагу — історикиня Оксана Кісь накреслила основні напрями й тенденції, які варто фіксувати та вивчати.

From Kharkiv to Lviv, from Kyiv to Mariupol, from Zaporizhzhia to Vinnytsia — we have all changed our plans and daily activities and abandoned the usual for the sake of winning the war against Russian occupation. Feminist and LGBT+ organizations also contribute to the struggle. What exactly do Ukrainian human rights initiatives do and how can they be supported?