21 квітня, 2021

Стосунки як полювання: чи правда, що чоловіки — «мисливці»?

9 лютого 2021
Поширити в Telegram
420
Емма Антонюк

Популяризаторка читання, страшний сон противників фемінітивів.

У мене неймовірно класна новина: люди не миші! Ми розумніші, глибші, здатні до аналізу і в нас немає бридких хвостів! Як добре, що ми здатні керуватися не лише імпульсами, а й інтелектом та критичним мисленням. Ми розвинені творчі соціальні істоти, тоді як миші — просто гризуни: що їм закладено фізіологією — те й роблять. Як добре, що ми крутіші за мишей!

«Та що ти завелася з тими мишами?» — я вже відчуваю загрозу цього питання від читачок. Зараз поясню, але спочатку пограймо в гру. Я називаю три правила, а ви вгадуєте, від кого суспільство очікує такої поведінки в романтичних стосунках — від чоловіків чи від жінок. Поїхали!

Правило № 1: Не роби перший крок.

Правило № 2: Не проявляй забагато ініціативи.

Правило № 3: Тримай паузу, перш ніж відповісти на повідомлення.

Згодна, гра така собі. Навряд чи хтось вагається, перш ніж відповісти бодай на одне питання. Казки й романтичні фільми все життя вчать нас: він добивається — вона піддається. Він ініціює — вона ведеться. Коли чоловік бігає за жінкою, він романтик. Коли жінка бігає за чоловіком, вона невдаха. У вітчизняному глянці досі трапляються заголовки «Як залишатися для нього загадкою» або «Як йому не набриднути».

Моя подруга Катя каже, що принципово не запрошує чоловіків на побачення, бо не зможе впоратися з відмовою. Коли не робиш першого кроку, то не маєш досвіду, якщо тебе відшивають. Каті за тридцять, і вона не готова чути «ні». Чоловікам із підліткових років доводилося чути десятки «ні» і «так». Запитати й отримати відповідь для них — звична практика. Звичайно, я зараз узагальнюю, бувають винятки з обох боків. Проте у світі, де я живу, як правило, чоловікам простіше проявляти ініціативу в стосунках, ніж жінкам. І без сумніву, у цьому заслуга суспільства, яке плекає кліше про «мисливців» і «здобич».

Повернімося до Каті. Вона керівниця департаменту на великій текстильній фабриці, має кількадесят підлеглих, кота, іпотеку і сталевий характер. Та вподобавши чоловіка, амбітна й харáктерна Катя втрачає свою суб’єктність і перетворюється на об’єкт чиєїсь уваги. Вона не запрошує на побачення, не зізнається в симпатії, не дзвонить першою і болісно вичікує, перш ніж відповісти на повідомлення, якого чекала пів дня.

— Самці втрачають інтерес до надто доступних самок — це факт, — каже Катя.

І знаєте що? Вона має рацію. Тільки стосується це не лише самців, а й самок, і найкраще це твердження спрацьовує не на людях. Тут ми плавно повертаємося до мишей, із яких починали.

Недавно я прочитала про експеримент, який називається «невпевненість у винагороді». Беремо дві клітки, у кожній по миші. У клітці Віларібо миша тисне на кнопку й отримує ласощі після кожного натискання. У Вілабаджо ласощі з’являються хаотично: після одних натискань нічого, після інших — їжа. Миша з Віларібо, тобто з першої клітки, з часом втрачає інтерес до своєї кнопки з гарантованою насолодою. Тимчасом у Вілабаджо миша гатить по кнопці, не втрачаючи мотивацію отримати ласощі. Навіть коли обидві тваринки були ситі, миша з другої клітки не переставала тиснути на кнопку, не будучи впевненою, чи їй щось перепаде. А піддослідній із Віларібо швидко обридав ритуал «кнопка-винагорода».

Цей експеримент показав, що миші чогось дуже сильно хочуть, коли не впевнені, що отримають бажане. Щойно з’являється впевненість у винагороді, вони розлягаються в клітці, заклавши лапки за голову.

Так науковці довели, що брак контролю над майбутнім збільшує активність лімбічної системи. Коли хтось поводиться недоступно, ця непевність змушує організм виділяти більше дофаміну, щойно з’явиться винагорода у вигляді відповіді на повідомлення, усмішки або довгоочікуваного «так». Припускають, що у взаєминах «мисливець—здобич» чоловік отримує більше дофаміну, ніж із надійною й передбачуваною партнеркою.

А як щодо жінок? А так само. От тільки ми живемо в патріархальному суспільстві, і багато століть поспіль увесь контент створювався головно чоловіками і для чоловіків. Тому ця особливість МОЗКУ в суспільній уяві стала вважатися особливістю ЧОЛОВІЧОГО мозку.

Що ж тепер робити, «морозитися» взаємно, як у Вілабаджо, чи нудитися, як у Віларібо? Тут у мене одразу дві хороші новини. Перша: чинити, як хочеться, за відчуттями, але не перетворюючись на об’єкт. Друга: повернімося до першого абзацу цього тексту.

9 лютого 2021
Поширити в Telegram
420
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Що робити, коли проти фемінітивів виступає... жінка?
Противники (і противниці) фемінітивів часто аргументують свою позицію тим, що, мовляв, не варто підкреслювати стать у професійній сфері. Проте вважати, що слово «юрист» нейтральне і не підкреслює стать, а «юристка» недоречно підкреслює стать, — це ставлення до чоловічого роду як до загального й основного. Чи стане це колись милим архаїзмом?
ПМС і рівність
Славнозвісне ПМС — всього-на-всього зміна гормонального фону. Коливання гормонального фону відбуваються і в тілі чоловіка, коли він злякається або розізлиться. Тоді чому саме жінкам перепадає стільки недовіри за «гормони» (особливо якщо вони претендують на впливові посади)? І чи справді жінки під час ПМС не здатні бути холоднокровними і рішучими?
Сурогатне материнство чи все-таки робота?
Тему сурогатного материнства активно дебатують і феміністки, і консерватори. Яка історія регулювання цієї практики в Україні та світі? І які погляди феміністок різних напрямів на сурогатство? Нарешті, сурогатство — це експлуатація, виважений вибір чи репродуктивні права?