2066 
У мене неймовірно класна новина: люди не миші! Ми розумніші, глибші, здатні до аналізу і в нас немає бридких хвостів! Як добре, що ми здатні керуватися не лише імпульсами, а й інтелектом та критичним мисленням. Ми розвинені творчі соціальні істоти, тоді як миші — просто гризуни: що їм закладено фізіологією — те й роблять. Як добре, що ми крутіші за мишей!
«Та що ти завелася з тими мишами?» — я вже відчуваю загрозу цього питання від читачок. Зараз поясню, але спочатку пограймо в гру. Я називаю три правила, а ви вгадуєте, від кого суспільство очікує такої поведінки в романтичних стосунках — від чоловіків чи від жінок. Поїхали!
Правило № 1: Не роби перший крок.
Правило № 2: Не проявляй забагато ініціативи.
Правило № 3: Тримай паузу, перш ніж відповісти на повідомлення.
Згодна, гра така собі. Навряд чи хтось вагається, перш ніж відповісти бодай на одне питання. Казки й романтичні фільми все життя вчать нас: він добивається — вона піддається. Він ініціює — вона ведеться. Коли чоловік бігає за жінкою, він романтик. Коли жінка бігає за чоловіком, вона невдаха. У вітчизняному глянці досі трапляються заголовки «Як залишатися для нього загадкою» або «Як йому не набриднути».
Моя подруга Катя каже, що принципово не запрошує чоловіків на побачення, бо не зможе впоратися з відмовою. Коли не робиш першого кроку, то не маєш досвіду, якщо тебе відшивають. Каті за тридцять, і вона не готова чути «ні». Чоловікам із підліткових років доводилося чути десятки «ні» і «так». Запитати й отримати відповідь для них — звична практика. Звичайно, я зараз узагальнюю, бувають винятки з обох боків. Проте у світі, де я живу, як правило, чоловікам простіше проявляти ініціативу в стосунках, ніж жінкам. І без сумніву, у цьому заслуга суспільства, яке плекає кліше про «мисливців» і «здобич».
Повернімося до Каті. Вона керівниця департаменту на великій текстильній фабриці, має кількадесят підлеглих, кота, іпотеку і сталевий характер. Та вподобавши чоловіка, амбітна й харáктерна Катя втрачає свою суб’єктність і перетворюється на об’єкт чиєїсь уваги. Вона не запрошує на побачення, не зізнається в симпатії, не дзвонить першою і болісно вичікує, перш ніж відповісти на повідомлення, якого чекала пів дня.
— Самці втрачають інтерес до надто доступних самок — це факт, — каже Катя.
І знаєте що? Вона має рацію. Тільки стосується це не лише самців, а й самок, і найкраще це твердження спрацьовує не на людях. Тут ми плавно повертаємося до мишей, із яких починали.
Недавно я прочитала про експеримент, який називається «невпевненість у винагороді». Беремо дві клітки, у кожній по миші. У клітці Віларібо миша тисне на кнопку й отримує ласощі після кожного натискання. У Вілабаджо ласощі з’являються хаотично: після одних натискань нічого, після інших — їжа. Миша з Віларібо, тобто з першої клітки, з часом втрачає інтерес до своєї кнопки з гарантованою насолодою. Тимчасом у Вілабаджо миша гатить по кнопці, не втрачаючи мотивацію отримати ласощі. Навіть коли обидві тваринки були ситі, миша з другої клітки не переставала тиснути на кнопку, не будучи впевненою, чи їй щось перепаде. А піддослідній із Віларібо швидко обридав ритуал «кнопка-винагорода».
Цей експеримент показав, що миші чогось дуже сильно хочуть, коли не впевнені, що отримають бажане. Щойно з’являється впевненість у винагороді, вони розлягаються в клітці, заклавши лапки за голову.
Так науковці довели, що брак контролю над майбутнім збільшує активність лімбічної системи. Коли хтось поводиться недоступно, ця непевність змушує організм виділяти більше дофаміну, щойно з’явиться винагорода у вигляді відповіді на повідомлення, усмішки або довгоочікуваного «так». Припускають, що у взаєминах «мисливець—здобич» чоловік отримує більше дофаміну, ніж із надійною й передбачуваною партнеркою.
А як щодо жінок? А так само. От тільки ми живемо в патріархальному суспільстві, і багато століть поспіль увесь контент створювався головно чоловіками і для чоловіків. Тому ця особливість МОЗКУ в суспільній уяві стала вважатися особливістю ЧОЛОВІЧОГО мозку.
Що ж тепер робити, «морозитися» взаємно, як у Вілабаджо, чи нудитися, як у Віларібо? Тут у мене одразу дві хороші новини. Перша: чинити, як хочеться, за відчуттями, але не перетворюючись на об’єкт. Друга: повернімося до першого абзацу цього тексту.
