663 До повномасштабної війни я працювала в журналістиці, досліджувала соціальні проблеми й реформи, займалася адвокацією. Ми з командою розвивали медіа про усвідомлене материнство Promum, а в аналітичному центрі Constructive.Institute вивчали ключові реформи України, досліджували гендерний порядок та пов’язані з цим проблеми. Зокрема, домашнє насильство, його вплив на жінок і дітей, нерівність чоловіків і жінок. Ці теми ми комунікували в медіа, звертали на них увагу держави.
Те, як у нашій країні табуюються ці теми, я бачила і з досліджень, і в полі — спілкуючись зі своїми читачками й підписницями в соціальних мережах. У нас хороше законодавство в цій галузі, але його імплементація забирає час і потребує зусиль. Поки що, на жаль, нерівна оплата праці, додаткове навантаження домашньою роботою, «штраф за материнство» призводять до фінансової залежности і професійної нереалізованости жінок, що в майбутньому може стати причиною насильства, бідности, низького рівня освіти для жінок і їхніх дітей.
На другий день війни я вирішила залишатися в Україні і робити волонтерський штаб, бо одразу стало зрозуміло, що потреба в продуктах, ліках і предметах гігієни критична і далі тільки зростатиме. Знайомі, друзі, колеги, дізнавшись про це, почали віддавати свою продукцію зі складів. Ми об’єдналися з двома однодумцями і почали розвозити їжу, медикаменти та предмети першої необхідности всім, хто того потребували, — літнім людям, багатодітним сім’ям, людям з інвалідністю.
У якийсь момент нам віддали склад підгузків, і я написала в акаунті Promum про це та закликала всіх, кому потрібні підгузки, писати нам. У перші тижні війни в крамницях були перебої з продукцією для дітей, у маленьких містах ситуація з підгузками і дитячою сумішшю була катастрофічною. Ми отримали набагато більше запитів, ніж у нас було на складі товарів. Тоді стало зрозуміло, на чому зосередимося в наступні місяці. Ми назвали наш штаб Так. Це Штаб і почали допомагати мамам з дітьми в складних життєвих ситуаціях (ВПО, жінки з дітьми з інвалідністю, багатодітні сім’ї). Далі все було в пришвидшеному режимі — ми автоматизували процеси прийому і обробки заявок, доставки пакунків з допомогою, пошуку потенційних партнерів і фінансування. За п’ять місяців війни наш штаб надіслав 5000 боксів допомоги для мам. І ми не збираємося зупинятися, бо розуміємо, що війна тільки поглиблює проблеми жінок. До втрати оселі, коштів і безпеки додаються навантаження у вигляді догляду за дітьми 24/7, гендерні стереотипи, домашнє насильство. Проблеми жінок ніби стираються з повістки, стають менш помітними і значимими. І критично важливо робити допомогу сталою й постійною.
Моя особиста мрія й одночасно мета — зробити життя українських жінок безпечнішим і комфортнішим. Я вірю, що саме жінки повинні бути лідерками і проактивними дієвицями для досягнення миру, забезпечення рівности, прав і свобод. За даними міжнародних організацій, залучення жінок до мирних переговорів і повоєнної відбудови призводить до ефективнішого миру та врахування потреб жінок і дітей при відновленні, що є інвестицією в майбутнє. Жінки до війни довели свою ефективність у цих процесах, а нині доводять ще більше. Гуманітарна і соціальна сфери тримаються саме на них. Проте їм потрібні підтримка, гучний голос і активне залучення в усі процеси.
Участь жінок — шлях до рівности, демократичного суспільства і життєвих шансів для інших поколінь. Я далі адвокуватиму ці ідеї, досліджуватиму проблеми жінок у війні і транслюватиму їх та можливі рішення на широку аудиторію. Також у Так. Це Штаб ми розширюватимемо допомогу жінкам. Наше завдання — зробити так, щоб жінки були освіченими й економічно незалежними, тому збиратимемо такі можливості для жінок і ділитимемося ними з жінками
Цей проєкт — спільна ініціатива громадської організації «Український жіночий конгрес» та австрійської організації «Жінки без кордонів». Серія інтерв’ю розповідає про досвід і лідерство українських жінок під час війни.
