4511 
Ніяк.
Гаразд, я це пишу, маючи на увазі одну специфічну категорію родичів. Її еталонний представник у моєму родинному колі — дядя Діма-постмодерніст. Таке прізвисько він отримав за свою любов поєднувати непоєднувані речі. Спортивні штани і туфлі з гострим носком, наприклад.
Проте родичі бувають різні, як і наші з ними розмови про фемінізм. Спробуймо їх класифікувати. Для зручности я візьму за приклад своїх рідних і розділю їх на три умовні категорії.
1. Потенційні феміністки. Це родички, котрі поводяться як феміністки, але бояться цього слова. Вони впевнено заявляють, що не схвалюють фемінізм, хоча на ділі бачимо, що живуть за його канонами. Яскрава представниця цієї категорії — моя мама. Вони з татом чітко розподіляють обов’язки по дому: вона куховарить, він прибирає і прасує. Мама — центр ухвалення рішень у родині, вона вживає фемінітиви і вважає, що анекдоти про блондинок — для тупих (і для дяді Діми-постмодерніста). Та щойно заходить мова про фемінізм, мама поспішає повідомити, що вона не феміністка.
Рецепт спілкування з такими родичками дуже простий.
- Крок перший: дізнаємося, чому фемінізм — це погано. Моя мама, наприклад, була впевнена, що феміністки ненавидять чоловіків. Вона хоче, щоб чоловіки відкривали перед жінками двері, відсували стільчик, подавали пальто і поступалися місцем у громадському транспорті. І вважає, що фемінізм знищить ці приємні ритуали.
- Крок другий: висловлюємо свій погляд на це. Я розповіла мамі, що агресія і чоловіконенависництво феміністок — це стереотип. І поділилася роздумами, чому фемінізм вигідний обом статям. Я розповіла, що патріархат, як і будь-яка інша ідеологія, не може існувати лише завдяки обмеженням. Жінки часто отримують меншу зарплатню за ту саму роботу, що й чоловіки, вони мають додаткові неоплачувані години хатньої роботи, а кожна третя жінка стикалася в житті з насиллям. Однак! Перед ними відчиняють двері і подають пальто. Це сумнівні плюси патріархату, які порівняно з мінусами не такі вже й переконливі. Та якщо обидві сторони почуваються комфортно, такі традиції не обов’язково викреслювати зі свого життя. Я, наприклад, рада, коли чоловік поступається місцем у трамваї, якщо у мене менструація.
- Крок третій: наводимо в приклад відомих феміністів і феміністок. Розповіла мамі про фемінізм Кіри Найтлі та її улюблениці Меріл Стріп. Хіба вони навіжені чоловіконенависниці?
2. Другий тип — противники і противниці фемінізму. Наприклад, моя бабуся Ліда. В її уявленні про ідеальний світ чоловік повинен заробляти гроші, а жінка — бути домогосподаркою. Бабуся Ліда вже давно не в тому віці, щоб змінювати світогляд. Вона пече найсмачніші у світі пиріжки з вишнями і вважає, що онуки бабусь-феміністок ходять голодні, а онучки не вміють зварити борщу. Ось мої лайфхаки, як говорити з бабусею Лідою (можете підставити сюди ім’я своєї бабусі, тітки чи тата) про фемінізм.
- Не перетворювати розмову про фемінізм на дебати, чиї цінності цінніші. Вам доведеться спростовувати стереотипи і проговорювати речі, які, на вашу думку, відомі всім. Робіть це терпляче, не заперечуючи слів співрозмовниці, а лише ділячись власними думками і почуттями.
- Наводити факти. «Мій досвід проти твого» у розмові з бабусею Лідою — це дорóга в нікуди. Зазвичай я заходжу на сторінку «Гендер в деталях» або «Update» і дізнаюся звідти потрібні цифри про розрив у зарплатах, статистику жертв насилля тощо, щоб не апелювати до емоцій, а оперувати конкретними даними. Є речі, з якими не посперечаєшся.
- Можна пограти в гру «якби не фемінізм...». Саме це остаточно розтопило серце моєї бабусі і змінило її ставлення до слова на літеру «ф». Якби не фемінізм, бабусю, ми з вами не мали б права голосу. Якби не фемінізм, мама не водила б авто. Якби не фемінізм, я не могла б без супроводу чоловіка повертатися з роботи додому, та й працювати не мала б права. Як і навчатися, і носити штани, наприклад. А ви з мамою за можливість удвох подорожувати на море теж повинні подякувати феміністкам.
- І найголовніше: фемінізм — це не догма, а свобода вибирати. Феміністки теж можуть пекти пиріжки з вишнями і доглядати дітей, доки чоловік працює, — кажу я бабусі і спостерігаю, як її брови вигинаються дугою. — А можуть і не робити цього. Це визначає не їхній чоловік і не суспільство, а вони самі.
Я розповідаю, що феміністка, котра мріє про класичне материнство, як у бабусі Ліди, — вона його матиме. Тільки з повивальними столиками в громадських місцях, з гідними умовами декретної відпустки і захистом від домашнього насилля. Це про свободу бути собою і про гідність. З пиріжками чи без — як сама жінка захоче. Єдина умова: ніхто не має права вирішувати за неї — ні суспільство, ні батьки, ні чоловік. Бабуся з розумінням киває.
3. І нарешті, третя категорія — токсичні мудаки. Її еталонний представник — дядя Діма-постмодерніст. Загальні характеристики: фамільярність, жарти в стилі «який фемінітив від слова “стіл”», анекдоти про блондинок і репліки «сама винна» в розмовах про насилля над жінками.
Якщо всі ваші родичі приємні і приязні люди, я щиро за вас радію. Проте, на жаль, у родинному колі часто трапляються токсичні мудаки, як дядя Діма. Зараз я спробую вберегти вас від помилок у комунікації з його братами по виду.
- Дядю Діму не переконаєш фактами. Його стратегія — заперечити все, сказане вами. На всі цифри і приклади він реагує примітивним тролінгом. Моя вам порада: не починайте дискусію. Він не вартий ваших зусиль!
- Якщо після третьої чарки на Йордана токсичний мудак сам наполегливо зав’язує розмову про фемінізм і уникнути її неможливо, жартуйте. Тільки іронія і сарказм порятують вас від енергетичного вампіризму. Наші з дядею Дімою діалоги відбуваються десь так.
«Чому феміністки не йдуть працювати на шахти?» — «Чому ВИ не йдете працювати на шахти, дядя Діма? До речі, в депресивних регіонах, де мужики бухають так, як ви, на шахтах часто працюють саме жінки».
«Де твоя жіночність?» — «Де ваші біцухи?»
«Тобі мужика нормального треба». — «Це ви до своєї дружини звертаєтесь?»
Зазвичай такі пересварки тривають недовго, після третього питання дядя Діма відступає, а потім дружина відвозить його додому. Вона, до речі, сама керує великим домогосподарством і дозовано видає своєму дяді Дімі гроші, щоб він не програв усе в автоматах. Мачо-мужик дядя Діма не заперечує, він же постмодерніст.
