4170 
— Розкажіть, як вам вдається стільки працювати і підтримувати таку гарну форму?
Ніколи не подумала б, що поставлю таке запитання під час інтерв’ю. Той випадок, коли цікавість бере гору над сором’язливістю. Навпроти мене — Роман Вінтонів, який грає Майкла Щура у відомому youtube-проєкті «Телебачення Торонто». Він амбасадор руху HeForShe. Це кампанія ООН, яка залучає чоловіків до боротьби з гендерною нерівністю, на що красномовно натякає назва «Він для неї». Вінтонів став тим «he», який публічно декларує свою солідарність із «she». А я знімаю про це сюжет для новин.
Як я докотилася до такого запитання? Прокрутимо час на годину назад.
Я сиділа в кав’ярні з Лесею. Це моя подруга, яка не вірить у чоловічий фемінізм. Ми перебирали можливі сценарії інтерв’ю, плавно звертаючи розмову на суперечку, чи може чоловік бути феміністом.
— Чоловік-фемініст — це як російський ліберал, — каже Леся. — Теоретично існує, а на практиці однаково прокльовується якийсь сексизм (або імперіалізм).
Леся розповідає історії про те, як одного разу чоловік, котрий назвався феміністом, лайкнув сексистський пост у фейсбуку. Або розказав анекдот про блондинку. Або перестав бути феміністом після завершення грантового проєкту. Леся не вірить у чоловічий фемінізм, тож Майклові Щуру пощастило, що інтерв’ю в нього братиме не вона.
Леся каже:
— Жінкам легше бути феміністками, бо вони виборюють права, щоб покращити своє життя. А для чоловіків фемінізм — це, навпаки, ділитися привілеями. Відчуваєш різницю? — питає вона.
— Відчуваю, що ти налаштовуєш мене проти спікера, — нарікаю я.
Я знаю типову риторику, яку озвучуватиме чоловік, котрий називає себе феміністом. Це стандартні тези про справедливість і рівні права. Можливо, згадають ще про коханих, мам, доньок, за яких уболівають. Однак мені з голови не йде Лесина ідея про привілеї. Що як вони викривляють оптику чоловіків і роблять їхній фемінізм інакшим, ніж наш?
Ми з Лесею не гендерні експертки чи соціологині, у нас немає правильних відповідей. Є лише роздуми, які не полегшують мені підготовку до зйомки новинного сюжету, де має бути інтерв’ю з чоловіком-феміністом. Чи чоловіком-«феміністом»?
Раптом у нас із Лесею народжується ідея.
За пів години до інтерв’ю я спостерігаю за бекстейджем зйомок програми «Телебачення Торонто». Там харизматичний і розкутий Майкл Щур верещить, жартує і кривляється на камеру. Щойно ми починаємо інтерв’ю, у ньому відбувається різка зміна. Переді мною вже інша людина — Роман Вінтонів. І я, переступаючи через сором’язливість, ставлю те саме перше запитання.
— Розкажіть, як вам вдається стільки працювати і підтримувати таку гарну форму?
— Я не погоджуюся з тим, що в мене гарна форма, — відповідає мій співрозмовник. У його очах неприхований подив. Мабуть, не чекав, що розмова буде про його зовнішність. Діалог поступово стає дедалі абсурднішим.
— У вас така публічна робота, дружина дозволяє, відпускає на ефіри?
У моєму арсеналі ще десяток типових питань, які зазвичай чують фахівчині і професіоналки під час інтерв’ю. Це називається «дзеркало сексизму» — коли звичний досвід жінок ретранслюють на чоловіків. Так легше продемонструвати безглуздість усталених норм.
Нам обом некомфортно. Вінтонів не розуміє, що відбувається. Експеримент триває.
— У вас є донька, як вдається поєднувати батьківство і роботу?
Він терпляче і стримано відповідає на мої питання. Морщить лоба, переминається з ноги на ногу, але не здогадується, про що мені йдеться. Його відповіді коротшають, а в голосі з’являється дедалі більше недовіри. Якоїсь миті після чергового ідіотського питання про вибір одягу і догляд за собою я не стримуюсь і починаю сміятись.
— Це типові запитання, які ставлять жінкам під час інтерв’ю незалежно від їхньої професії.
Роман полегшено зітхає:
— Дякую, що ви це зі мною зробили.
Тепер нам простіше говорити про чоловічий фемінізм, розуміння проблеми нерівности, про чутливість до дискримінації. Чи відчувають чоловіки, про що йдеться жінкам, в умовах патріархату? Чи розуміють, за що і з чим жінки борються, як почуваються? Зрештою, наш діалог переконає мене — чоловічий фемінізм існує. Роман каже:
— Я переважно говоритиму одне й те саме: шановні жінки, я максимально відкритий. Скажіть мені, як? Ось вам історія. Ось, як я вчинив. Це було правильно чи неправильно?
Фемінізм — це не догма, яку дано осягнути лише обраним. Фемінізм — це не іспит, на якому тебе можуть завалити суворі експертки. Не існує еталонного фемінізму, як і еталонних феміністів. Існує вибір дослухатися і поважати. І я вірю в те, що існують і чоловіки, який цей вибір роблять і дотримуються його.
____________________________________
Те саме інтерв'ю з Вінтонівим:
