29 січня, 2020

Феміністична утопія у юридичному середовищі

26 листопада 2019
Поширити в Telegram
799
Христина Кіт

Адвокатка та правозахисниця, кандидатка юридичних наук. Голова та співзасновниця Громадської організації "Асоціація жінок-юристок України "ЮрФем", юристка Громадської організації "Центр "Жіночі перспективи".

Феміністична утопія у юридичному середовищі

Читайте також:

Чи задумувалися ви над тим, чому про фемінізм практично не говорять юристи і юристки? Чому вважають, що фемінізм — це не про права людини? Над цими питаннями я почала задумуватися, коли проводила навчання для суддів, адвокатів, працівників поліції щодо захисту постраждалих від домашнього насильства. Під час заходу я назвала себе феміністкою і відчула, як усе, що я доти говорила, втратило для слухачів свою професійність. Адже якщо ти феміністка, рівень твого професіоналізму як юристки в очах твоїх колег падає. Це привід подумати, чому так відбувається і що я особисто можу зробити, щоб юридична спільнота почала вивчати питання фемінізму в контексті прав людини.

Фемінізм — це про рівні права та можливості для жінок і чоловіків, про суспільство, вільне від стереотипів, про право бути собою і право вибору

Юридична професія донедавна вважалася суто чоловічою, і колись, мабуть, навчання жінок на юридичному факультеті теж здавалося утопією. Нині ми можемо прочитати не так багато історій жінок, які були першими у своїй професії. Наприклад, Катерина Абрамівна Флейшиць (нар. 1888, м. Кременчук Полтавської губернії) 1909 року стала першою жінкою-адвокаткою в Російській імперії, а юристку Арабеллу Менсфілд 1869 року вперше у США допустили до юридичної практики. Історію розвитку юридичної професії в Україні теж мають поповнити жінки, які стали першими у своїй професії, зокрема адвокатки, судді, голови судів, прокурорки, начальниці відділів поліції, очільниці Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції України тощо.

Часто це вважають несуттєвим для права, для історії, для професії. Проте так лише здається тим, кому не було заборонено вступати до юридичних навчальних закладів, працювати в поліції й адвокатурі, в судовій системі. Для жінок це буває заборонено навіть у сучасному світі: ми нерідко чуємо і бачимо, що професію юриста вважають або зображають як винятково чоловічу. Тому нам важливо показувати позитивну модель жінок у юридичній професії.

Коли я чую від колег, що фемінізм — це не про право, я прошу їх згадати період, коли жінки не мали виборчих прав, не могли навчатися і здобувати професію. Саме завдяки феміністкам вносилися зміни в законодавство, а про права жінок почали говорити як про права людини.

Для розвитку прав людини в Україні важливо сформувати гендерно-чутливе юридичне середовище, яке не боїться слова «фемінізм», бо розуміє його значення, походження та вплив фемінізму на права людини. Ще 1977 року юристи і юристки у США з ініціативи юристки Анни Скейлс почали використовувати термін «феміністична юриспруденція». А з 1978 року у юридичних навчальних закладах Америки почали вивчати курс «Фемінізм і теорія права». Майбутні юристи і юристки, вивчаючи права людини, повинні знати, як право розвивалося, чому під впливом певних гендерних стереотипів жінки були безправними і як це тепер впливає на захист прав людини та розвиток законодавства загалом.

Якщо ми почнемо доходити суті, а не боятися слів, то будемо аналізувати, робити висновки та впливати на зміни. І тоді ми побачимо, що насправді заборона жінкам працювати в нічний час, їздити у відрядження, якщо у тебе дитина до трьох років, — це не гарантія, а порушення прав жінки, і цю норму законодавства не може бути застосовано. Ми проаналізуємо статтю 24 Конституції України і подумаємо, чому жінкам надають рівні права з чоловіками, а не жінки мають ці права.

Ми почнемо думати, щó ми як юридична спільнота можемо зробити, щоб захистити права жінок, котрі постраждали від сексуальних домагань і не мають реальних, практичних механізмів захисту. Врешті-решт, ми почнемо аналізувати, чому питання захисту прав жінок частіше порушують громадські організації, а не юридична спільнота.

Феміністична теорія права з часом приверне увагу юридичної наукової спільноти і юридичного середовища взагалі. Адже неможливо розробляти законодавство без аналізу його впливу на жінок і чоловіків, неможливо ухвалювати судові рішення у справах, які стосуються гендерно-обумовленого насильства, не розуміючи природу цього явища, що, власне, і вивчається в рамках феміністичної теорії права. Якщо ми захищаємо права жінок, постраждалих від сексуальних домагань, зґвалтування, гендерної дискримінації, нам важливо розуміти механізми захисту, аналізувати вади законодавства, щоби впливати на його зміну та зміну судової практики. А ці всі питання вивчаються в рамках феміністичної теорії права.

Сьогодні феміністична юридична спільнота може здаватися утопією, але переконана, що з часом ситуація зміниться.

26 листопада 2019
Поширити в Telegram
799
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Справедливість vs турбота: якою має бути феміністична етика?
Традиційно західна етика пріоритизувала маскулінні цінності й нехтувала фемінними. Незалежність, справедливість і раціональність були еталоном моральности, а от пов’язаність з іншими, турботливість і емоційність чеснотами не вважалися. «WTF?» — запитують сучасні філософині-феміністки і дискутують про те, якою буде етика, звільнена від патріархальної упереджености. Можливо, настав час змінити етику справедливости на етику турботи?
Чи був би митрополит Андрей Шептицький феміністом?
Чи можна досягти порозуміння з ворогами (рівности)? Автор застосовує «принцип позитивної суми» митрополита Андрея Шептицького до сучасного конфлікту між правозахисниками і традиціоналістами: «Спроба хоча б теоретично відітнути себе від будь-якої зі сторін змушує шукати прийнятне для обох, золоту середину, спільний знаменник, можливість порозуміння. Завдання не з найлегших, але хай якими способами ми намагатимемося вирішити це рівняння, результат буде одним. Спільним знаменником для всіх виявиться повага до розмаїття».
Невидима дискримінація в освіті
Чи є дискримінація в освіті? На перший погляд, наче немає — обидві статі мають рівний доступ до навчання. Та якщо придивитися, починається: ось уже й археологія не жіноча справа, а увага до жіночої історії в студентському есе може спричинити конфлікт з викладачем та заниження оцінки. Чи може бути інакше? Має бути інакше!