9 грудня, 2022

Анжеліка БЄЛОВА: «Моє завдання на майбутній рік – підтримувати внутрішньо переміщених осіб, жінок у складних життєвих обставинах»

22 листопада 2022
Поширити в Telegram
48

Мене звуть Анжеліка Бєлова, я ромська активістка. Жіноча лінія моєї родини належить сервіцької етнічної групи ромської національної меншини – українських ромів, які довгий час жили на території України: мої прапрабатьки народилися у Комишувасі (Запорізька область) близько 1870 року. 

Я народилася, виросла та навчалася у Запоріжжі (Південно-Східна Україна). Ще в студентські роки я стала стипендіаткою Ромського освітнього фонду, який підтримував ромську молодь в отриманні вищої освіти, і опанувала проєктний менеджмент та інші навички для моєї подальшої діяльності на захист прав людини. У 2016 році я приєдналася до місцевої ромської неурядової організації та впровадила більше 20 соціальних проєктів спрямованих на покращення доступу ромів до освіти, працевлаштування, самоорганізацію ромського населення, комунікацію із правоохоронними органами. 

Змінювати нерівне становище жінок у ромській громаді

Мене завжди турбувало нерівне становище жінок у патріархальній ромській громаді, тому у 2020 році я заснувала громадську організація «Об’єднання ромських жінок «Голос Ромні». Тоді ромські жінки постраждали внаслідок пандемії коронавірусу, багато з них втратили прибуток, адже працювали на ринках, які зачинилися через Covid-19. Ми провели опитування нашої цільової аудиторії та виявили, що майже 60% наших опитуваних не мали закінченої середньої освіти, 14% не мали освіти взагалі. Тому ми створили проєкт, який надав можливість жінкам опанувати спеціальності у сфері б’юті-індустрії та самореалізуватися. Ми підтримували жінок стартовими наборами для швидкого початку практики. Проєкт став успішним, 74 жінки отримали спеціальність та працевлаштувалися. 

Ми мріяли відкрити соціальний бьюті-коворкінг із дитячою кімнатою та бебісітером, що дало б можливість працювати багатодітним матерям, матерям соло. Ми планували спрямувати прибуток від такої діяльності на стипендії для навчання в університетах для ромських дівчат. Ми написали бізнес-план та шукали фінансування, але війна змінила плани.   

Гуманітарна допомога ромським громадам під час війни

24 лютого ми прокинулися від винищувачів, які пролітали над нашим будинком та вибухів. Мій чоловік тоді сказав найстрашніші слова у моєму житті – «Війна почалась». Далі були зневіра, сльози, боротьба мотивів і рішення їхати – того дня ми тікали, наче від смерті: разом із подругою та моєю донькою ми перетнули кордон із Угорщиною. Мій чоловік залишився в країні, сказав, що це його обов’язок. 

З першого дня мого вимушеного перебування в іншій країні мене переслідувало почуття провини, адже я була в безпеці, а в Україні люди залишалися під обстрілами та ракетами, без роботи, часто – їжі та житла, коштів на існування. Тому я активно почала шукати можливості для підтримки українців і невдовзі, разом з колежанкою, ми провели благодійний вечір в Будапешті, під час якого зібрали більше 110 тисяч гривень та закупили бронежилети, турнікети, підсумки для наших захисників з ЗСУ, які воюють на передовій. 

Мені також вдалося заручитися фінансовою підтримкою донорів та скоординувати допомогу для близько 2500 людей. Так, завдяки підтримці EVZ Foundation ми надали гуманітарну підтримку (продуктові набори, ліки) ромам Запорізької, Дніпропетровської, Херсонської областей, організували евакуаційний автобус для 34 людей із Запоріжжя до Бремену (Німеччина) та закупили захисний одяг для захисників. Фонд MADRE надав фінансову допомогу для закупівлі гігієни та харчування для дітей, яку ми у координації з волонтерами надаємо родинам у складних життєвих обставинах у Запоріжжі, Кривому Розі та Херсоні. Також, Міжнародний фонд «Відродження» надав підтримку для надання гуманітарної допомоги (продуктові набори, ліки, гігієнічні засоби) ромам Запоріжжя та ромам, які стави внутрішньо переміщеними особами.

Міжнародна адвокація прав українців, котрі рятуються від війни закордоном

Окрім проєктної діяльності, для мене є важливою робота на міжнародному рівні – адвокація прав українців, які були вимушені покинути країну та шукати прихисток у європейських країнах. Я також долучаюся до висвітлення війни в Україні після безпрецедентного повномасштабного вторгнення росії. З 24 лютого, у всіх міжнародних виступах я наголошую на тому, що Україна зараз бореться за демократію та права людини у кожній країні світу, втрачаючи кожного дня сотні захисників та захисниць, та цивільне населення. Тому зараз кожна країна має показати свою проактивну солідарність з Україною та українським народом – сприяти наданню прихистку українцям, постачанню зброї та амуніції для захисників, наданню гуманітарної допомоги в Україну, а також постійно висвітлювати події в Україні та говорити про потреби українців. 

Брати участь у відновленні країни

Надзвичайно важливим етапом у відбудові України після війни є відновлення економіки і забезпечення її стабільного зростання. Важливо створювати робочі місця та постійні джерела генерування доходів, підтримувати розвиток підприємств в Україні, підтримувати релокацію бізнесу з тимчасово окупованих територій та створювати можливості працевлаштування для внутрішньо переміщених осіб, які були вимушені покинути свої домівки через війну, та шукати безпеки в інших регіонах країни. 

Україна отримала статус кандидата в ЄС, що зобов’язує подальше узгодження нашого законодавство з європейським. Один важливий крок Україна вже зробила – ратифікувала Стамбульську Конвенцію. Завданням жіночого руху, жіночих неурядових організацій є спільна з державними структурами якісна реалізація завдань Конвенції, метою якої є зруйнувати гендерні стереотипи, які допускають насильство щодо жінок.

Своїм основним завданням на майбутній рік я бачу створення можливостей для родин внутрішньо переміщених осіб, для жінок з уразливих верств населення, у складних життєвих обставинах, надання довгострокових можливостей повноцінного життя та розвитку у безпечних містах України. Серед задач – надання соціального житла, розвиток підприємництва, пошук працевлаштування, освіта для дорослих, створення дитячих просторів, аби діти з уразливих верств населення мали доступ до дошкільної, дистанційної освіти та могли підвищити рівень знань, який знизився через неможливість доступу до освітнього процесу під час військових дій. 

22 листопада 2022
Поширити в Telegram
48
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Жінки не лише воюють, але і гинуть на війні. Як пам’ятають героїнь та чи має цей процес гендеровану складову?
Як пам’ятають жінок, які загинули за волю України
Як формується пам’ять про тих, хто зробили внесок в історію, чи присутні в колективній пам’яті жінки минулого і сучасності, та чому це важливо.
Ольга СЕРДЮК: «Війна все розставила по своїх місцях, і моє – тут і зараз, у вирі подій, не лише з Україною в серці, а і в серці України»
Мене звати Ольга Сердюк, до війни я 15 років займалася благодійними та соціальними проектами на позиції програмної директорки Фонду Олени Пінчук. Вважаю, що саме цей досвід допоміг мені залишатись в Києві з першого дня війни. Я була навчена робити все можливе, ніколи не чекати подяки чи похвали, та згодом бачити зі сторони результати своїх зусиль.