Жінки «дають», а чоловіки «беруть», або Чому жіночим задоволенням досі нехтують

Недавно австралійські вчені опитали 5 118 жінок і чоловіків віком від 16 до 59 років і виявили, що тільки 50 % жінок відчувають оргазм безпосередньо під час статевого акту, тоді як серед чоловіків в аналогічних умов його отримує 96 %[1]. На жаль, ця статистика не просто сумна — вона може бути найоптимістичнішою з усіх можливих! Бо навряд чи в цьому опитуванні брали участь, наприклад, релігійні пари, яким їхній добрий бог радить займатися сексом винятково з метою продовження роду. Малоймовірно, що в православній родині лунають такі терміни? як «кунілінгус», «петинг», не кажучи вже про іграшки для жіночого задоволення. Крім того, важко уявити, щоб чоловік, який прагне бути «справжнім мачо», бодай наблизився до такого опитування. «Жіночі оргазми? Та не смішіть: якщо вона не встигає отримати розрядку під час коїтусу, це її проблеми».

Останню тезу я взяла із власного досвіду. Мій колишній партнер нехтував моїм задоволенням, натомість отримував своє і засинав. Йому категорично не хотілося проявляти ніжність, бо справжні мужчини такого не роблять, адже вони не тюхтії. Казав, що не вміє, а вчитися не хоче. Я була б рада, якби він був єдиним чоловіком у світі з такими переконаннями. Та, на жаль, він не один такий.

Що ж спричиняє таке споживацьке ставлення чоловіків до жінок? На мою думку, причин три.

1. Історично-релігійні передумови, які продиктували ставлення до жінки як до об’єкта, який за відсутности альтернатив змушений обмінювати своє тіло на домівку, умовний захист від небезпеки і матеріальні ресурси. Об’єктивація жінок триває тисячоліттями, і досі цю ситуацію важко кардинально змінити.
2. Соціокультурне середовище, у якому росли такі чоловіки, як мій колишній. Численні «як»: як їх виховували за принципом «хлопчики не плачуть», як їхні батьки не виявляли любові одне до одного, бо це «непристойно», як вони невідомо коли дізналися про місцезнаходження жіночого клітора (і чи дізналися взагалі?). І все це в страшному ХХ столітті з його війнами, голодоморами, кривавими режимами, ще й на тлі цілком дієвого пункту 1.
3. Порнографія. На ній я хотіла б зупинитися дещо детальніше.

Отже, трохи порностатистики[2]:

• 88 % сцен у порнофільмах містять фізичну агресію, а 49 % — вербальну агресію.
• Серед 50 відео PornHub із найбільшою кількістю переглядів тільки у 18,3 % випадків показано жіночі оргазми порівняно з 78 % чоловічих.
• Один із п’яти пошукових запитів стосується порнографічної продукції^[3].
• 90 % підлітків і 96 % молодих дорослих чоловіків ставляться до порно позитивно або нейтрально.
• У порносайтів вища статистика відвідуваности, ніж у Netflix, Amazon i Twitter разом узятих.

Неважко здогадатися, що порно дивиться надзвичайно багато людей. Неважко здогадатися, яку модель сексуальної поведінки показує порноіндустрія. І неважко здогадатися, що страждають від цього передусім жінки.

Порно в його класичній подачі (а не «жіночий вибір», де хоча б не так часто ґвалтують і мучать жінок) — це переважно знущання над жіночим організмом і психікою. Знущання, яке чоловіки потім уважають нормою і намагаються повторити його зі своїми партнерками («бо ж дивися, там усім весело, всім подобається!»). І мало хто з них знає про ще один пункт статистики: 79 % порноакторів знімаються у відповідних фільмах під наркотиками — марихуаною або екстазі. Як уже сказано вище, 78 % порнофільмів закінчується чоловічим оргазмом, а тому багато чоловіків уважають нормою, коли їхній секс із коханою дружиною, дівчиною, випадковою партнеркою — з ким завгодно жіночої статі — закінчується їхнім, чоловічим оргазмом. А пестощі хай практикують тюхтії, бо див. п. 1 і 2.

Що я робила, щоб вирішити цю проблему в нашій із колишнім партнером умовній маленькій сім’ї? Я регулярно давала йому читати статті про особливості жіночого оргазму, про те, що жінки люблять ніжні слова і пестощі, що дехто з них тільки в такий спосіб і можуть отримати оргазм, а не під час коїтусу, який відбувається без належної прелюдії, навіть без найменшого натяку на неї. Я просила його навчитися робити мені приємно, бо для мене це_теж_важливо, хай там що показують на порнхабі. Він обіцяв, іноді щось читав із того, що я йому пропонувала, але докладати зусиль так і не захотів. А я, своєю чергою, більше не захотіла продовжувати з ним стосунки. Я розумію, що ця історія — про те, як мій колишній зруйнував наші стосунки, але однаково й далі звинувачую себе: не вдалося, не змогла, не переконала.

А чи вдасться наступній? І чи вона про це хоча б задумається? Колишній розповідав мені про ту партнерку, яка була переді мною, так ось вона ні на що не скаржилася, їй усе було нормально. Мій колишній робив із нею те саме, що й зі мною, — спонтанний швидкий секс без жодної прелюдії, мінімум ніжности, яку часом доводилося випрошувати. Він навіть зізнався, що вступав з нею в статевий акт, коли та спала, — так само як зі мною, але вона не скаржилася, її все влаштовувало, бо вона нормальна сільська жінка без зайвих випендронів. Не те що я, пещена панянка, яка ніколи лопати до рук не брала, якій оця ваша гуманітарна освіта мізки промила.

Уявляєте, поруч із нами досі живуть чоловіки, які всерйоз уважають, що вимагати до себе нормального ставлення — це результат промивання мізків!

І десь тут мала би бути порада, а що ж нам з усім цим робити. Та її не буде. Це, на жаль, була тільки спроба знайти відповідь на питання, чому жіночим задоволенням (ба не лише задоволенням, а й елементарним людським комфортом та відчуттям безпеки) так часто нехтують.