4104 
Берете олівець, ставите під грудь, якщо він не падає — вам не можна виходити з дому без ліфчика. Це такий баян використали в рекламі чергового масмаркету, який торгує спідньою білизною. У гіпотетичному списку тих, хто «має право» розказувати мені, чи носити ліфчик, виробники спідньої білизни будуть у самісінькому кінці. Десь між моїм котом, наприклад, і Миколою Азаровим.
Якщо я почну ставитись до своєї роботи так, як виробники спідньої білизни до створення ліфчиків, мене звільнять за профнепридатність. Таке враження, що макети ліфчиків розробляють цнотливі чоловіки, які вивчали жіночу анатомію за вирізками з порнографічних журналів. Якби прибульці мусили відтворити образ жінок Землі за предметами одягу, у них вийшли б особи із симетричними, ідеально круглими грудьми, які туляться одна до одної і, всупереч гравітації, пиптиками тягнуться до сонця.
В однієї моєї подруги несиметричні груди. Чому я дурю вас, не в однієї. У багатьох моїх подруг несиметричні груди. Але тсссс! Це велика таємниця для виробників спідньої білизни. Тому всі чашечки бюстгальтерів завжди суворо однакові.
В іншої подруги розмір 85А і широко розставлені груди. Масмаркет пропонує таким, як вона, розмір 75В і нервовий зрив. Більшість ліфчиків шиють із чашечками, між якими не більше як один сантиметр відстані, щоб притягувати груди одну до одної і створювати спокусливу складочку. Прибульці, які відтворювали б будову тіла цієї жінки за одягом, повісилися б на шлейці її довбаного ліфчика. Примітка для чоловіків (і виробників білизни): 85 — це обхват тулуба в сантиметрах, якому має відповідати обхват ліфчика, А — розмір «чашки», а для широко розставлених грудей відстань між «чашечками» має бути 4–5 см або, ще краще, регулюватися.
Найсмішніше, що ця кричуща неспроможність створювати нормальні бюстгальтери процвітає у світі, зацикленому на жіночих грудях. Наші груди — це власність маркетологів і пластичних хірургів. Наші груди — надбання модельєрів і рекламників. Нашими грудьми розпоряджаються клерикали і порнорежисери. Наші груди належать торговцям мереживом та імплантами «анатомічної форми». Будьмо чесними: наші груди належать усім, крім нас.
Навіть коли ми народжуємо і використовуємо груди для годування дитини, ми знову не можемо ними розпоряджатися. У мене немає дітей, але почитавши коментарі під постами про грудне вигодовування, я боюся уявити, який тиск можуть відчувати жінки, котрі годують дітей у громадських місцях. Було б цікаво провести експеримент. У Вілларібо встановити білборд із сексистською рекламою, де зображено груди, а у Віллабаджо щоб жінка в громадському місці погодувала немовля груддю. Як гадаєте, де буде більше обурення?
Я віддала б пів життя, щоб противники грудного вигодовування в громадському просторі спрямували свою енергію проти чоловіків, які відхаркують на тротуар. Цього, очевидно, ніколи не станеться. Тому решту життя доведеться провести в запльованих містах, у яких жінки соромляться годувати немовлят, де їм зручно.
Остаточно переконатися в тому, що суспільство схиблене на грудях, мені нещодавно допомогла жінка на ім’я Міла. Коли я перед інтерв’ю попросила Мілу представитися для титрів, вона назвала себе «найбільшими грудьми України». Не спортсменкою чи моделлю, а «грудьми». Коли я це почула, мої очі стали більшими за її бюст.
Це був репортаж зі встановлення рекорду найбільших натуральних грудей України. Міла хотіла документально зафіксувати свої форми. А в мене весь час було враження, що й Мілині груди їй не належать. Спочатку в Мілине декольте цілилися об’єктиви, і її груди цілковито належали ЗМІ. Чоловіки-оператори і чоловіки-фотографи робили з Мілою селфі, тримаючи великий палець біля її грудей. Потім груди Міли належали експертам з Національного реєстру рекордів. Перед десятками камер двоє чоловіків вимірювали її бюст. Одного з них я питала, чи не почувався він ніяково. «Ладошки потели», — казав він і по-змовницьки підморгував.
Після затвердження рекорду Міла вийшла до ЗМІ в купальнику.
— Ми хочемо посвятити вас у сестри свого закладу, — сказала ведуча.
Міла усміхнулася, явно не розуміючи, про що йдеться.
— Хай це буде для вас сюрприз.
На імпровізовану сцену вийшов чоловік з печаткою в руці, підійшов до Міли і мовчки вліпив печатку з рекламою закладу просто на Мілині груди. Журналісти почали сміятися. До кінця того вечора Мілині груди належали спонсорам.
Експерт Книги рекордів України не зміг згадати жодного випадку за десять років його роботи, коли чоловіки мірялися б частинами тіла. Найдовший язик, найбільші вуха, співвідношення бюсту і талії, найбільші натуральні груди — усі ці рекорди за жінками. Грудьми жінки міряються найчастіше, у всьому світі такі рекорди фіксують мало не щороку.
Я не знаю, чи подобалася Мілі така нездорова увага до її грудей. У нас було мало часу на інтерв’ю. У розмові вона висловила два протилежні погляди про зацикленість оточення на її бюсті. Спочатку сказала, що кайфує від чоловічих компліментів. Потім, заледве добираючи слова, зізналася, що не любить, коли надмірна увага йде від тих, кого вона не збиралася зваблювати чи вражати. І поскаржилася на дискомфорт.
Я розумію Мілу, бо відчуваю щось подібне, хоча у мене третій, а не тринадцятий розмір. Мої груди належать мені, доки не натраплю в гардеробі на кофтинку з декольте. О, так! Я соромлюся носити речі з декольте, бо почуваюся, ніби навмисне шукаю додаткової уваги довколишніх. А я її не шукаю. Звісно, речі з декольте часто одягають, щоб звабити, але не всіх підряд. Коли чоловіки не розуміють, про що мені йдеться, я прошу уявити, що вони влізли в улюблені «лівайси» і дістали піджак, який робить плечі ширшими, щоб сподобатися подрузі. А в ліфті до них чіпляється п’яна вахтерка. Вони ж зібралися зваблювати не її. Так і з жінками в блузках із декольте. Хоча хотілося б дозволяти собі одяг із декольте просто тому, що в мене є груди. Вони частина мого тіла, й іноді одяг їх підкреслює.
Ну, а як зрозуміти, чи можна вам виходити з дому без ліфчика? — згадую я ту дурнувату рекламу продукту, який мали б створювати для мене, враховуючи мої потреби і мою анатомію. Забираєте олівець в авторів таких рекламних гасел і ламаєте його навпіл. Щодо ліфчика — робіть, як вам хочеться.
