4417 
— Матір Божа! У ній же ботоксу більше, ніж у мені сарказму. Як таке може подобатись?
Зазвичай я не обговорюю зовнішній вигляд жінок. Однак того вечора в мені було забагато вина, а в ній, як ви вже зрозуміли, — ботоксу.
— Це ефект риби-колючки, — пояснив мій друг.
Терпіння, дівчата! Усьому свій час. Шалену теорію про рибних сексбомб я вам зараз перекажу, але спершу познайомимося з моїм другом і його обраницями.
Усі називали нас ідеальною парою. Я журналістка, він адвокат. Я люблю жартувати, він — сміятися. Ми обоє обожнюємо Томаса Манна і класичне світле пиво. Проте я для Івана особа без статі, бо зустрічається він лише з гламурними кралями. Якось я запитала, чи була в його житті бодай одна звичайна жінка — без модельної зовнішности і пропорцій, наближених до Барбі. Не було.
Феміністка в мені толерантно стримувалася, щоб не чіплятися до Івана з розпитуваннями про всіх цих моделей зі складним манікюром і простими бесідами. Тільки не подумайте, що я з тих, хто вважає красивих жінок недалекими. Просто інтереси Іванових обраниць зводилися, як правило, до салонів краси, люксових брендів і тренінгів зі зваблення.
Я не стрималася, коли побачила його останню подружку. Губи качечкою, неприродно високі мальовані брови, маленький дитячий носик і незворушне чоло, яке не морщилося, навіть коли вона реготала на весь ресторан. Усі жінки зі щедрою пластикою облич наче сестри — однаково надуті й гладенькі. Найбільше враження на мене (очевидно, на Івана теж) справили її груди. Ідеально круглі і повні, наче ось-ось луснуть. Вона нагадувала карикатурну пляжну рятувальницю з дуже поганого серіалу. Або рибу-колючку.
«Біолог Річард Докінз досліджував наднормальні стимули у риб», — пояснив Іван. Тобто те, що найбільше заводило самців, — за мить ви зрозумієте роль риби-колючки у його сексуальних уподобаннях. Іван розповів про винахід, який Докінз назвав «сексбомбою»:
— У рибок-самиць животики розбухають, коли вони готові відкладати ікру. Докінз почав виготовляти муляж риби, роблячи животики дедалі круглішими, — захоплено пояснив Іван.
Учений зі своїми рибними сексіграшками докотився до того, що його фейкові рибки перестали нагадувати навіть найздоровіших самиць-колючок. Перебільшений муляж перевершував об’єми реальних рибок у кілька разів.
— А в самців на них однаково стояв? (Тільки не намагайтеся візуалізувати моє запитання.)
— Що більший животик, то хтивішим ставав самець. Чхати, що таких риб у природі не існує, — задоволено відповідав Іван.
Він зустрічався не з живими жінками, а з перебільшеними сексуальними стимулами, «сексбомбами» Докінза зі світу людей.
— Тепер я зрозуміла, все сходиться. Лише одне уточнення: ти ж не риба, Вань!
— Усі самці такі. І риби, і мужчини. Подумай сама, ти не хотіла б мати таке тіло, як у моєї лялі?
Іван різав по-живому. Я працюю журналісткою на телебаченні. Телебачення влаштовано так, що в кінцевому продукті на першому місці картинка. Найгеніальніший текст не врятує ефір, якщо на екрані некрасивий відеоряд. Те, що стане хітом для радіо чи газети, з великою ймовірністю провалиться в телевізорі, бо глядачі люблять очима. Канонічна суперкраса неабияк підвищила б мої шанси зробити блискучу кар’єру.
А ще мені тридцять, я незаміжня, і часом мене пожирають комплекси через вагу чи немиловидне лице. У своїх роздумах я зайшла ще далі: «А що, коли якась частина мене тупо заздрить Івановим подружкам?»
Я почала думати про своє тіло. Здорове, функціональне, але водночас не ідеальне. Хоча з означенням тілесного ідеалу не все так просто. Що брати за взірець? Акторок? Моделей? Подружок Івана? Погодьтеся, більшість людей не бачила навіть сотні оголених тіл за все своє життя. «База даних» реальних голих жінок у моїй голові мінімальна. Інша річ, коли йдеться про тіла, що їх транслюють медіа, — моделі або акторки недосяжної краси. Так пересічна жінка типу мене порівнює свої фізичні дані з дбайливо підібраними красунями. Б’юті-індустрія не стомлюється повторювати: ця врода досяжна, якщо «доглядати» за собою з усіма потрібними кремами, помадами і вправами. Кому не виходить важкою працею досягти генетичних даних жінок з обкладинок, вдається до хірургії. Тому моє тіло і тіло Іванової подруги відрізняється від фігури Джиджи Хадід. Тільки я так-сяк із цим живу, а Іванова подруга бореться з несправедливістю, лягаючи під ніж. У результаті між мною й Іваном — довгі бесіди про «Будденброків», а між нею й Іваном — секс.
Після «рибної притчі» я провела цілий вечір, читаючи статті про сексуальні суперстимули. Мені не давала спокою історія Івана про перебільшені риси, які на тлі природних видаються привабливішими для самців.
Та раптом я відчула, що треба змінити кут зору. Ще раз повернімося до знайомства з Іваном. Я вже згадала, що він адвокат, який любить німецьку класику, — і в літературі, і в алкоголі. От тільки я несправедливо оминула увагою його пивний живіт — кругленький і високий, ідеальний для другого триместру. Недавно Іван почав лисіти. У нього великі сині очі, він невисокий на зріст. Красивий голос і короткі товсті пальці на руках. Тепер ви краще знайомі з моїм другом — фанатом теорії сексуальних суперстимулів. Хоча наша дружба переживає не найкращі часи. Одного вечора Іван після третього кухля вирішив поскаржитися мені на розрив із подружкою. Вона тягнула з нього гроші і безкінечно теревенила про майстеркласи з відкриття чакр. Він діагностував у себе кризу середнього віку. Рибка попливла у відкрите море. Іван, заливаючи горе, поліз шукати розради до мене. Свої пошуки він вирішив продовжити язиком у моєму роті.
— Воу-воу-воу, рибалко, марш на сушу!
Це був ідеальний момент поділитися з Іваном своїм нещодавнім відкриттям про ластівок!
— Якщо хвіст самця ластівки подовжити доклеюванням, то він користуватиметься більшою популярністю в самиць, ніж його побратими з природними принадами!
— Тобто це працює й у зворотний бік? — Бачили б ви, як цей факт спантеличив мого співрозмовника.
Усі називали нас ідеальною парою. Тільки в Іванові сексизму більше, ніж у мені сарказму. Як таке може подобатись?
