Сексуальна освіта

Задумавши цей матеріал, я спробувала розпитати своїх друзів із Великої Британії про сексуальну освіту на Туманному Альбіоні. У відповідь обидва здивувалися: «А в нас є сексуальна освіта?» Пізніше з преси і досліджень я зрозуміла, що на таку реакцію слід очікувати від більшості британців/-ок, особливо старших за 25–30 років.

Упроваджувати сексуальну освіту в Нідерландах почали порівняно недавно. У 1970-х роках окремі школи і педагоги_ні взялися за розробку уроків, які пояснювали б дітям тонкощі сексуальності як такої. А вже у 1980-х через глобальну загрозу СНІДу до цього процесу долучилася й держава. Наприкінці десятиліття уроки із запобігання ВІЛ/СНІД проводили у 85 % середніх шкіл.

Уявіть, як на уроці десь в українському містечку з населенням близько 20 тисяч учнів 8 класу просять назвати всі відомі їм непристойні слова, пов’язані із сексом. Звучить щонайменше дико, правда? Натомість, як розповідає журналістка видання Rewire, саме з цього Малін Гаммарстрьом (Malin Hammarström), учителька середніх класів із шведського містечка Балста (Bålsta), почала свій перший урок сексуальної освіти. За такий підхід жінку не звільнять і навіть не зроблять зауваження. У Швеції — батьківщині сексуального виховання — дестигматизація сексу і сприйняття його як цілком природного явища — мета уроків, які веде Малін Гаммарстрьом.

Коли у другій половині ХХ століття статеві інфекції відкрили своє моторошне «обличчя», світові довелося визнати, що сексуальна освіта потрібна так само, як уроки математики чи літератури. Це були часи, коли страх перед смертельною загрозою змусив говорити про секс відверто і вголос. Та пізніше стало зрозуміло, що статеві інфекції не мають кордонів, і питання сексуальної безпеки набрало світового масштабу.

Сексуальна освіта — явище набагато неоднозначніше, ніж сам секс, — такі різні реакції вона викликає. Перші масові кампанії за впровадження сексуальної освіти почалися ще у XIX столітті, коли епідемії сифілісу й холери набрали загрозливих масштабів.