11 грудня, 2018

Історія сексуальної освіти

21 січня 2018
Дарина Мізіна
студентка Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, авторка статей про сексуальну освіту
Сексуальна освіта — явище набагато неоднозначніше, ніж сам секс, — такі різні реакції вона викликає. Перші масові кампанії за впровадження сексуальної освіти почалися ще у XIX столітті, коли епідемії сифілісу й холери набрали загрозливих масштабів.

Історія сексуальної освіти

Читайте також:


У 1892 році Національна освітня асоціація у США заявила про сексуальну освіту як неодмінний складник навчальних програм. У 1899-му їх підтримав Конгрес батьків і вчителів/-ок. Товариство молодих жінок-християнок пішло ще далі і 1913 року заснувало Комісію сексуальної освіти. Тим часом на допомогу батькам у статевому питанні прийшли різноманітні публікації кінця ХІХ століття. У 1886 році з’явилася книжка австрійсько-німецького психіатра й одного з основоположників сексології Рихарда фон Крафт-Ебінґа «Сексуальна психопатія» (Psychopathia Sexualis). У цій праці Крафт-Ебінґ докладно описав і вперше запровадив поняття садизму, мазохізму, зоофілії. І хоча він писав переважно латинською мовою, щоб його могли зрозуміти і прочитати лише лікарі, в Англії його книжку різко засудили за «розголошення брудного й огидного матеріалу перед лицем довірливого суспільства». Саме неготовність соціуму говорити про «це» відверто та брак досліджень надовго загальмували реалізацію сексуальної освіти. Стіни класних кімнат майже не чули про секс до Другої світової війни. Шкільна програма передбачала лише розмови про інтимну гігієну та стриманість.

Піонерами сексуальної освіти можна вважати шведів. У Швеції її запровадили з 1921 року для середньої школи, з 1942-го — для решти.

У Радянському Союзі 1920–1930-ті роки були періодом вивчення статевих відносин і накопичення даних. У літературі тих часів стверджували, що буржуазне середовище сприяє ранішим сексуальним дебютам, мастурбація в ранньому віці відволікає дитину від соціальних і творчих інтересів, а в підлітковому віці є «витратою» хімічних елементів незрілої статевої залози тощо. Відомий радянський педагог Антон Макаренко так означив мету сексуальної освіти: «Мы должны так воспитать наших детей, чтобы они только по любви могли наслаждаться половой жизнью и чтобы свое наслаждение, свою любовь и свое счастье они реализовали в семье».

Відвертіше про секс почали говорити після Другої світової війни. Як і в позаминулому столітті, це було спричинено страхом перед епідеміями хвороб, які передаються статевим шляхом, а також депопуляцією населення. Проте знамениті книги Альфреда Кінсі «Статева поведінка чоловіка» (1948) і «Статева поведінка жінки» (1953) зазнали нищівної критики і вважалися руйнівними для суспільної моралі. Своєю чергою, навчальні програми з біології розширилися на вивчення репродуктивних процесів у тваринному й рослинному світі. Крім того, 1950–1960-ті роки ознаменувалися розквітом освіти за статевою ознакою. Вважалося, що сексуальна освіта потрібна головно жінкам, адже їхнє майбутнє полягало у виконанні ролей дружини, матері, коханки. Тому сексуальну освіту отримували переважно дівчата. Спеціально для них в американських коледжах упроваджували пари, на яких студентки ділилися інтимним досвідом та обговорювали особисті проблеми.

Питання про сексуальну освіту в СРСР постало 1962 року. Однак розмови з учнівством про статеві стосунки викликали в педагогічного колективу паніку. У створеному при Академії педагогічних наук СРСР секторі «етично-естетичних проблем статевої освіти» займалися переважно моралізаторством, пропагандою сексуального утримання до 20–25 років та залякуванням підлітків середньовічними міфами про мастурбацію.

Помітні зміни в сексуальній освіті сталися протягом 1970–1980-х років. Насамперед цьому сприяла сексуальна революція. У цей час досліджували сексуальність як таку, гендерні ролі чоловіка й жінки в суспільстві. У школах почали приділяти увагу і психоемоційному складнику стосунків. Із сексу нарешті зняли заслону незнання, сорому і провини. Крім того, зріс вплив феміністичного руху в суспільстві. Уроки сексосвіти підважували консервативний стереотип «жінка — пасивність, чоловік — активність».

Світові тенденції почасти проникли і в Радянський Союз. Завдяки допомозі ООН у 1980-х роках вирішено було провести експеримент у 16 школах: в одних мали впровадити курси сексуальної освіти, в інших — ні. Одначе брак інформаційної і моральної підготовки населення завадив дослідженню. Зрештою, 1983 року рішенням Міністерства освіти СРСР у шкільній програмі з’явилися курси «Гігієнічне і статеве виховання» для восьмих класів та «Етика і психологія сімейного життя» для дев’ятих-десятих класів. Проте підхід залишався так само «партійним»: пропаганда утримання від сексу поза шлюбом, обмаль інформації про контрацепцію тощо.

Ще один переламний момент в історії сексуальної освіти — епідемія СНІДу. «Лише один параграф (чотири речення, 91 слово) змінив курс одвічних суперечок», — так американське видання Time описувало реакцію на сумнозвісний звіт про СНІД 1986 року генерального хірурга США Чарльза Еверета Купа. «Не може бути сумнівів у тому, що нам потрібна у школах сексуальна освіта, яка давала б інформацію про гетеро- і гомосексуальні зв’язки, і її слід починати так рано, як тільки можна (пізніше Куп уточнив, що такі уроки варто починати з третього класу. — Авт.). Через смертельну загрозу ми повинні бути такими відвертими, наскільки це треба, щоб донести повідомлення іншим. Неможливо говорити про небезпеку зміїної отрути, не згадуючи при цьому самих змій». Страх перед новим ворогом виявився настільки великим, що в американських школах заговорили про «нечувані» явища, як-от анальний секс чи одностатеві стосунки. Тим часом у Великій Британії більше уваги почали приділяти особистій відповідальності за здоров’я і свідомому вибору статевих партнерів/-ок.

Однак із розвитком медицини страх перед СНІДом трохи спав, і сексуальна освіта вкотре відійшла на другий план. Найуспішніші в цьому плані, як і раніше, Швеція та Нідерланди. В інших країнах протистояння між консерватизмом і церквою з одного боку та прогресивною частиною суспільства з другого тривають досі. Сексуальну освіту часто сприймають як загрозу моральним цінностям, противники і противниці цього явища вважають, що інформування молоді заохочуватиме до раніших статевих дебютів. Під впливом цих настроїв США довгий час вели політику утримання: така навчальна програма передбачала агітацію учнівства відмовлятися від сексу поза шлюбом. Проте дослідження свідчать про неефективність цієї моделі.

Сьогодні питання сексуальної освіти залишається відкритим для більшості держав. Його політизують і перекручують, ним маніпулюють і користуються, не усвідомлюючи, що за цими іграми стоять долі нинішніх і майбутніх поколінь.

Список джерел

http://www.advocatesforyouth.org/serced/1859-history-of-sex-ed

http://www.open.edu/openlearn/body-mind/health/health-studies/brief-history-sex-education

http://www.futureofsexed.org/background.html

https://ria.ru/society/20161026/1479957314.html

Betty Friedan. The Feminine Mystique (1963)

Мішель Фуко. Історія сексуальності: У 3-х томах (1976–1984)

Антон Макаренко. О воспитании (1990)

Арон Залкинд. Половое воспитание (1928)

Михаил Басов. Общие основы педологии (1928)

21 січня 2018
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Сексуальна освіта: як це з нами сталось?
«Чому це тебе цікавить? У тебе якісь проблеми?», — приблизно так більшість моїх близьких і рідних реагували на новину про те, що відтепер я писатиму спецрубрику для “Гендер в деталях” про  сексуальну освіту. Я на це ввічливо посміхалася й відповідала, що все в мене гаразд. Хоча розуміла, що ані в мене, ані в більшості української молоді (та й не тільки) нічого не гаразд. Бо доки сексуальність вважатиметься чимось сороміцьким, а сексуальна освіта — непотрібною, «гаразд» лишатиметься для нас недосяжним.
Невидимі: шкільна освіта та ЛГБТ-люди
«Юність. Хлопець чи дівчина відчуває симпатію до когось одного протилежної статі», — переконують учнівство восьмого класу Т. Воронцова і В. Пономаренко у своєму підручнику «Основи здоров’я». Разом із ними моногамний гетеронормативний підхід пропагують і вчитель_ки цього предмета.
(Не)дитячі листування: що таке секстинг і чим він загрожує підліткам
Інтернет і соціальні мережі вивели сексуальне життя на зовсім новий рівень. Тепер уникнути ЗПСШ і небажаних вагітностей можна зі стовідсотковою гарантією за допомогою... секстингу — передачі, прийому і пересилання сексуальних повідомлень, фотографій або інших зображень за допомогою мобільного телефона, комп’ютера чи інших цифрових пристроїв. І одна справа, коли цим займаються дорослі, щоб додати смаку своєму інтимному життю, зовсім інша — коли до секстингу вдаються неповнолітні. У статті розглянемо найпоширеніші причини інтим-листування підлітків, загрози, пов’язані з ним, і юридичний бік питання.