2037 
Недавно прочитала у твіттері історію жінки, яку не взяли на роботу, бо в неї п’ятирічна дитина. Відмову аргументували так: «У вас випускна група: нерви, хвороби. Наступного року в перший клас — і знову по колу. Ви не зможете нормально працювати».
Під цим дописом жінки розповідали схожі історії, коли їм відмовляли через наявність дітей, примушували давати розписку, що вони не завагітніють протягом трьох років, і навіть напряму казали: «Ви нам по всіх параметрах підходите, але ми шукали хлопця». (Ну, ви знаєте ці робóти, де краще працювати статевим органом.)
На жаль, як показали відповіді на допис, частина людей виправдовує дискримінацію. Ці виправдання я й пропоную розібрати в колонці. Отож почнімо.
«Це просто бізнес. Ви спочатку станьте роботодавцем, тоді, може, і зрозумієте».
Це просто суспільне неприйняття і публічне засудження дискримінації. Якщо це бізнес і він створює робочі місця, хіба це означає, що ми повинні толерувати все, що там відбувається? А якщо бізнес відмовляється переходити з клієнт(к)ами на українську мову? Або не наймає україномовний персонал, бо такі люди «не впишуться в російськомовний колектив»? (Це, до речі, реальна історія.) А якщо там працівників і працівниць штрафують за те, що вони ходять до туалету частіше, ніж двічі на день? А якщо там покарання за протермінований дедлайн — п’ять ударів палицею? А якщо там робоча зміна триває 30 годин?
Ну, а що, це ж бізнес, він створює робочі місця, йому можна, так? Ні, це порушення прав людини, так само як небажання брати кандидата/ку на роботу тільки через стать або наявність дітей. Таке не можна толерувати, навіть якщо знайдуться люди, яких це влаштовує і які готові пристосуватися до таких умов.
«Якби я був роботодавцем, я охочіше брав би чоловіків, бо вони не вагітніють і не йдуть у декрет. Хоча можуть піти, але де ви таке бачили?»
Подивімося на це питання не лише під кутом зору бізнесу, який хоче отримати якомога більше прибутку в цей момент. Чи правда, що бажання народити дітей дуже дивне й рідкісне? Дітей зазвичай хоче тільки жінка? Тільки вона може доглядати за дитиною? Ні, ні і ні. Багато людей хочуть стати батьками, і нам як суспільству це вигідно. Вигідніше, ніж якби всі припинили народжувати, зате стали чудовими працівниками й працівницями, які по 12 годин щодня працюють для добра бізнесу.
Тож треба думати не лише про миттєву вигоду, а й про перспективу. І не відмовляти половині людства в можливості працювати, розвивати кар’єру, заробляти собі на пенсію тільки через роль у дітонародженні. А навпаки, створювати умови для поєднання роботи і батьківства.
Як це зробити? Тут ми повертаємося до другої частини коментаря — чоловіки й декрет. Якби чоловіки були свідомими батьками і брали рівноцінну участь у догляді за дітьми, ця проблема відпала б сама по собі. Роль батька не закінчується на тому, щоб запліднити жінку, а через десять років пограти із сином чи дочкою у футбол. Він так само відповідальний за дитину, як і мати.
Тим паче в дописі йдеться про п’ятирічку. Відвести її до лікаря, посидіти з нею хворою вдома, погодувати, погратися, позайматися навчанням може як мама, так і тато. Однак відмовляють у роботі через малу дитину чомусь тільки жінці.
«Якщо це незаконно, то подавайте скарги, а не скигліть у соцмережах».
Жінкам, які зіткнулися з такою дискримінацією, варто подавати скаргу Уповноваженому з прав людини. Та чи захочеться працювати в компанії, де до тебе так поставилися із самого початку? Чи хочеться добиватися справедливости, відвойовувати це місце, витрачати свій час, коли в тебе ще п’ять співбесід, на яких треба доводити, що ти зможеш виконувати свої обов’язки? Не знаю, як ви, а я можу зрозуміти небажання затівати довгий процес, який хтозна до чого призведе.
Водночас нам треба якомога частіше виводити такі історії в правову і публічну площину, адже це допомагає змінити ставлення до такої дискримінації. Самі закони не будуть ефективними, якщо суспільство вважає нормою їх порушувати. Хто тоді контролюватиме виконання? Що більше ми будемо казати на широку аудиторію, що такі випадки — це не нормально, то менше їх буде. Звичайно, ефективніше і подати скаргу, і влаштувати розголос.
Висновок 1.
Як же процвітають у нашому суспільстві подвійні стандарти. З одного боку, «обов’язок кожної жінки — стати мамою, народжуйте, нам треба більше українців, нація скорочується» і так далі. З другого боку, якщо народила, це твої проблеми, далі кожен сам за себе. Обійдешся без роботи, сповивальних столиків у громадських місцях, пандусів, соціальних виплат, аліментів, можливости підвищення на роботі тощо. Ну, а що ти хотіла? «Треба було думати головою, перш ніж вагітніти».
У жодному разі не стверджую, що це все кажуть одні й ті самі люди, але це не скасовує двох полярних реальностей, у яких живуть жінки.
Висновок 2.
Я не хочу заглиблюватися в тему декретів, грудного вигодовування, дитячих кімнат в офісах та свідомого батьківства — це тема для іншої колонки. Лише хочу нагадати, що дитина — це спільна відповідальність обох батьків. Чомусь дехто з чоловіків і роботодавців про це постійно забувають.
