Конкурси краси і фемінізм: завжди вороги?

Історія конкурсів краси нараховує вже кілька століть — прототипи таких конкурсів відомі ще в давніх цивілізаціях. У Стародавній Греції на островах Тенедос і Лесбос проводилися фестивалі під назвою «каллістея»[1] — аналог сучасних конкурсів краси. Подібні змагання проводилися не лише серед жінок, збереглися описи фестивалю на честь Афіни, у якому могли брати участь лише чоловіки.

Проте на регулярній основі такі конкурси проводяться лише з 1921 року, а батьківщиною цієї індустрії слід уважати США. Аудиторія конкурсів краси — це мільйони людей щороку, ставлення ж до цього явища в суспільстві, особливо в правозахисному середовищі та серед прихильниць/-ків фемінізму, досі неоднозначне.

Первісно конкурси краси мали певну символістську природу: давньогрецький культ тіла, пов’язаний із духовною й фізичною красою та міфологічними традиціями, сприяв появі фестивалів краси. У першій третині ХХ століття конкурси краси набирають економічного характеру: їх проводили для приваблення туристів, тому ініціаторами таких конкурсів виступали підприємці.

У 1950-х роках у конкурсів краси з’явилися ознаки класичного шоу та зв’язок із шоу-бізнесом. Це зумовлено безпосередньо мотивами засновників конкурсів. Наприклад, Ерік Морлі — організатор одного з найвідоміших конкурсів краси «Міс світу» — вигадав цей конкурс для просування модних нічних клубів і танцювальних майданчиків, які потребували нових оригінальних ідей.

Перший конкурс «Міс Світу», 1951 рік

Конкурс «Міс Всесвіт» заснувала компанія з виробництва одягу і купальних костюмів  «Catalina», що теж свідчить про економічне підґрунтя конкурсів краси. Саме цей конкурс 1996 року придбав Дональд Трамп.

Нині існує «велика четвірка» конкурсів краси: «Міс світу», «Міс Всесвіт», «Міс Інтернешнл» та «Міс Земля». Кожен конкурс має свою франшизу, тобто свої правила, відповідно до яких конкурс може проводитися в різних країнах світу. Загалом існують тисячі конкурсів краси — міжнародні, національні, регіональні, міські, серед певних соціальних груп, серед різних вікових груп, конкурси від окремих компаній. Фактично будь-яка людина може започаткувати власний конкурс.

За що феміністки критикують конкурси краси

Крізь призму фемінізму такі конкурси сприймаються як комерціалізація зовнішности жінок. Офіційні вимоги конкурсу та його багатолітні традиції сприяють формуванню певного образу жінки, який зручно «продавати». Фінансові переваги з цього отримують світові бренди й корпорації, особливо індустрія краси. Про вигоду побудови конкретного образу жінки писала ще Бетті Фрідан у своїй «Загадці жіночности» (1963)[2], котра описала, наскільки корисний образ щасливої господині для виробників товарів для дому і рекламодавців.

Об’єктивація жінок на конкурсах краси — ще один поширений аргумент «проти». Як уже багато років наголошують феміністки/-ти, такі конкурси сприяють тому, що жінки сприймаються як форми розваги, а їхній образ сексуалізується. Ще 1968 року феміністична група під назвою «Нью-йоркські радикальні жінки» розгорнула кампанію проти конкурсу «Міс Америка»[3]. Серед поширених лозунгів цього протесту — «Я — жінка, а не іграшка, домашня тварина чи талісман».

Конкурси краси сприяють поширенню нереалістичних стандартів зовнішности. Тисячі дівчат і жінок сприймають образи, показані на конкурсах краси, як ідеальні. Крім того, встановлені стандарти впливають на безпосередніх учасниць конкурсів. Згідно з американським дослідженням, проведеним 2003 року, 26 % учасниць конкурсів краси мають розлади харчової поведінки, а 57 % намагалися спеціально схуднути[4].

Серед вимог до зовнішности учасниць конкурсу «Міс Україна» (відбір кандидаток для участи в міжнародних «Міс світу», «Міс Інтернешнл» та «Міс Земля») — зріст від 170 см, відсутність шрамів/пірсингу. В офіційних правилах немає інших обмежень, але в інтернеті можна знайти поради дівчатам, які планують брати участь у конкурсі, видалити зайве волосся на тілі, поводитися максимально жіночно. Довге волосся — теж фактично обов’язковий «атрибут» учасниці конкурсу.

У 2019 році спалахнув скандал на конкурсі «Міс Індія», де всі конкурсантки були зі світлим кольором шкіри і взагалі дуже схожі на вигляд. Тоді користувачі інтернету масово обурювалися, що в країні з населенням 1,3 млрд не показано різноманітність населення. Дискримінація за тоном шкіри в різних спільнотах Індії — це реальність[5].

Чи місце фемінізму на конкурсах краси?

Конкурси краси стверджують, що надають молодим жінкам глобальну платформу для самовираження, особистісного розвитку й розвитку лідерського потенціалу.

Ненсі Ред, учасниця конкурсу «Міс Америка 2004», зазначала: «Я не можу говорити про інші системи конкурсів краси, проте можу сказати, що коли мені було 22 роки, організація “Міс Америка” дала мені потужну, хоч і незвичайну платформу, для того щоб поділитися своїми надіями щодо майбутнього молодих жінок і для того, щоб бути собою — афроамериканкою, про-чойс, [...]. І феміністкою»[6].

Ненсі Ред

Конкурси краси дають можливість висвітлювати соціальні проблеми. Наприклад, ще 1974 року переможниця конкурсу «Міс Америка» Ребекка Кінг активно висловлювалася на підтримку прав жінок, доводила необхідність для них професійно реалізуватися. При цьому вона визнавала, що її погляди, можливо, не надто радикальні порівняно з американським феміністичним рухом, який тоді рішуче виступав проти конкурсів краси. В одному інтерв’ю Ребекка Кінг сказала: «Якщо жінка хоче залишитися вдома — добре, і якщо жінка хоче бути юристкою — добре»[7].

Стаття про «Міс Америку» Ребекку Кінг

Відомий і сучасний приклад висвітлення під час конкурсу соціальної проблематики. У 2017 році учасниці конкурсу «Міс Перу» наводили статистичні дані про насилля стосовно жінок у своїй країні[8].

Завдяки цьому конкурси частково сприяють розвитку прав жінок і прав людини загалом. Вони стали одним із майданчиків підвищення видимости темношкірих жінок та представниць різних етнічних груп.

Спершу їм забороняли брати участь у конкурсах, але із 1970 року темношкірі жінки нарешті почали виступати в найвідоміших конкурсах краси, впливаючи на зміну сприйняття стандартів краси в суспільстві. Крім того, в останні роки стала видимою участь у таких конкурсах трансгендерних жінок, що активізувало дискусії про інклюзивність.

Вероніка Дідусенко — «Міс Україна 2018», яку позбавили титулу

Конкурси краси досі виключають жінок, у яких є діти. Проте саме участь у конкурсі дала можливість, наприклад, українці Вероніці Дідусенко («Міс Україна 2018») актуалізувати проблему дискримінаційних правил конкурсу і почати боротьбу за права жінок, які мають дітей, у конкурсах на світовому рівні[9].

Отже, існує багато як симпатиків конкурсів краси, так і опонентів. Найбільше критики викликають об’єктивація жінок, комерціалізація жіночого тіла, нав’язування стандартів краси.

Чи мають конкурси краси щось спільне із фемінізмом? Фемінізм наголошує на можливості вибору для жінки, тому кожна має право обирати — брати чи не брати участь у таких конкурсах і не зазнавати осуду за свою позицію. Саме такий осуд можна вважати нічим іншим, як мізогінією, яку фемінізм прагне викорінити. Натомість певні аспекти конкурсів краси як індустрії справді заслуговують на критику. І точно не критику жінок, які обирають для себе шлях модельного бізнесу.

Текст написано в співпраці з громадською організацією «Right to be a Mother».