7664 
Оригінал: Julie Bindel. Men are increasingly invading feminism – excluding them isn't 'man hating'. September 28, 2016.
Переклад: Тетяна Семейко.
Редагування перекладу: Марія Дмитрієва.
Цього тижня я побачила у твіттері викладачки фотографію групи студенток, які вивчають гендерні студії. Жіночих студій більше не існує – жіночих студій, дисципліни, яку феміністки створили, щоб включити голоси і погляди жінок в гуманітарні та соціальні науки і зосередитись на витоках і значенні пригноблення жінок. «Гендер» є безпечнішим поняттям, адже включає і чоловіків. Але повернімося до фотографії, на якій група сором’язливих усміхнених жінок сидить на підлозі, а самотній чоловік підпирає собою двері. Я не провидиця, але цілком зрозуміло, що стане із цим одинаком в групі. Все якимось чином почне крутитися навколо нього.
Багато хто з жінок в тій аудиторії воліли б, аби курс був суто жіночим, щоб вільно ділитися незручною правдою про власний унікальний досвід зростання дівчинкою і жінкою в умовах патріархату. Інші жінки захищатимуть, балуватимуть та оберігатимуть того хлопця.
Кожного разу, коли справа доходитиме до критичного обговорення чоловіків як класу, наприклад, того, що чоловіки менше піклуються про дітей та займаються хатнім господарством, а їхня праця краще оплачувана, ніж в жінок, хтось з жінок зауважуватиме: «Хоча от Найджел не такий».
В останні роки заклики штибу «нам потрібно більше чоловіків у феміністичному русі» та «ми повинні залучати й іншу стать» лунають все частіше. Щоб спростувати звинувачення у ненависті до чоловіків, з якими постійно стикаються такі феміністки, як я, чимало ліберальніших, «прикольних» феміністок аж із шкури вибиваються, так доводять чоловікам, що без їхнього втручання фемінізм приречений.
Але ж за самою своєю сутністю жіночий визвольний рух кидає виклик пануванню чоловіків, щоб покінчити із ним та звільнити жінок з кайданів патріархату. Ясна річ, що більшість чоловіків будуть проти. Ми хочемо усунути привілеї, що їх чоловіки отримують від народження. Фемінізм є загрозою для чоловіків і має нею лишитись.
Такі хештеги як #HeForShe, та феміністська поп-література на кшталт «Гарячі феміністки» не лише ніяк не допомогли у просуванні до рівності, але й створили додаткові перешкоди на цьому шляху.
Коли колумніст газети «Гардіан» Оуен Джонс написав похвальну статтю щодо ініціативи Емми Вотсон, він одразу став хорошим хлопцем, не зробивши практично нічого. Того ж дня, як стаття була опублікована, жінки завалили його твіттер похвалами. Це дещо нагадує тих чоловіків, які кажуть, що «допомагають глядіти» власних дітей, або ж зрідка прасують власну сорочку. Жінки описують їх як «хороших», хоча насправді ці чоловіки і те, що мусять, роблять абияк.
«Бідолашні чоловіки теж страждають від сексизму», – зазначає Джонс у своїй статті, пояснюючи, що Вотсон стала феміністкою, бо її засмучувало, що її друзі-чоловіки не могли висловлювати власних почуттів. Байдуже, наскільки Вотсон переймається проблемами чоловіків в своєму житті, це типово чоловіча поведінка –звести фемінізм до чоловіків та їхніх «почуттів».
Уявіть собі видатного активіста руху за громадянські права, який каже, що приєднався до боротьби проти сегрегації чорних, бо йому було шкода білих?
Хоча я згідна із Вотсон, що чоловіки страждають від патріархату, правда в тому, що система створена для них і надає їм величезні переваги. Так, деякі страждають через приниження та сумніви в собі, коли плачуть або граються з кошенятами, але хто з них глузує? – Інші чоловіки. В умовах чоловічого панування вони постійно контролюють один одного, а слабших просто б’ють. З цією проблемою чоловіки мають розібратися між собою. Так само, як вони самі повинні демонтувати соціальну побудову маскулінності – як це блискуче робить мій друг, викладач з актисексизму Джексон Кац.
Це не є ані проблемою, ні відповідальністю жінок, ані роллю феміністок – бігати навколо чоловіків, витираючи їм сльози і пригортаючи до материнських грудей. Сьогодні показники кількості зґвалтувань та домашнього насильства гірші, ніж будь-коли. Рівень жінконенависництва у суспільстві зашкалює, порнографія ллється на нас звідусіль, а незакомплексована культура перетворюється на культуру зґвалтування.
Чоловіки все більше окупують студентські феміністичні об’єднання і навіть очолюють їх, та вимагають своєї присутності в рухові, бо якщо їх виключають – це чоловіконенависництво.
Домашнє насильство, зґвалтування, сексуальне насильство над дітьми – це все в чоловічі проблеми. Власне, переважно чоловіки і скоюють ці злочини над жінками та дівчатами. Вони цілком спроможні вибрати не чинити цих злочинів та закликати до відповіді тих чоловіків, коли вони таке коять. Я вже чую, як ви кричите: «жінки теж коять злочини» та «чоловіки страждають від домашнього насильства». Незважаючи на беззаперечний факт, що переважну більшість таких злочинів вчиняють чоловіки, будуть і такі, хто вперто доводитиме зворотнє.
Фемінізм і справді не виключає участі чоловіків. Нам потрібно, аби вони підтримували наші зусилля, а не підгрібали їх під себе. Нам потрібно, аби чоловіки навчали інших чоловіків, як бути порядними людьми, а не натягали на себе костюм Бетмена та рятували нас від небезпеки. Для фемінізму потрібно, аби чоловіки підтримували наші зусилля, а не колонізували його у власних інтересах.
