Уривок із нової книги Тамари Марценюк «Захисники галактики»: влада і криза в чоловічому світі»

Якими чоловіки бачать себе і якими їх бачать інші, чого від них сподіваються і вимагають, за що засуджують і карають, як це позначається на можливостях самореалізації в суспільстві та загальній якості життя, як історично розвивалися уявлення про маскулінність і чому нині можемо говорити про кризу маскулінності — Тамара Марценюк пропонує відповіді на ці та багато інших запитань, спираючись на широку джерельну основу та власну дослідницьку роботу. Попри строгу систему викладу та численні посилання — як на академічні праці, так і на приклади з масової культури, зокрема список фільмів, рекомендованих до перегляду, — це не підручник, а радше захопливий довідник, що допоможе зорієнтуватися тим, для кого ця тема нова, і впорядкувати свої знання читачам, які цікавляться питаннями гендеру.

Вихід книги планується на кінець весни 2020, видавництво – «Комора».

Науковий редактор книжки: Олег Марущенко, кандидат соціологічних наук, доцент кафедри філософії Харківського національного медичного університету.

Тема 3. Теоретизуючи маскулінність: гегемонна маскулінність та ієрархії, поняття кризи маскулінності

Розглянуті в попередньому розділі теоретичні підходи до явища маскулінності зосереджено на таких питаннях: що таке маскулінність? що означає «бути чоловіком»? що відбувається із чоловіками? Сучасні гендерні відносини суттєво змінилися за останні десятиліття, особливо якщо брати до уваги уявлення про фемінність та ставлення до неї. Жінки досягли чимало успіхів у сфері забезпечення рівних прав і можливостей, що не може не впливати на чоловіків. Поряд із таким теоретичним поняттям, як гегемонна маскулінність, дискутують про явище кризи маскулінності.

Прийняття або неприйняття нових уявлень про маскулінність виявляється відповідно в конструктивних або деструктивних практиках. Конструктивними практиками варто назвати такі, що передбачають успішну адаптацію чоловіків до нових вимог суспільства, ухвалення нових канонів маскулінності, які є соціально допустимими. У наступних розділах розглянемо приклади таких конструктивних практик, як поширення образу метросексуала та турботливого татуся. До деструктивних практик зараховують такі, що передбачають труднощі прийняття змін, їхнє заперечення або уникнення. Окрім того, деструктивні практики можуть бути спрямовані на себе або на інших. Деякі приклади деструктивних практик, як-от труднощі в подоланні кризи маскулінності, розглянемо пізніше. Зокрема, йдеться про надмірні вияви агресії та гендерне насилля, ризиковану й кримінальну поведінку, маргінальні практики на прикладі бездомності, наркотичну та алкозалежність, високий рівень захворюваності й смертності чоловіків, гендерний розрив у середній тривалості життя жінок і чоловіків, суттєвий гендерний розрив у самогубствах тощо.

Підтримка й відтворення маскулінності відбувається, зокрема, у гомосоціальному середовищі. Чоловіки мають сформовану потребу в сегрегації, відокремленні від жінок. Саме тому популярними серед чоловіків були і є такі середовища, як чоловічі клуби, спорт, війна тощо. Окремо варто згадати чоловічу дружбу, яку часто стереотипно вважають більш міцною та «справжньою», ніж жіночу. Про останню, буває, говорять, що її не існує, адже жінки буцімто завжди конкурують між собою за чоловіків, які є носієм важливих ресурсів — влади та грошей.

Зацікавленість проблемами чоловіків пов’язана зі зміною їхнього становища, яка відбулася в минулому столітті, а також динамікою суспільних уявлень про маскулінність. Передусім ідеться про такі суспільні зміни:

• залучення жінок до ринку праці, збільшення економічної незалежності жінок і відповідно зростання очікувань щодо більшого залучення чоловіків до неоплачуваної (репродуктивної) праці, виконання ними сімейних обов’язків тощо;

• зменшення ролі так званого традиційного «чоловічого ресурсу» — фізичної сили, що притаманне радше постіндустріальним суспільствам, де основні статки заробляють переважно розумовою працею;

• зростання уваги до зовнішності чоловіків (виробники товарів і послуг виокремлюють чоловіків як цільову аудиторію догляду за тілом) та зміна уявлень про чоловічу тілесність і здоров’я чоловіків;

• обговорення нормативної гетеросексуальності чоловіків, збільшення видимості гомосексуальних і бісексуальних чоловіків через активізацію ЛГБТ-руху тощо.

Поняття гегемонної маскулінності

Поняття «гегемонна маскулінність» уперше вжила на початку 1980-х років австралійська соціологиня Рейвін Коннел та її колеги. Зокрема, про гегемонну маскулінність ішлося у звіті про дослідження соціальної нерівності в австралійських вищих школах, у дискусіях про конструювання чоловічого тіла, у дебатах про роль чоловіків на ринку праці в Австралії тощо. Після численних досліджень чоловіків у різних соціальних інституціях стало зрозуміло, що чоловіки не є однаковими, мають різне становище в суспільстві. І тому доречно говорити про різні маскулінності.

У книжці Рейвін Коннел «Гендер і влада: суспільство, особа і сексуальні політики» (Gender and Power: Society, the Person and Sexual Politics, 1987) вміщено підрозділ на шести сторінках під назвою «Гегемонна маскулінність і підкреслена фемінність» (Hegemonic Masculinity and Emphasized Femininity), який виявився дуже активно цитованим в академічних колах.

Гегемонна маскулінність — це набір гендерних практик, які приписуються чоловікам, що легітимізують патріархат і гарантують домінування чоловіків над жінками^[1]. Цей тип маскулінності має такі ознаки:

• посідає панівну позицію в певній моделі гендерних відносин;

• не є стійкою позицією, схильний змінюватися з плином часу та є різним у різних культурах;

• позиція спірна, яку треба повсякчас доводити; один зі способів такого доведення — героїзація, тобто здатність ризикувати;

• популярним утіленням гегемонної маскулінності є образ «справжнього чоловіка», який успішний, здатний заробляти гроші та вирішувати різні питання.

Детальніші приклади втілення гегемонної маскулінності розглянемо в наступних розділах.

Важливо зазначити, що замало говорити про різні маскулінності (відмінності між чоловіками). Натомість доречніше зосереджувати увагу на відносинах між маскулінностями, в основі яких — нерівності та ієрархії. Як я детальніше описую в книжці «Гендер для всіх. Виклик стереотипам», гендерні відносини — це відносини влади та домінування. Згідно з таким соціально-конструктивістським підходом, варто аналізувати маскулінності, що й робить Рейвін Коннел у книжці «Маскулінності» (Masculinities).

Відносини та ієрархії між маскулінностями

Майкл Кіммел у праці «Гендероване суспільство» пропонує одну зі своїх основних ідей: мало говорити про різні маскулінності, тобто відмінності між чоловіками, треба акцентувати увагу на нерівностях — ієрархічних, владних відносинах між маскулінностями^[2].

Відносини між маскулінностями, які аналізує австралійська соціологиня Рейвін Коннел, узагальнено в Таблиці 3. Вони є певними практиками та взаємовідносинами, що формують основні взірці маскулінності в сучасному західному гендерному порядку.

Таблиця 3. Відносини між маскулінностями відповідно до теорії Рейвін Коннел^[3]

Поняття «гегемонія» взято в Антоніо Ґрамші (Antonio Gramshi), з його аналізу класових відносин. У ньому йдеться про те, що група утверджує та підтримує провідну роль у соціальному житті. Так само в певний проміжок часу певна форма маскулінності культурно «підноситься» над іншими. Основними носіями гегемонної маскулінності є люди, у чиїх руках сконцентрована інституційна влада. Типова чоловіча модель поведінки екстраполюється на політичні відносини. Гегемонна маскулінність виникає там, де простежується зв’язок між культурним груповим ідеалом та інституційною владою. Прикладом гегемонної маскулінності можуть бути чоловіки — представники середнього та вищого класів американського суспільства, білі, середнього віку, з родиною, які самі досягли успіху — представники так званої американської мрії (чоловіки, які самі себе зробили — self-made men).

Субординація — діяльнісна складова маскулінності. До неї досить легко потрапити, якщо не відповідати певним очікуванням. Гегемонна маскулінність працює як певний механізм вилучення: хто не такий, як ми, той перебуває в підпорядкованому становищі. Найяскравішим прикладом у сучасних західних суспільствах є гетеронормативність — субординація гомосексуальних відносин гетеросексуальним через символічне плямування невідповідності маскулінним ідеалам, зокрема «фемінністю». Не лише гомосексуали, а й деякі гетеросексуальні чоловіки та юнаки також вилучені із загального кола «статусних» чоловіків. До того ж символічне «таврування» фемінністю є доволі помітним. Зокрема, чоловіків субординують, називаючи такими образливими для них фразами, як «баба», «дівчисько», «слабак» тощо.

Але щойно чоловіки, які «збилися» зі шляху та поводилися «по-жіночому», знову вдаються до традиційної маскулінності, то повертаюся до «справжніх» чоловіків, найчастіше до категорії співучасті.

Співучасть найкраще пояснюється таким порівнянням: «є різниця між чоловіками, які просто вболівають перед телевізором, і тими, хто бігає в багні, щоб забити гол». Тобто ті, хто є носіями гегемонної маскулінності, змушені повсякчас ризикувати. Натомість відповідність більшості чоловіків нормативним еталонам і стандартам маскулінності сумнівна. Більшість чоловіків не хочуть і/чи не можуть бути тими, «хто бігає в багні, щоб забити гол». Але вони зацікавлені в домінуванні гегемонної маскулінності через можливість користуватися патріархатними дивідендами, що допомагає в соціальній мобільності.

Прикладом такого патріархатного дивіденду може бути суспільне очікування, що коли дружина й чоловік приходять з роботи, то саме жінка повинна готувати обід і прибирати помешкання, а «робота» чоловіка — це сидіти на дивані, пити пиво й дивитися футбол. Гегемонна маскулінність існує також тому, що є співучасть — підтримка гегемонії без особливих зусиль.

Маргіналізація — це те, без чого також не може існувати гегемонія. Легітимація домінантної групи відбувається через відчуження супротивних елементів. Маргіналізовані маскулінності — це ті, які мають низький статус у суспільстві. Дослідження становища чоловіків, на основі яких Рейвін Коннел розробила теорію ієрархій між маскулінностями, свідчать, що найактуальніші нерівності пов’язані з расою, етнічними та класовими відносинами.

Цю концепцію гегемонної маскулінності варто застосовувати також для дослідження наслідків гегемонії, розкриття механізмів гегемонії, задля демонстрування більшого розмаїття маскулінностей і фіксування змін у гегемонних маскулінностях.

Через майже двадцять років Рейвін Коннел спільно з німецьким дослідником Джеймсом Мессершмідтом (James Messerschmidt) написали велику академічну статтю в журнал «Гендер і суспільство», у якій переосмислили поняття гегемонної маскулінності^[4]. У подальші теоретичні та емпіричні дослідження відносин між маскулінностями було запропоновано взяти до уваги такі аспекти:

1) ієрархічність поняття «гендер» (додати фемінність, наприклад гегемонну фемінність тощо);

2) регіональність маскулінностей (варто брати до уваги локальні / регіональні / глобальні маскулінності);

3) переосмислення тілесності (поява індустрії догляду чоловіків за своїм тілом) і фізичної сили чоловіка (відповідно до сучасних технологій);

4) зміни маскулінностей як наслідок демократизації гендерних відносин (поява таких понять, як відповідальне батьківство, дружнє до сім’ї робоче середовище, публічних чоловіків-феміністів).

Поняття кризи маскулінності та підходи до її пояснення

Найбільш вражаючим зрушенням у сімейному житті XXI століття напевно має стати зміна ролі чоловіків. Так само як у XX столітті найсуттєвішим демографічним зрушенням стала поява на робочих місцях жінок.

Майкл Кіммел «Гендероване суспільство»

У контексті ціни, яку чоловіки платять за привілейоване становище, варто проаналізувати кризу маскулінності — популярне суспільне явище, особливо в пострадянських гендерних і чоловічих студіях. Про кризу пишуть різні публічні люди, як-от польський письменник Станіслав Есден-Темпські (Stanislaw Esden-Tempski), який обстоює радше антифеміністичні позиції: «Кожен, хто читає часописи, дивиться телевізію або слухає радіозондажі, помітить очевидну річ — триває велика криза маскулінності. Злі білі чоловіки стали опозицією. Батьки умивають руки. Діти бісяться. На кожному шкільному спортивному майданчику чути постріли. Щоднини в найбільших корпораціях вибухають скандали, з’являються звинувачення в сексуальних домаганнях до працівниць. Засоби масової інформації представляють однозначний образ чоловіка — це особа, яка не вміє себе контролювати, деспотична, небезпечна, непогамовна і навіть, як інколи прочитаєш, така, що виходить з ужитку!»^[5]. Але на тлі такої моральної паніки варто розібратися ретельніше, що таке криза маскулінності та як її трактують дослідниці й дослідники.

Соціологиня Тетяна Бурейчак проаналізувала сучасні способи пояснити кризу маскулінності^[6]. Авторка привертає увагу до багатозначності тлумачення поняття «криза», зокрема в сполученні з терміном «маскулінність». Якщо говорити про кризу ідентичності, то вона пов’язана зі змінами соціальних умов і складністю адаптації до них, що особливо актуально в пострадянських суспільствах.

Криза маскулінності — це нездатність чоловіків відповідати суспільним очікуванням до них, результатом чого часто стають так звані деструктивні суспільні практики — самогубство, ризикована поведінка, погане здоров’я, алко- і наркозалежність тощо.

Дослідниця виокремлює три теоретичні підходи в поясненні кризи маскулінності, які узагальнено в Таблиці 4.

Таблиця 4. Три основні підходи до розуміння «кризи маскулінності»

Історичний підхід до кризи маскулінності стверджує, що вона виникла у ХХ столітті, особливо якщо брати до уваги американське суспільство. За останні сто років відбулися суттєві зміни традиційних чоловічих ролей, спричинені фемінізмом як рухом за рівні права та можливості жінок і чоловіків, відповідно посиленням вимог гендерної рівності, зростанням конкуренції на ринку праці після приходу на нього жінок; зміною сімейних відносин; поширенням культури споживання та комерціалізацією чоловічого зовнішнього вигляду. Саме тому кризу маскулінності варто пояснювати реакцією чоловіків на зростання конкуренції з боку жінок, як наслідок — втрата ними влади, ресурсів, статусу в різних сферах суспільного життя, що було закріплено за чоловіками протягом тривалого історичного періоду.

Зміни чоловічих гендерних ролей відбуваються передусім у сферах родини та на ринку праці. Чоловіки втрачають звичне для них привілейоване становище й тому почуваються безпорадними та стресованими. Криза маскулінності як сучасне явище, що було зумовлене історичними змінами й розпочалося в минулому столітті, пов’язується з проблемами адаптації чоловіків до комплексу сучасних соціальних змін.

Есенціалістський підхід передбачає, що кризи маскулінності не оминути, адже саме поняття маскулінність є проблемним (наприклад, потрібно бути готовим проявляти силу й насилля в разі загрози), суперечливим (з одного боку, варто проявляти силу, агресію, з другого — уміти себе контролювати, не виявляти зайвих емоцій), а гегемонна маскулінність майже недосяжна для більшості чоловіків. Як твердить Тетяна Бурейчак, «в основі традиційного патріархатного розуміння маскулінності закладена криза, що полягає в норматизованій деструктивності чоловічої самореалізації — через самообмеження, ствердження за рахунок підпорядкування інших, страх виглядати жіночним тощо»^[7].

Едвард Томсон (Edward Thompson) і Джозеф Плек (Joseph Pleck) у праці «Структура чоловічих рольових норм» (The Structure of Male Role Norms)^[8] виокремили три фактори, що перешкоджають чоловікам досягати нормативної маскулінності: норма статусу, норма твердості та норма антижіночності.

Норма статусу — це вимірювання успіху чоловіка величиною його заробітку, кар’єрного успіху та задоволенням матеріальних потреб сім’ї. Норма твердості реалізується в трьох формах — фізичній (наприклад, нарощення мускульної ваги), інтелектуальній та емоційній. Норма антижіночності проявляється в тому, що бути чоловіком — це не бути жінкою, не проявляти фемінних (жіночних) ознак, як-от зайва емоційність, слабкість, невідповідальність за ситуацію тощо.

У книжці «Міф маскулінності» (Myth of Masculinity) Джозеф Плек зауважив, що чоловікам непросто відповідати раціональному образу маскулінності, тому гендерна чоловіча роль — непослідовна та внутрішньо суперечлива.

Критичний підхід до кризи маскулінності, який є феміністичним, свідчить, що недоречно говорити про кризу, адже чоловікам і надалі належать основні ресурси в суспільстві. До того ж це характерно для всіх без винятку країн, навіть тих, які демонструють високі показники гендерної рівності, є лідерками у Звіті з глобального гендерного розриву (Global Gender Gap Report) Світового економічного форуму (World Economic Forum). Навіть у Скандинавських країнах є низка проблем, пов’язаних з доступом жінок на рівних із чоловіками до таких ресурсів, як влада, гроші й час.

Конструктивний і деструктивний сценарії виходу з кризи маскулінності

Реакції чоловіків на розхитування традиційних канонів маскулінності можуть набувати різних варіантів: є конструктивні та деструктивні сценарії адаптування.

Частина чоловіків готові прийняти суспільні зміни та визнати потребу адаптуватися до них. Це може відбуватися, зокрема, через переосмислення й переінтерпретацію власної ідентичності та практик її підкріплення й реалізації за нових умов. Яскравий приклад цього — герої шоу «Хата на тата»^[9], яке з 2012 року виходить на українському каналі СТБ та налічує вже вісім сезонів. У листопаді 2019 року на вебсторінці шоу стояло інтригуюче запитання: «Чи зможе український Ілон Маск змінитися?». Тато-винахідних і його син-мрійник, залишившись тимчасово без мами, геть розкиснуть, казав закадровий голос, презентуючи новий випуск програми.

Сценарій шоу має на меті показати великий обсяг хатньої та доглядової праці, яку виконує дружина, а чоловік натомість не залучений. Однак за тиждень відбулася ресоціалізація тата й усвідомлення необхідності паритетного та справедливого розподілу сімейних обов’язків з партнеркою. У Вікіпедії зазначено: шоу стало таким успішним в Україні, що ним зацікавилися за кордоном. Зокрема, чотири країни купили права на адаптацію: Польща, Литва, Латвія та Франція.

«Хата на тата» може бути доречним прикладом того, як чоловіки виходять із кризи маскулінності, наслідуючи конструктивний сценарій і переосмислюючи застарілі гендерні ролі в суспільстві.

Іншими прикладами конструктивних сценаріїв виходу чоловіків із кризи маскулінності можуть бути альтернативні маскулінності, про які йтиметься далі: поступова нормалізація в суспільстві негетеросексуальної маскулінності, зміни ставлення чоловіка до свого тіла та споживання товарів і послуг зі сфери краси й моди.

Деструктивні сценарії передбачають проблематичність прийняття змін або взагалі заперечення, що втілюється в деструктивних практиках стосовно себе (наркотична та алкогольна залежність, депресії, суїциди тощо) або інших (агресія, насильство). Як наслідок, ми маємо такі суспільні явища, як чоловіча надсмертність, гендерні розриви в ставленні до здоров’я, що детальніше буде розглянуто далі. Варто також згадати більший ступінь залучення чоловіків до ризикованої поведінки, небезпечних для здоров’я виробництв, кримінальної діяльності тощо.

Окрім того, деструктивний сценарій виходу з кризи маскулінності може мати вигляд протистояння змінам і передбачати заклики повернення до минулого, наприклад дотримання «традиційних цінностей», які буцімто під загрозою.

Компенсаторна маскулінність покликана компенсувати невідповідність загальноприйнятому стандарту мужності. Часто вона може набувати форм демонстративної «крутості», що дає чоловікові відчуття сили та контролю. Дослідник Джозеф Плек зазначав, що коли чоловік не відповідає одному з аспектів нормативного ідеалу маскулінності, то він демонструє перебільшену маскулінність в іншій сфері, у такий спосіб компенсуючи власні проблеми. Наприклад, певні складнощі на роботі чоловіки можуть компенсувати вдома через домашнє насильство — фізичне, економічне чи психологічне.

Ствердження маскулінності через агресію може розглядатися як спосіб компенсування нездатності реалізуватися іншим чином. Зокрема, чоловіки, які схильні застосовувати насильство, часто мають занижену самооцінку та низький соціоекономічний статус.

Підсумки. Гегемонна маскулінність і криза маскулінності — два найважливіші теоретичні поняття чоловічих студій. Концепцію гегемонної маскулінності Рейвін Коннел вважають однією із засадничих для пояснення відносин між маскулінностями та підтвердження дослідженнями того факту, що чоловіки відрізняються між собою. На думку Коннел, у певний період певна форма маскулінності, яка визначається колективно і яку підтримують основні соціальні інститути, домінує над іншими — це і є так звана гегемонія.

Коннел розглядає такі відносини між маскулінностями: гегемонія, субординація, співучасть, маргіналізація. Гегемонна маскулінність — це маскулінність, яка посідає панівну позицію в певній моделі гендерних відносин. Вона не стійка і схильна змінюватися. Крім того, це владна позиція, яку треба повсякчас доводити, передусім перед іншими чоловіками.

У біологічно-детерміністському підході «бути чоловіком» означає «не бути жінкою», маскулінність конструюється на противагу фемінності. У концепції гегемонної маскулінності Коннел саме відносини субординації передбачають підпорядкування «немаскулінних» ролей і образів чоловіків так званим справжнім чи нормативним, не пов’язаним з фемінністю.

Іншим важливим поняттям у чоловічих студіях є криза маскулінності — невідповідність практик чоловіків гегемонній маскулінності, зокрема втрата ролі основного здобувача та привілеїв, тобто патріархатних дивідендів. Виокремлюють три основі підходи до пояснення явища кризи маскулінності: історичний (криза виникла в минулому столітті та пов’язана з низкою суспільно-економічних змін), есенціалістський (саме поняття маскулінність містить у собі проблему недосяжності через високі очікування до чоловіків з боку суспільства) та критичний (або феміністичний, який стверджує, що чоловіки володіють основними ресурсами й тому немає кризи маскулінності). Окрім того, варто розглядати конструктивний і деструктивний сценарії виходу з кризи, які детальніше розглядатимуться в наступних розділах.

Рекомендована література

1. Бурейчак Т. Погані часи для чоловіків? Соціологічні інтерпретації кризи маскулінності / Соціологія: теорії, методи, маркетинг. 2011. № 1. С. 79–94.
2. Бурейчак Т. Чоловіки в кризі: українські медіа-дискурси та гендерна ідеологія / Український соціум. № 2 (37). 2011. С. 35–50.
3. Коннел Р. На захист маскулінності / Незалежний культурологічний часопис «Ї». 2003. № 27. С. 49–70.
4. Connell R. W. The Social Organization of Masculinity / Masculinities. Polity Press, 2006. P. 67–86.
5. Connell R. W., Messerschmidt J. W. Hegemonic Masculinity: Rethinking the Concept / Gender and Society. 2005. Vol. 19. № 6. P. 829–859.
6. Hearn J. From Hegemonic Masculinity to the Hegemony of Men / Feminist Theory. 2004. 5 (1). P. 49–72.

Зміст книги

Вступ  3

Тема 1. Гендерні дослідження і чоловіки як об’єкт вивчення  9

Тема 2. Маскулінність як соціально-культурний конструкт  20

Тема 3. Теоретизуючи маскулінність: гегемонна маскулінність та ієрархії, поняття кризи маскулінності 31

Тема 4. Гендерна соціалізація і чоловіки. Гомосоціальні чоловічі сфери (на прикладі спорту) 41

Тема 5. Маскулінність, агресія та насилля в житті чоловіків  53

Тема 6. Чоловіки та ринок праці: особливості конструювання радянських і пострадянських маскулінностей  61

Тема 7. Альтернативні маскулінності: метросексуальність і гомосексуальність. Явище гомофобії в сучасному суспільстві 72

Тема 8. «Сильна стать»? Чоловіче здоров’я як соціальна проблема  85

Тема 9. Чоловіки в приватній сфері 97

Тема 10. Чоловічий рух у світі та в Україні 110

Тема 11. Гендерна рівність і права чоловіків: міфи та реальність  124

Тема 12. Українські чоловіки: влада чи криза?  133

Корисні ресурси  142