It’s okay to be gay: ЛГБТКІ+ діти й підлітки в Україні та світі

Один із найпоширеніших аргументів, що їх використовують запеклі опонент(к)и легалізації одностатевих шлюбів та надання рівних прав ЛГБТКІ+ (лесбійкам, геям, бісексуальним, трансгендерним, квір та інтерсекс) людям в Україні, — «цього не можна бачити дітям». Така позиція звучить не лише в Україні; наприклад, торік губернатор штату Флорида у США підписав так званий закон «не кажи “гей”» (don’t say gay bill), який забороняє порушувати теми сексуальної орієнтації й гендерної ідентичности на уроках у школі. Слід згадати і сумнозвісний закон про заборону пропаганди гомосексуальности неповнолітнім, ухвалений 2013 року на росії. Ці аргументи ґрунтуються на думці, мовляв, у вразливому юному віці дітей і підлітків/ок дуже легко заплутати й переконати, ніби гомосексуальна орієнтація — це те, що варто спробувати (і прийняти як спосіб життя), так наче сексуальна орієнтація чи гендерна ідентичність — це питання особистого вибору, а не характеристика, притаманна людині з народження.

Однак, як демонструють численні дослідження (більшість із яких поки що проводили в західних країнах), усвідомлення власної гомосексуальности чи трансгендерної ідентичности трапляється не лише в дорослому віці. Тож поки дорослі переживають, що подумає підліток/ка, побачивши, як двоє чоловіків на вулиці тримаються за руки, ЛГБТКІ+ діти ходять тими самими вулицями, навчаються у школі, закохуються, заводять друзів і розбираються зі своєю ідентичністю, з якою, треба визнати, жити в Україні наразі дуже нелегко. Про те, хто такі ЛГБТКІ+ діти, з якими проблемами їм доводиться стикатися в Україні і світі та що можна зробити для покращення їхньої ситуації, розбиратимемося в цій статті.

Чи існують ЛГБТКІ+ діти й підлітки?

Зазвичай усвідомлення людиною своєї сексуальної орієнтації пов’язують із віком розвитку перших романтичних почуттів, адже сексуальна орієнтація стосується передусім їх, а вже потім сексуальної поведінки і практик. Згідно з дослідженням Pew Research Center, проведеного у США 2013 року, середній вік, у якому ЛГБ люди вперше усвідомили власну не-гетеросексуальність, — 13 років. Чоловіки-геї в середньому вже в десять років розуміли, що, можливо, їх приваблюють не дівчата, а бісексуальні люди й лесбійки в середньому назвали вік 13 років. Мало того, 38 % чоловіків-геїв відповіли, що їм було навіть менше, ніж 10 років, коли вони вперше зрозуміли, що не гетеросексуальні. Для порівняння: лише 23 % лесбійок усвідомили свою гомосексуальність у віці до десяти років. Тільки 7 % опитаних зрозуміли, що вони не гетеросексуали, коли їм було за двадцять, і 4 % — у віці 30+. Інакше кажучи, стверджувати, що гомосексуальність — це дорослий «вибір» чи те, що трапляється лише в зрілому віці, зовсім некоректно.

Щодо гендерної ідентичности людини й усвідомлення трансгендерними людьми того, що вони некомфортно почуваються у власному тілі з гендерною ідентичністю, визначеною при народженні, останні дослідження показують, що ранні спогади трансгендерних людей, які переживали гендерну дисфорію, — усвідомлення різниці між власною ідентифікацією і тим, як їх сприймає оточення, починаються вже між 4,5 і 7 роками^[1]. Хоча для більшости трансгендерних людей, навіть у країнах, де законодавство сприятливе для соціального переходу і зміни гендеру в документах, між моментом усвідомлення своєї ідентичности й початком переходу проходить 15–20 років, важливо розуміти, що вже в досить ранньому віці трансгендерні діти можуть відчувати, що вони відрізняються від однолітків/ок, і дуже по-різному це переживати залежно від атмосфери в родині, в дитсадку чи в школі.

ЛГБТКІ+ молодь і депресія

Відомо, що підлітковому віці організм зазнає суттєвих змін, зокрема гормональних, які вельми впливають на біологічний, психологічний і соціальний розвиток дитини. Чи є певні особливості чи відмінності в проблемах із психічним здоров’ям та в розладах поведінки, з якими стикаються ЛГБТКІ+ люди, підлітки зокрема? Справді, вже наявні дослідження (яких ще замало через чутливість, а в багатьох країнах і через табуйованість теми) демонструють вищу ймовірність, що ЛГБТКІ+ підлітки зіткнуться з депресією, загальною тривожністю, зловживатимуть психоактивні речовини, матимуть суїцидальні думки і суїцидальну поведінку, розлади харчування, негативне сприйняття власного тіла і навіть ризикованішу сексуальну поведінку. Проте важливо розуміти, що ці відмінності мають кілька причин, зокрема негативний досвід під час розвитку ЛГБТКІ+ ідентичности, як-от внутрішня гомо- чи трансфобія, неприйняття батьків і друзів, булінг і дискримінація в школі (більше про це в наступних секціях), вилучення підлітка/и з групи однолітків/ок, відсутність позитивних рольових моделей та дружньої спільноти «своїх».

Натомість ЛГБТКІ+ люди з позитивним досвідом розвитку власної ідентичности демонструють набагато кращу емоційну самосвідомість, співчуття до себе, емоційну близькість, соціальний і психологічний добробут та задоволення життям^[2]. Ба більше, останні дослідження психологічного добробуту підлітків/ок з гендерною дисфорією, показують: діти, які живуть в оточенні, що їх приймає, мають набагато нижчі показники тривожности й депресії, ніж діти, яким не дозволяють зробити трансгендерний перехід і змушують жити, пригнічуючи свою ідентичність та відповідно до анатомічної статі^[3].

Іл. 2. Кадр із серіалу «Сексуальне виховання»: в останньому сезоні автор(к)и спробували показати, якою може бути школа, що приймає і де трансгендерні підлітки вільні бути собою

ЛГБТКІ+ підлітки в Україні й за кордоном

Добре відомо, що бути ЛГБТКІ+ людиною в Україні дуже нелегко: надзвичайно обмежені можливості для захисту від дискримінації майже в усіх сферах життя, немає можливості вступити в законний шлюб чи навіть зареєстроване партнерство з коханою людиною, не так багато дружніх до ЛГБТКІ+ людей лікарів/ок тощо. Що ж відбувається з ЛГБТКІ+ підлітками в українських середніх навчальних закладах?

Досліджень про це в Україні ще менше, ніж у західних країнах. По-перше, для дослідження неповнолітніх треба багато дозволів і процедур, спрямованих на захист дітей. А проте ще більші труднощі спричиняє табуйованість теми: важко уявити, що шкільна адміністрація і більшість батьків погодяться провести серед учнівства дослідження про сексуальну орієнтацію й гендерну ідентичність. Почасти цю проблему вдалося вирішити завдяки онлайн дослідженню, яке 2017 року вперше в Україні провела Громадська організація «Точка опори», а 2020-го і 2023 року повторила Батьківська ініціатива «ТЕРГО». У 2017 році в дослідженні взяли участь понад 700 ЛГБТКІ+ підлітків/ок, які жили на території України. Дослідження 2020 року охопило більше як 1700 дітей, а 2023-го майже 900 українських ЛГБТКІ+ підлітків/ок в Україні і тих, хто вимушено покинули Україну та виїхали з рідними за кордон, відповіли на питання про те, як вони почуваються в школі і вдома.

На жаль, за шість років між першим і останнім дослідженнями ситуація не надто змінилася. Як з’ясувалося, в українській школі діти віком від 13 до 18 років, котрі ідентифікують себе як ЛГБТКІ+, щодня стикаються з булінгом. Майже 80 % таких учнів/учениць не почуваються у школі в безпеці з різних причин: через свою сексуальну орієнтацію, романтичні вподобання, гендерну ідентичність, вигляд, те, як вони виражають свій гендер. Майже 30 % опитаних підлітків/ок повідомили про випадки насильства щодо них, а понад 70 % розповіли про гомо- і трансфобні вислови, які вони чули не лише від інших дітей, а й від учителів та шкільної адміністрації.

Більше як 60 % ЛГБТКІ+ підлітків/ок в Україні повідомили, що в їхньому оточенні немає жодної дорослої людини, кому вони могли б довіритися і розповісти про булінг у школі. Понад 50 % дітей обирали нікому не казати про булінг у школі, тому що або не вірили, що педколектив відреагує, або вже мали негативний досвід, коли їм порадили «не провокувати кривдника/цю» чи «не звертати увагу». Така ситуація в школі призводить до того, що ЛГБТКІ+ діти частіше прогулюють уроки, через булінг у них частіше низька самооцінка, підвищена тривожність, схильність до депресивних і навіть суїцидальних думок. Водночас дослідження «ТЕРГО» показало, що наявність хоча б однієї дорослої людини в школі, яка підтримує, дуже позитивно впливає на психологічний стан ЛГБТКІ+ дітей.

На жаль, українська педагогічна освіта досі не передбачає підготовки освітян/ок до того, як працювати з ЛГБТКІ+ дітьми та створювати інклюзивне шкільне середовище і для них теж. Наразі ця місія лягла на плечі громадських організацій, таких як Батьківська ініціатива «ТЕРГО», Запорізька ГО «Гендер Зед», ГО «Точка опори» й інші, що проводять тренінги з учительством, психологами/инями, шкільною адміністрацію, навчають працювати з ЛГБТКІ+ підлітками і їхніми батьками. З 2016 року кількасот освітян/ок уже пройшли такі тренінги, але для такої великої країни, як наша, це крапля в морі.

Іл. 3. Білборд з інформацією про тренінги для вчителів у Миколаєві свого часу викликав багато суперечливих коментарів у медіа.
Джерело фото: https://lb.ua/society/2021/10/04/495471_vash_uchen_transgender.html

А як у них? США й Канада: Gay-Straight Alliances

Ще у 1980-х роках в американських, а згодом і канадських школах та коледжах було засновано перші Gay-Straight Alliances (GSA) — так звані Альянси геїв і гетеросексуалів (нині їх називають також гендерно-сексуальними чи квір-гетеросексуальними альянсами). Це організовані під наглядом класного/ї керівника/ці чи представника/ці шкільної адміністрації позанавчальні зустрічі учнівства школи.

Є три їх види. Перші — соціальні GSA, де ЛГБТКІ+ підлітки збираються, просто щоб поспілкуватися в безпечному доброзичливому просторі з такими самими дітьми, як вони, чи з однолітками, які їх підтримують. Другі, підтримувальні GSA, — це не тільки спілкування, а й організація заходів для підвищення поінформованости інших залучених до освітнього процесу, обговорення стратегії боротьби з дискримінацією та попередження булінгу тощо. Нарешті активістські альянси подекуди в школах вдаються до рішучіших дій і запровадження нових шкільних політик. Купа наукових досліджень у Північній Америці демонструють, що такі альянси мають позитивний академічний, медичний і соціальний вплив на ЛГБТКІ+ учнівство та на загальну атмосферу в школі^[4].

Німеччина: Aufklärungsprojekt

Ще один приклад ефективного проєкту зі створення інклюзивного і безпечного шкільного середовища для підлітків, зокрема для ЛГБТКІ+ підлітків, — Aufklärungsprojekt (просвітницький проєкт) у Баварії в Німеччині. Заснований ще 1992 року як ініціативна група, Aufklärungsprojekt з 2013-го користується офіційною підтримкою місцевого уряду.

Робота Aufklärungsprojekt існує завдяки винятково волонтерським зусиллям і побудована навколо принципу «рівний рівному». Розуміючи, що підліткам у школі нерідко важко обговорювати такі інтимні теми, як сексуальність, сексуальні практика і поведінка, гендерна ідентичність з учительками чи медсестрами, учасники/ці Aufklärungsprojekt — переважно молоді люди, представники ЛГБТКІ+ спільноти, які пройшли спеціальне навчання, — організують для учнівства закриті зустрічі, на яких панує довірлива атмосфера, серед присутніх немає вчителів і шкільної адміністрації, можна запитувати про будь-що. Крім тренінгових вправ і навчальних ігор, де учнівству пропонують краще розібратися в питаннях сексуальної орієнтації й гендерної ідентичности, учасники й учасниці проєкту завжди передбачають на занятті секцію «жива книга», коли підлітки можуть ставити різні, навіть незручні, питання тренеру чи тренерці. За словами колишнього волонтера проєкту Даніеля Нетцера, серед звичайних питань, що їх він чув від учнівства, були й такі: як відреагували твої батьки, коли дізналися, що ти гей? чому одні геї поводяться більш маскулінно, а інші більш фемінно? чи є у вашій парі (два чоловіки) розподіл на чоловічі й жіночі ролі? що є причиною появи гомосексуальної орієнтації чи трансгендерної ідентичности?

Мета проєкту, кажуть засновники/ці, — розвіяти страхи і стереотипи, часто пов’язані з ЛГБТКІ+ спільнотою, підвищити поінформованість дітей і освітян/ок та допомогти створити безпечне шкільне середовище. Крім тренінгів для учнівства, вони проводять також тренінги для вчителів/ок і шкільної адміністрації, адже більшість освітян/ок теж зізнаються, що хотіли б збагатити свої знання проте те, як працювати з ЛГБТКІ+ дітьми, як допомогти їм, якщо їх не приймають удома, та як створити для всіх шкільне середовище, яке їх приймає. За статистикою Aufklärungsprojekt, після їхніх занять більше як половина учнівства і вчительства має набагато менше стереотипів і упереджень щодо ЛГБТКІ+ спільноти.

Великобританія: Whole school approach

Відповідно до постанови департаменту освіти Великобританії, усі початкові й середні школи повинні створювати інклюзивні умови для навчання всіх дітей. Хоча різні школи по-різному інтерпретують цю вимогу, окремі середні навчальні заклади вже не перший рік активно втілюють так званий Whole school approach — загальношкільний підхід — для створення безпечного й інклюзивного шкільного середовища. Загальношкільний підхід ґрунтується на ідеї, що створення безпечної школи вимагає комплексного підходу та поєднаних, скоординованих зусиль усіх учасників/ць навчального процесу: учнівства, вчительства, шкільної адміністрації, батьків та рідних. Підхід передбачає розробку і втілення політики нульової терпимости до будь-якої дискримінації й булінгу, створення безпечного простору для відвертого обговорення наявних проблем та їх вирішення, навчальних заходів для дітей і дорослих, створення учнівських груп для підтримки ЛГБТКІ+ дітей (схожих на згадані вище групи у США й Канаді), обговорення питань, пов’язаних з ЛГБТКІ+ спільнотою та її представниками/цями, в рамках різних предметів, як-от історія, музика, література, а не лише сексуальне виховання чи біологія, забезпечення навчальними матеріалами і художньою літературою на цю тему шкільних бібліотек тощо. Інакше кажучи, втілення загальношкільного підходу вимагає, звичайно, неабияких зусиль, ресурсів і часу. На його захист можна сказати, що школи, які реалізують такий підхід, повідомляють про помітне покращення шкільного клімату та психічного добробуту не лише для ЛГБТКІ+ учнівства, а для всіх дітей і дорослих, адже такий підхід — передусім про прийняття, взаємоповагу та відкритість до тих, хто відрізняється від тебе.

Латинська Америка

Усупереч уявленням про Латинську Америку як дуже релігійний і консервативний континент одностатеві шлюби наразі законні в Аргентині, Бразилії, Чилі, Колумбії, Коста-Риці, Еквадорі, Мексиці, Уругваї й на Кубі, а в Болівії визнаються цивільні партнерства. У всіх цих країнах потужний рух за права ЛГБТКІ+ людей, і, звичайно, не залишилося поза увагою покращення умов навчання для не-гетеросекуальних підлітків.

Наприклад, у столиці Чилі Сантьяго вже шість років працює школа для трансгендерних підлітків/ок. За ці роки школа прийняла більше як сімдесят дітей, які не змогли далі навчатися у своїй колишній школі через неприйняття і булінг. До речі, через кілька років після заснування цієї школи Міністерство освіти Чилі видало наказ, згідно з яким усі загальноосвітні школи повинні дозволяти трансгендерним підліткам носити одяг та використовувати ім’я відповідно до їхньої гендерної ідентичности, а не документів. Проте не всі школи поспішають виконувати наказ, тому, на жаль, потреба в окремій школі досі актуальна для багатьох.

До речі, в Аргентині віднедавна теж працює школа для дорослих трансгендерних людей, які свого часу не змогли здобути повну шкільну освіту через дискримінацію. Коли кілька років тому уряд Аргентини ухвалив закон, згідно з яким трансгендерні люди отримали квоту на один відсоток робочих місць на державних посадах, це мотивувало багатьох трансгендерних людей повернутися в класи і продовжити навчання^[5].

У Бразилії шкільна вчителька Крістіана Сердера за підтримки федерального уряду започаткувала позашкільну ініціативу для підлітків «Гендерна лабораторія», яку відвідали вже тисячі учнів і учениць. Ідея народилася в Крістіани ще 2013 року, коли бразильська молодь почала мобілізуватися й вимагати від шкільної адміністрації певних змін, а шкільні заклади відреагували на цей запит. У результаті вже 2015 року Крістіана з колегами створили «лабораторію досліджень освіти та розмаїтости» — як офіційну позашкільну програму. За багато років, реагуючи на запити учнівства, учительства і шкільних психологів/инь щодо сексуальної орієнтації, гендерної ідентичности і самовираження в школі, лабораторія розширилася і тепер не лише працює з молоддю, а й проводить освітні семінари та навчання педагогів/инь.

Іл. 4. Школа для трансгендерних підлітків/ок у Сантьяго, Чилі. Джерело: https://www.infobae.com/lgbt/2022/08/27/escuela-amaranta-el-primer-centro-educativo-para-ninos-trans-en-america-latina/

Гендерний консалтинг. Як зробити вашу школу кращим місцем для ЛГБТКІ+ підлітків

1. Згідно з українським законодавством, кожна школа повинна проводити політики з протидії та боротьби з цькуванням. Якщо у вашій школі досі немає якісної й ефективної політики щодо булінгу або якщо вона є, але в ній не беруть до уваги дітей, котрі ідентифікують себе як ЛГБТКІ+, створення чи зміна такої політики та її втілення в життя може стати першим важливим кроком до покращення шкільного середовища.
2. Дуже важливо підвищувати поінформованість педагогічного складу й адміністрації в питаннях роботи з ЛГБТКІ+ дітьми. Багато громадських організацій, як-от Батьківська ініціатива «ТЕРГО», проводять онлайн і офлайн тренінги для освітян/ок про особливості роботи з ЛГБТКІ+ учнівством і їхніми батьками. Також на платформі Відкритий університет Майдану (ВУМ) можна пройти безкоштовний курс «Школа для всіх: безпечне шкільне середовище», присвячений цій тематиці.
3. Звичайно, уроки сексуальної освіти в школах, на яких обговорюють не лише питання контрацепції і базову біологічну термінологію, а на яких ідеться про такі речі, як сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, розмаїття родин і романтичних стосунків, обговорюють питання поінформованої згоди в сексуальній практиці тощо, — важливий компонент створення безпечного інклюзивного шкільного середовища для всіх дітей.
4. Заплануйте тематичні заходи для учнівства, на яких у комфортному безпечному середовищі діти зможуть проговорити певні питання. В інтернеті можна знайти безліч сценаріїв для так званих «уроків толерантности», вправи для дітей і підлітків/ок різного віку на різну тематику, під час яких можна проговорити питання стереотипів і упереджень.
5. Спробуйте зробити вашу навчальну програму більш інклюзивною, наприклад курс літератури може містити твори, у яких є не лише гетеросексуальні пари, або авторів/ок, чиє приватне життя раніше замовчувалося (скажімо, Оскара Вайлда). Добре, якщо тематичні книжки учні й учениці зможуть знайти в шкільній бібліотеці. Нині багато громадських організацій готові допомогти безкоштовно поповнити книжкові полиці у школі, зверніться до них по допомогу.
6. Важливо! Якщо у вас є підозра чи ви знаєте про належність когось із підлітків/ок до ЛГБТКІ+ спільноти, не треба без дозволу дитини намагатися поговорити з їхніми батьками чи рідними, адже ви можете зробити аутинг — оприлюднення, публічне розголошення інформації про сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність людини без її на те згоди. Ви не можете передбачити, якою буде реакція батьків дитини і якими будуть для неї наслідки вдома; на жаль, це може призвести до психологічного, економічного чи навіть фізичного насильства. Натомість спробуйте створити для цієї дитини, як і для всіх інших дітей, атмосферу поваги, прийняття й довіри в класі, щоб вони знали, що в будь-якій ситуації вони можуть звернутися до вас по допомогу.