16 серпня, 2022

Чому феміністок посилають у шахти?

21 липня 2020
Поширити в Telegram
2445
Емма Антонюк

Популяризаторка читання, страшний сон противників фемінітивів.

Щоразу, стоячи перед порожнім кулером на роботі, я згадую ефір про фемінізм на чернівецькому радіо.

Коли в кулері закінчується вода, я прошу когось із чоловіків поставити новий бутель. Тому що двадцятилітрові посудини для жінки з моєю комплекцією непідйомні. Той ефір теж видався для мене непідйомним. Я була на багато років молодша і наївніша. Працювала в новинах на регіональному телеканалі і погодилася взяти участь у програмі про фемінізм. Моїм опонентом виступив місцевий активіст, назвімо його Василь. Василь намагався мене переконати, що фемінізм — це бридня. Ключовими аргументами були, звісно, шахти (у які я начебто не зможу спуститися), вагони (які я не зможу розвантажити) і заводи (на яких я не зможу повернути важіль). До укладання асфальту діло не дійшло.

Чи існує на світі шахта, вагон і завод, де бодай день пропрацював активіст Василь (і його численні однодумці з інтернет-дискусій)? Сумніваюсь. Та щойно мова заходить про фемінізм, жіноче прагнення рівних прав ставлять під сумнів через уявну неможливість виконувати роботу, до якої ніколи б не взялися чоловіки, котрі хапаються за цей аргумент. Зрештою, якби дійшло до справи, активіст Василь, так само як я, не розвантажив би жодного вагона.

Такий поворот у дискусіях про рівні права не Василів винахід. Груба сила як питомо чоловіча риса, через яку нам не бачити рівности, — «баян», що вже давно втратив дотепність. Уперше в мене сіпалося око від цієї ідеї, коли я читала Чехова: «Пора, наконец, отрешиться от предрассудка, что одни мужчины обязаны платить за оскорбления! Равноправность так равноправность, черт возьми! К барьеру!»

У часи Чехова йшлося про виборчі права, доступ до освіти і можливість розпоряджатися власним майном. Сьогодні жінки говорять про рівні зарплати, доступ до посад у топ-менеджменті, розподіл влади й ресурсів, рівний поділ домашньої праці, особисту безпеку і захист від насилля. А (деякі) чоловіки досі розводять риторику про «дати в морду» і спуститися в шахту. І їх не бентежить, що ми живемо у світі, де немає дуелей, а інтелектуальна праця цінується вище за фізичну. Не кажучи про те, що жінки насправді працюють у шахтах.

Якось я знімала репортаж про затримку зарплат на Донбасі. Дізнавшись, що біля підприємства знімальна група, місцева влада швидко приїхала на зустріч із колективом. Частина шахтарів і шахтарок щойно завершили зміну. Піднявшись з-під землі, вони зустріли місцевих чиновників. Місцеві чиновники тримали в руках кілька букетів квітів, які вручили шахтаркам. Це була сюрреалістична картина: сильні жінки із сажею на обличчі, у касках і латаних робах тримали в руках прив’ялі тюльпани і дивилися на чиновників у випрасуваних костюмах, як на недоумків.

Можна нескінченно демонструвати очевидне безглуздя твердження «чоловіки фізично сильніші, жінки фізично слабші, тому ніякого рівноправ’я бути не може». Наприклад, просто додавши одне слово. Середньостатистично чоловіки справді фізично сильніші, але є деякі жінки, дужчі за деяких чоловіків.

Я завжди сміюсь, коли бачу ефіри з відомою українською аеророзвідницею, у якої широкі плечі, кремезні руки і низький голос. Проте в сюжетах журналісти вперто називають її «тендітною дівчиною». Вона красива, потужна, харизматична, моя свідомість народжує багато епітетів, коли я дивлюся на цю жінку. Та серед них немає слова «тендітна», просто через те, що вона, трясця, ніяка не тендітна, це ж очевидно з її комплекції і манер.

Що ж робити з такими жінками? Вони отримають «чоловічі» права автоматично, по праву сили (і спуску в шахту)? А що робити з депутатами Верховної Ради? Вони ж не подужають розвантажувати вагони чи укладати асфальт. Та й ті чиновники, які дарували квіти шахтаркам, навряд чи дужчі за них. Чому ж тоді влада й ресурси у них, а не в тих, хто володіє більшою фізичною силою?

Я могла б довго розмірковувати про це, стоячи біля порожнього кулера. Та з часу того ефіру на чернівецькому телебаченні я подорослішала і помудрішала. Ті, кому муляє рівноправність жінок, завжди знайдуть спосіб ігнорувати реальність. Тож я просто прошу замінити порожній бутель колег-чоловіків, з якими у нас однакові права, обов’язки і зарплатня. А коли чоловіків немає поруч, кличу колежанку і ми вдвох підіймаємо повний бутель і ставимо на кулер.

21 липня 2020
Поширити в Telegram
2445
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
А як щодо неправдивих обвинувачень і зламаних доль чоловіків?
Чому чоловіки — жертви «неправдивих звинувачень» здобувають більше уваги і співчуття, ніж мільйони жінок — жертв насилля? Це дещо каже нам про наше суспільство.
Российско-украинская война с 2014 года и феминизм
Феминизм критикует войну как сплошь патриархальное явление, следствие маскулинной борьбы за власть и территорию. В идеальном феминистическом мире войн не должно быть. Этот текст написан на седьмом году войны, которую Российская Федерация ведет против Украины, и в нем очерчено и проанализировано иное отношение к войне украинских феминисток. Позиция «война – это мужские игрушки, милитаризм – это плохо» в случае Украины очень упрощена и очень рискованна, и этот текст призван это доказать.
Russian-Ukrainian War since 2014 and Feminism
Feminism criticises war as a purely patriarchal phenomenon and the consequence of a masculine struggle for power and territory. In a perfect feminist world, there should be no wars. This text is written during the seventh year of the war that the Russian Federation has been waging against Ukraine. The article outlines and analyses the different attitudes to war among Ukrainian feminists. The position ‘war is men's toys, militarism is bad’ is very simplistic and extremely risky in the case of Ukraine, and this text aims to prove that.