Міжнародні стандарти сексуальної освіти

У 1994 році Міжнародна організація з охорони здоров’я провела в Каїрі міжнародну конференцію з питань населення й розвитку, де чи не вперше було досягнуто консенсусу щодо глобальної концепції репродуктивного здоров’я, яка охоплювала й сексуальну освіту. Відтоді підхід до розуміння сексуальності і статевих стосунків змінився. Стало зрозуміло, що людина ХХІ століття більше не ототожнює секс із продовженням роду, як це було ще наприкінці ХХ століття.

У 2009 році у ЮНЕСКО створили Посібник зі статевої освіти. Відповідно до нього сексуальну освіту визначають так: адаптований до вікових і культурних особливостей підхід до навчання про секс і стосунки, що передбачає надання вірогідної, реалістичної і неупередженої інформації. Сексуальна освіта передбачає дати людині можливості пізнати свої уподобання, допомагає набути риси й навики, потрібні для комунікації, ухвалення рішень і уникненню ризиків в аспектах сексуальності. Передбачається, що посібник використовуватимуть для розробки навчальних програм із сексосвіти. Автор(к)и також підкреслюють, що навчальні заклади мають перетворитися на місця довіри, де діти почуватимуться в безпеці і зможуть розраховувати на підтримку.

Основними ж аргументами на користь упровадження сексуальної освіти досі залишаються її превентивне значення для небажаних вагітностей, зниження ризикованості сексу і статевих інфекцій. Учені Guttmacher Institute, які займалися статистикою підліткової вагітності (2011) і перерваних вагітностей, стверджують, що негативні тенденції характерні для країн, де не проводиться сексуальне виховання. Ось, наприклад, тривожні для всієї Східної Європи цифри: 44 випадки перерваних вагітностей на 1000 жінок віком 15–44 років порівняно з 18 в Західній Європі пов’язують із браком інформації про сучасні види контрацептивів та з ускладненим доступом до медичного обслуговування.

Американський науковець Дуглас Кірбі досліджував виправданість найпоширеніших аргументів проти сексуальної освіти. Він проаналізував вплив уроків сексосвіти у 97 країнах світу. З’ясувалося, що випадків пришвидшення сексуальних дебютів не зафіксовано. Натомість якісна сексуальна освіта, стверджує Кірбі, сприяла частішому використанню контрацепції, зменшенню кількості сексуальних партнерів і незахищених статевих актів.

У 2013 році Європейський парламент випустив брошуру «Принципи статевої освіти в Європейському Союзі». У ній виділяється п’ять складників ефективного сексуального виховання.

• Комплексний підхід. Статева освіта має охоплювати і фізичний, і емоційний аспекти
• Участь батьків. Вони мають право долучатися до просвіти своїх дітей на цю тему
• У школах цей предмет мають вести спеціально навчені викладачі
• Відвідування таких уроків має бути обов’язковим
• Навчальні програми, які дозволяють говорити на різноманітні теми без табу

Певна річ, примусити державу запровадити сексуальну освіту неможливо. Тому наразі вплив міжнародних організацій полягає у проведенні досліджень, інформаційних кампаній тощо переважно в країнах третього світу, де масштаби епідемій ЗПСШ і перенаселення мають загрозливий характер.

Джерела:

1. https://www.huffingtonpost.com/dr-piya-sorcar/a-new-approach-to-global-_b_790420.html
2. http://www.europarl.europa.eu/RegData/etudes/note/join/2013/462515/IPOL-FEMM_NT(2013)462515_EN.pdf
3. https://www.ncb.org.uk/sites/default/files/uploads/documents/Blog_reports/sef_doessrework_2010.pdf
4. http://unesdoc.unesco.org/images/0018/001832/183281e.pdf
5. https://www.etr.org/
6. https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4852976/
7. http://www.un.org/en/development/desa/population/publications/pdf/expert/2011-12_Kirby_Expert-Paper.pdf