21 серпня, 2018

Циця, пляшечка і почуття провини

1 серпня 2018
Галина Михайлова

Мама маленького сина, феміністка. Пише на соціальні, економічні й культурні теми. Цікавиться темою жіноцтва і його ролі в житті людства. З появою дитини зацікавилася гендерно-орієнтовним вихованням та особливостями материнства в Україні.

З появою дитини перед жінкою постає питання про вибір типу вигодовування. В Україні і світі набирає популярності тенденція годувати в найприродніший спосіб — груддю. Та на шляху до нормальної лактації існують перешкоди на різних щаблях — від медсестер у пологовому до «бабусь біля під’їзду». Розбиратимемося, чому звичний тисячолітній спосіб годувати ніяк знову не стане основним та яка нині ситуація в Україні і світі.

Читайте також:

Лише чотири відсотки жінок у світі не можуть годувати своїх дітей грудним молоком. Причини відсутності лактації фізіологічні. Та багато жінок свідомо чи під впливом оточення відмовляються від грудного вигодовування. У липні наробила переполоху резолюція Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я ООН про грудне вигодовування, проти якої під впливом виробників замінника молока виступили представники США. Про це повідомила New York Times [1]. Еквадор мав представити резолюцію з грудного вигодовування, суть якої зводилася до абсолютної підтримки, пропагування і захисту годування груддю. Однак після погроз США «застосувати каральні торговельні заходи і припинити військову допомогу» країна відступила від свого плану. Врешті-решт резолюцію внесли, але ситуація навколо неї викликала неабиякий подив. Це наочно показує, що годування груддю — гостра тема не тільки для мам, а й для політиків. Довкола цього питання точиться багато суперечок, тож розберемося з основними моментами.

Факти і цифри про грудне вигодовування

Як відомо, грудне вигодовування — один із найефективніших способів забезпечити здоров’я і виживання дітей. Якби грудне вигодовування практикували як обов’язкове, щороку можна було б рятувати життя приблизно 820 000 дітей. У всьому світі лише 40 % дітей у віці до шести місяців перебувають винятково на грудному вигодовуванні. Про це свідчать дані ВООЗ [2].

Пропаганда грудного вигодовування — одна з цілей тисячоліття цієї організації. Проголошено заклик покращувати основний догляд за матерями і їхніми дітьми в допологовий і післяпологовий періоди, зокрема заохочувати ранній тілесний контакт дитини з матір’ю для утримання дитини в теплі, а також ранній початок винятково грудного вигодовування.

В Україні ці ідеї закріплено законодавством у наказі № 624 Міністерства охорони здоров’я. «Контакт “шкіра до шкіри” і раннє прикладання новонароджених до грудей, цілодобове спільне перебування матері й новонародженого, заохочення матері вибрати ту позицію при грудному вигодуванні, яка буде найбільш комфортною для неї і для дитини, сприяє тривалому й успішному вигодовуванню. Це забезпечує емоційний контакт і дає породіллі можливість висловлювати свої материнські почуття» [3].

Проте найчастіше в пологовому будинку і дитячих лікарнях персоналу байдуже, чи годуватиме жінка дитину груддю. І хоча статистика свідчить про покращення, безліч питань не знято. Щоб з’ясувати ситуацію зсередини, я звернулася до знаної в Україні, зокрема в Харкові, експертки. Ольга Шипенко — консультантка з грудного вигодовування, членкиня міжнародних організацій ILCA, АКЕВ, керівниця ГО «Годуємо груддю».

Медпрацівники — так, підтримують [годування груддю], але винятково формально — на папері, на плакатах у пологових будинках, у документах (накази у нас дуже грамотні, але на практиці вони не працюють майже в жодному медичному закладі). На практиці виходить так: що більше часу мама з дитиною провели в пологовому будинку або стаціонарі, то вища ймовірність того, що грудне вигодовування у них не складеться. І тим мамам, які дуже хочуть годувати, доводиться просто відвойовувати своє право на ГВ у стінах медустанов.

А в суспільстві... Суспільство дуже різне. Це як пощастить з оточенням. Є спільноти, де нормально сказати: “Так, не муч ти його груддю, дай суміш! Он скільки вас виросло на суміші — і все нормально”. І якщо маму оточують люди з таким настроєм, то при першій же проблемі малюк отримає пляшку з сумішшю, а далі стежка до штучного вигодовування дуже коротка.

А є спільноти, де маму підтримуватимуть, допомагатимуть, даватимуть дієві поради, і якраз такі спільноти ми допомагаємо створювати. На щастя, нині технічні можливості й інтернет дуже це полегшують. І це справді дуже важливо, щоб у кожної жінки, яка годує, було таке оточення.

Молоді матері постійно стикаються з тиском соціуму: годувати чи не годувати, підгузки чи пелюшки та багато іншого. Однак грудне вигодовування — це питання наасамперед здоров’я дитини.

У пологовому будинку одразу сказали, що дитину потрібно догодовувати. Причин не пояснили. На третій день у дитини з’явилася жовтяниця. Після лампи і догодовування виписали. Вдома вирішили не догодовувати, запросили консультанта з ГВ, щоб налагодити лактацію і прикладання. Незважаючи на це, дочка спочатку не наїдалася, потім знову пожовкла і дуже багато спала. Потрапили в лікарню, де сказали годувати з пляшки, бо дитина не наїдається. Так і робили. Після візиту іншого консультанта, пробували догодовувати на грудях із саморобної системи, але повністю на ГВ не перейшли, хоча налагодили і захоплення, і апетит. Ні в пологовому будинку, ні тим більше в лікарні не було особливої підтримки з ГВ. Коли в пологовому будинку забрали під лампу, не порадили навіть розцідитися, хоча якраз у цей час підійшло молоко, а дочка всю ніч була під лампою на іншому поверсі. Прикладати не допомагали правильно. У лікарні сказали, що просто мало молока. Головне — триматися. Нерви й тривога блокують вироблення окситоцину — перевірено, намагайтеся не нервувати. Просіть і навіть вимагайте допомоги для правильного прикладання у лікарів і медсестри в пологовому будинку. У разі потреби звертайтеся до кваліфікованого консультанта. Налаштовуйтеся на те, що якщо хочете годувати і немає протипоказань, то будете так чи так, але не зациклюйтеся на ГВ, думаючи, що якщо щось не так, то ви неправильна.

  Анна, дочка 7 місяців на змішаному вигодовуванні

До сторонньої допомоги поза державною медициною мусила звернутися і наступна героїня. Її історія наочно показує, наскільки необережні слова і недбалість медичного персоналу можуть нашкодити.

Налаштована була тільки на ГВ! У пологовому залі сина одразу не дали (були проблеми), а коли через дві години поклали на груди, акушерка сказала: соски незручні, дитина відмовиться від грудей. Мене це дуже засмутило. Молозиво прийшло на другу добу в пологовому будинку. Малюк постійно висів на грудях. Але я не знала (або боялася), як його брати, тому він лежав, а я над ним трималася на руках і давала груди. Вдома викликали консультанта з ГВ, вона показала як правильно прикладати і пози для годування. Усе ніби було добре! Та прийшла медсестра з поліклініки і почала мене повчати: про дієту (і курки не можна, і солодкого, і борошняного, і фруктів — узагалі нічого не можна!) і що годувати не частіше ніж, через дві години. Потім почали приходити в гості родичі, і кожному теж треба було розумничати. Дійшло до того, що я вже не знала, що мені взагалі їсти. Я плакала, дитина кричала. Ще й витримувати інтервал! Перший місяць було пекло! Тепер дивуюся, як молоко не зникло, а син набрав майже кіло! У місяць ми потрапили в перинатальний центр з жовтяницею. Лікарі наполягали на суміші, але я не розуміла, як може молоко рідної матері шкодити дитині (на інтуїтивному рівні). Ще казали, що я часто годую (годувала разів 8–9) і наполягали, що дитині треба давати воду. Вдома продовжували лікуватися (світилися під лампою), але результат був не дуже прогресивний: син три дні часто плакав, викручувався на грудях, бив мене ногами й руками. На четвертий день ми не витримали — поїхали до приватного педіатра. Коли я дізналася, що малюк за два тижні нічого не набрав, у мене був шок, я навіть не підозрювала, що він голодує. Не знаю, що саме вплинуло, може, сукупність чинників: моя дієта-голодування, нерви, рідке прикладання, лактаційний криз. Лікарка сказала малого не знімати з рук, якомога частіше прикладати до грудей, а мені заспокоїтися і добре їсти. Два тижні ми із сином не злазили з ліжка. Він їв і спав, і навіть коли спав, то смоктав груди! Я думала, це не закінчиться ніколи. Жовтяниця пройшла сама собою за три дні нашого гніздування! Зараз йому 4 місяці, і за останні два він набирав по кілограму.

Катерина Фесенко, син 4 місяці на грудному вигодовуванні

Те, що породіля повинна відмовлятися від нормального харчування — дуже популярний міф. Тільки уявіть собі: щойно переживши болісні пологи чи кесарів розтин, ще не забувши фізичний біль, жінка має обмежити себе в усьому. Під заборону потрапляють чай, кава, солодощі, фрукти, частина овочів і м’яса. Зрештою жінка опиняється на суворій дієті, яка сама по собі психічно травмує. І все це під час звикання до нового статусу. На тлі нервового перенапруження і недостатнього харчування молоко може взагалі зникнути.

Цей міф аж занадто живучий. Про це говорить і Ольга Шипенко:

Найпопулярніший міф — це те, що мамі, яка годує, треба сидіти на дієті. У жодній країні світу (зокрема й у нас) немає жодного документа, де було б офіційно заборонено вживати якийсь продукт.

Ще популярні міфи:

- Потрібно витримувати проміжки між годуваннями або годувати треба на вимогу, але не частіше, ніж один раз на 1,5–2 години.

- Ми вже повинні за одне годування з’їдати 90 (або 100, або 120) мл молока (для немовлят немає норми на одне годування, є тільки добова норма!).

- Лактостаз стався тому, що «протягнуло», «застудила груди», «дитина недоїла» (у 99 % випадків лактостаз — це незвично великий проміжок між годуваннями).

Більше про ситуацію в українських пологових будинках читайте в статті:  В муках: как рожают в украинских роддомах.

Годувати чи догодовувати?

Грудне вигодовування — гарна можливість створити зв’язок між мамою і дитиною. Це почуття взаємозалежності, гармонії й інтимності, розділені з немовлятами. Ці глибоко приємні враження, які для багатьох жінок тривають протягом місяців і навіть років після народження маляти, заперечують припущення про різке відділення дитини від матері при народженні чи протягом першого місяця, як уважалося в ранній психоаналітиці (у 1940–1950 роках). Цю думку поділяли і радянські медики, адже тримісячна відпустка не давала можливості жінці вповні відчути материнство. Проте часи змінювалися, і пізніше агітки вже закликали годувати груддю, бо це потрібно для здоров’я дитини. Один із таких плакатів розмістив у середині липня на своїх сторінках у соцмережах доктор Комаровський, про якого чула, напевне, кожна мама України [4].

Під його постами одразу зав’язалися активні дискусії. Одні закликають ставитися до матерів, які не годують, із презирством і навіть запитують, навіщо тоді народжувала.

 С трудом представляю себе львицу или, что львицу, обезьяну, которая такая: а не буду я кормить естественно, поберегу сиськи. По личному опыту могу сказать, что только дуры и ТП так рассуждают.

Ольга Ткаченко

Одно дело по уважительным причинам не кормить ребенка, другое — мать просто не хочет. У меня вопрос, а зачем тогда вообще рожать? Дальше будут только сложнее заморочки, детские болезни, воспитание, обучение.

Инна Климова

На противагу хейтерським коментарям є й такі, хто стверджує, що вибір за жінкою і причини годування з пляшечки можуть бути різними. Ось коментаторка Таня Янчук пише, що не вийшло почати годування: «Сердце разрывается, когда вынуждена давать кушать смесь своему ребенку, в роддоме обзывали “непутевая мать”, не можешь раздоиться? Вышла оттуда и выла три дня». І така ситуація не поодинока: не годуєш — погана мати. Таку думку іноді транслюють жінки, кому пощастило з нормальним налагодженням лактації. Та це вкрай неправильно, а тиск може взагалі призвести до поганих наслідків.

В Інстаграмі молоді мами гарні, а мати, яка годує, повнішає, і це призводить до конфлікту цінностей. Жінка, коли народжує дитину, повинна вже мати сформовану культуру годування. Зазвичай цього немає, а пересічні медсестри й гінекологи не володіють відповідними знаннями і не здатні надати кваліфіковану допомогу. Породілі важко, вона втомлюється, починає злитися на дитину, їй може навіть хотітися відірвати дитину від себе й кинути в ліжечко, щоб усі залишили її в спокої. І тут ця фраза “я годую, а ти ні” — вона дуже знецінює і завдає болю жінці. Це психотравма. Коли у мам виникає питання, годувати чи не годувати, я як психолог не можу дати остаточної рекомендації. Бо це, звичайно, корисно для немовляти, та якщо жінка годуватиме, але ненавидітиме цей процес, то краще дати пляшечку і заспокоїтися. Це випадок конфлікту цінностей, і в цьому треба розбиратися професійно.

Тетяна Балан, психолог

Не всі сприймають грудне вигодовування як гармонійне й чуттєве. Є й такі, хто транслює думки, які увиразнила неоднозначність і напруженість між позитивною риторикою грудного вигодовування та реальним досвідом жінок. Вони відчувають і говорять про дискомфорт, які не дозволяють їм бувати на людях, брати участь у заходах, скорочують можливості, якими вони раніше вільно користувалися. Багато жінок говорять про відчуття втрати себе і порушення особистого тілесного простору. Дуже важлива тут і тема болю та супутніх проблем — лактостазу, маститу, нагрубання. Якщо у жінки є доступ до швидкої і якісної медичної допомоги, ці проблеми вирішуються простіше, натомість серед незаможних верств населення жінка часто опиняється наодинці з проблемою або з некваліфікованою допомогою. Наприклад, у Харкові викликати консультанта з ГВ коштує від 300 грн, розцідити груди — від 100 грн за одну. Для частини населення країни такі вкладення в грудне вигодовування завеликі.

Рішення про грудне вигодовування (чи про годування з пляшечки) — не лише індивідуальний вибір матері, а й результат переважних соціокультурних значень і економічних умов. Про це свідчить багато досліджень. Науковці дійшли висновку, що особистий і соціальний контекст, у якому відбувається грудне вигодовування, важливіший, ніж знання і ставлення до грудного вигодовування в тому, чи вирішує жінка годувати груддю. Встановлено, що перспектива повернення на оплачувану роботу впливає на рішення про тривалість грудного вигодовування. Однак соціально-економічні умови грають більшу роль. Наприклад, в Австралії й інших західних суспільствах багато жінок із вищою освітою певною мірою контролюють своє життя й автономію щодо можливостей працевлаштування. Ці жінки, очевидно, отримують оплачувану декретну відпустку, мають можливість працювати менше годин та гнучкіші умови праці, що полегшує грудне вигодовування [5].

Отож навіть якщо на «раціональному» рівні жінки вірять у грудне вигодовування і розуміють його потребу, вони надзвичайно емоційно реагують на свій фактичний досвід. Він менше пов’язаний з «раціональністю», а більше глибоко емоційний. Ці реакції, якщо вони негативні, несподівані і неприємні для жінок. Жінки ппереживають почуття провалу і втрату контролю через невідповідність ідеалу задоволеної і правильної матері, котра годує дитину.

Годувати не можна сховатись. Чи є лактація приводом для сорому

У розвинених країнах дедалі більше набирає популярності тренд годувати не ховаючись. Це дає молодим матерям потрібну мобільність. Прогулянки тепер можна не обмежувати околицями будинку. У багатьох зонах відпочинку, як-от у парку Горького в Харкові, для зручності зробили «будиночок маляти», де мама вільно може перепеленати і погодувати дитя. А якщо немає такого місця, для годування груддю на вулиці придумали багато зручностей — спеціальний одяг і білизну, накидки і мілкснуди. Усе це дозволяє без зайвих очей нагодувати дитину і не змінювати ритм життя. І навіть без усіх цих засобів годувати дитину нормально будь-де. Та чи це так? Серед прихильників вільного вигодовування немало зірок; наприклад, Сальма Хаєк 2009 року викликала фурор, коли, приїхавши з доброчинною місією в Сьєрра-Леоне, нагодувала груддю немовля, чия мати була занадто слабкою для цього. Супермодель Жізель Бундхен годувала доньку Вівіан груддю в процесі зйомок, не ховаючись ні від помічників, ні від фоторепортерів. І не тільки зірки, а й політикині: сенаторка парламенту Австралії Лариса Вотерс стала першою жінкою-політиком країни, яка погодувала дитину груддю просто під час засідання, було це 2017 року. Головний аргумент прихильників публічного годування: їжа — це нагальна потреба маляти. Водночас є багато противників прилюдного годування, котрі порівнюють лактацію з походом у туалет і називають це ексгібіціонізмом.

На сайті woman.ru у квітні вирувала дискусія на цю тему. Орфографію й риторику збережено.

Кормление — это очень интимный процесс. И посторонние люди не должны его наблюдать. Во-первых, это некомфортно может быть для самого малыша. Ну, и для окружающих это тоже не совсем приятное зрелище. Если малыш грудной, зачем тащить его в общественное место и кормить у всех на глазах? Ну, гуляй рядом с домом, захотел кроха есть — зашла домой, покормила спокойно. Зачем прилюдный эксгибиционизм устраивать???

Знайшлися і ті, хто підтримує таку ідею.

Женщина с ребенком сейчас так же социально активна, как и без него, — ходит и в кафе, и на встречи, и на разные мероприятия, даже ездит в отпуск. Ограничить себя домом и двором — это глупо и абсолютно негуманно к той же женщине)) Отлучают от груди в полгода те, кому просто неохота или есть веские причины. До года считается самым оптимальным именно кормление грудью. Вы не представляете, какой состав этих “бутылочек”, если выбирать, то удобнее и спокойнее делать это самой, а не пользоваться благами промышленности. А бескультурье — так оно везде есть, как те, что выставляют груди, так и те, кто поливает женщин... Надо быть добрее, девочки, друг к другу и культурнее. А то как попы свои в инстаграмах в стрингах выставлять на общий обзор, так это приятно, а из-за чужой сиськи истерить, так это за мораль. Двойные стандарты) [6].

Таке ставлення викликано певними соціальними нормами, притаманними нашому соціуму.

У суспільстві негатив щодо годування в громадських місцях спричинено двома чинниками. Перший — сприйняття годування як таїнства. Тоді через уявне “знецінення процесу” виникає агресія. Другий — годування викликає певний дискомфорт, адже спостерігання процесу відбувається не за бажанням очевидців. І через власне почуття незручності вони атакують.

Тетяна Балан, психолог

Це почуття незручності пов’язано з певними історичними чинниками. Майже сто останніх років жінку сприймали як об’єкт для задоволення сексуального потягу чоловіків. У давніх Римі і Греції та ще навіть у ХІХ столітті в українському селі на жіночі груди дивилися як на джерело годування, а не задоволення чоловічої втіхи. Нова тенденція сексуалізації виникла в урбаністичних спільнотах наприкінці ХІХ століття і протягом ХХ-го тільки посилювалася: відео, порножурнали, реклама пилососів із моделями в бікіні й топлес. І, на жаль, у патріархальному світі частина жінок прийняла погляди шанувальників Хью Хефнера. Прилюдна демонстрація «спокусливих персів» лише заради годування викликає у них відторгнення.

Щоб нормалізувати ставлення спільноти до грудного вигодовування в усьому світі придумали спеціальну кампанію. Всесвітній тиждень грудного вигодовування (World Breastfeeding Week) проводиться з 1 по 7 серпня з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я. Приводом для встановлення тижня стало ухвалення 1990 року Інночетійської декларації ВООЗ і ЮНІСЕФ, спрямованої на охорону, заохочення і підтримку грудного вигодовування. Сьогодні Всесвітній тиждень грудного вигодовування відзначають у понад 170 країнах світу. Його мета — інформувати жінок про користь грудного вигодовування для здоров’я дитини.

Всесвітній тиждень — це чудова нагода привернути увагу до важливості ГВ. Привід поговорити про це, щоб ті, хто поки не зіткнувся з проблемою годування маляти, знали, як діяти в тій чи тій ситуації. Адже помилки бувають одні й ті самі, і дуже багатьох труднощів легко уникнути. Проте ці “секрети” знають ті, хто вже з успіхом пройшов через усі складнощі і знають, як допомогти іншим, бо ще й професійно навчилися цього.

Всесвітній тиждень ГВ у Харкові проводить ГО “Годуємо груддю” третій рік поспіль. Двічі у сквері «Стрілка», а цьогоріч — 4 серпня в Саржиному яру. Важко було, зокрема, отримати дозвіл місцевого департаменту МОЗ [7].

Інші труднощі — це пошук спонсорів, адже ми прагнемо, щоб свято було безкоштовним для гостей і водночас інформаційно насиченим. Поки це вдається, але винятково завдяки зусиллям волонтерів — тих, хто погодився безкоштовно виступити, запросити гостей і все організувати. Важко також знайти інформаційну підтримку: жоден телеканал, жодне видання не хочуть висвітлювати подію безкоштовно, на це потрібен хороший бюджет. Змагатися бюджетами з виробниками сумішей ми не можемо, — вони непорівнянні.

Дуже сподіваємося, що коли про наш захід знатиме більше людей, ми зможемо проводити його на дедалі вищому організаційному рівні, а отже, ще більше людей зможуть дізнаватися адекватну інформацію про грудне вигодовування.

Ольга Шипенко

* * *

Ще Вінстон Черчіль сказав, що немає для суспільства вигіднішої інвестиції, ніж вкладати молоко в дитину. Це найприродніше, найбезпечніше харчування для немовляти, особливо в умовах дефіциту питної води чи браку продовольства. Для країн з нормальним соціальним і фінансовим кліматом годувати груддю — це спосіб зробити дітей максимально здоровими. Проте не всі мами можуть це робити.

У світі і в Україні розгорнулася кампанія за нормалізацію ставлення до лактації і, зокрема, до прилюдного годування. До цього питання привертають увагу міжнародні організації, політики, актори. Фронтом змін на краще повинні стати насамперед пологові будинки і дитячі поліклініки: саме там персонал має навчити жінку і пояснити, як безболісно, з користю для обох сторін годувати дитину. Знання елементарної фізіології і психології допоможе молодим мамам краще почуватися в цьому питані в перші дні спільного існування. На жаль, в Україні поки що не так, і агресія медперсоналу й соціуму в питанні вигодовування малюти аж ніяк не приносить користі. Окремо слід згадати нетерпимість спільноти до годування на людях. Щоб змінити світогляд і розуміння процесу з начебто сексуального на винятково фізіологічний (харчування немовляти), проводять спеціальні лекції і масові акції, зокрема під час тижня вигодовування. І все-таки у який спосіб годувати свою дитину — справа лише матері. Звичайно, право голосу має і батько, але жінки в жодному разі не повинні відчувати тиск унаслідок свого вибору. Тому найкраще — поширювати правдиву і повну інформацію про грудне вигодовування, щоб кожна жінка могла зробити свідомий вибір, а суспільство його підтримати.

 

[1] NYTimes. Opposition to Breast-Feeding Resolution by U.S. Stuns World Health Officials [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.nytimes.com/2018/07/08/health/world-health-breastfeeding-ecuador-trump.html?dlbk.

[2] ВОЗ. 10 фактов о грудном вскармливании [Електронний ресурс] / ВОЗ – Режим доступу до ресурсу: http://www.who.int/features/factfiles/breastfeeding/ru/.

[3]  Наказ від 03.11.2008 № 624 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://old.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20081103_624.html.

[4]  Особиста сторінка Доктор Комаровський [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.facebook.com/komarovskiynet/.

[5]  Schmied V. Blurring the boundaries: breastfeeding and maternal subjectivity / V. Schmied, D. Lupton. // Socioilogy of Healte and Illness. – 2001. – №2.

[6]  Режим доступу до ресурсу: http://www.woman.ru/kids/feeding/survey/398470866/comments/3/

[7]  Праздник-акция поддержки грудного вскармливания 2018 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.kormim-grudju.com.ua/event/nedelya-gv-2018/.

1 серпня 2018
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Діти є, що далі? Ресурси — у чоловіків, відповідальність — у жінок
В Україні понад 180 тисяч «злісних» неплатників аліментів. Та чи не правильно казати «неплатників і неплатниць»? Соціологиня Людмила Малес пояснює, чому на рівні мови важливо акцентувати гендерованість явища: більшість неплатників — чоловіки, більшість тих, хто виживає, опікуючись дітьми, — жінки. Про перипетії виплати аліментів, отримання соціальної допомоги і про те, як журналісти ігнорують гендерованість проблем із доглядом і утриманням дітей — у цій статті.
Материнство. Феміністична виставка
Темою виставки сучасного мистецтва 2015 року став феміністичний погляд на материнство – розгляд його через прискіпливий аналіз особистого і суспільного, осмислення становища жінки, яка взяла на себе відповідальність народжувати і виховувати. Кураторка Оксана Брюховецька.
«Батько має право»: чи все гаразд із цією ініціативою?
Що роблять тати після розлучення? Дехто безслідно зникає з життя матері й дитини, дехто бере участь у піклуванні, а хтось боронить своє право бачити дітей. Останнім допомагає ГО «Батько має право». Що це за організація, які цілі вона собі ставить і чи завжди користується гідними методами?