7892 
Утім, чотири місяці роботи над рубрикою і кілька сотень досліджених джерел дали мені зрозуміти, що стигматизація найінтимнішої складової людського життя — хвороба не лише українська чи пострадянська, навіть найбільш розвинуті країни світу встигли її підчепити. Пригадуєте, ще в найпершому матеріалі ми писали про те, що на революційні кроки по впровадженню сексосвіти влада й суспільство наважувалися лише в умовах серйозної небезпеки. Як-от, спалахи сифілісу й холери, повоєнна депопуляція чи епідемія ВІЛ/СНІД. Працювати «на випередження», та й то аж у ХХ ст., першими здогадались у Швеції. Потроху необхідність усвідомили Нідерланди та Німеччина. В Англії за це взялися серйозно постфактум, одначе за 16 років правильної сексуальної освіти країні вдалося зменшити кількість підліткових вагітностей на 51%. А Естонія і взагалі стала єдиним радянським паровозиком, який зміг. На певному етапі кожну з цих держав спіткав опір консервативних груп населення, утім, це не зупинило процес, а лише стало поштовхом для удосконалення навчальних програм. Нідерланди та Англія взагалі відважилися на божевільний (за українськими мірками) крок: говорити дітям про секс уже з чотирьох років.
Натомість у столиці свободи, США, вражає сліпота до неефективності популярного там підходу. Американська пропаганда утримання від сексу до шлюбу часом переходить усі адекватні межі. Контраверсійною виявилась і мовчазна політика Східних Тигрів: Японії, чия порно-індустрія одна з найприбутковіших у світі, та Китаї-лідерові з кількості населення. Індію, Кенію та Нігерію до сексуальної освіти й досі штовхає не спроба навчити дітей і молодь користуватися своєю сексуальністю, а високі показники ЗПСШ, ВІЛ/СНІД, підліткової вагітності і… тиск світової спільноти. Хоча Індія, наприклад, приємно вражає новозатвердженою програмою Saathiya, де про секс із молоддю говоритимуть однолітки.
Готуючи матеріал про Україну, я ледь не піддалася спокусі зробити все лаконічно, одним реченням: «Сексуальної освіти в Україні не-ма-є». Однак вирішила підкріпити це промовистими фактами з підручників «Основ здоров’я [читай: моногамії, гетеронормативності та традиційних цінностей]».
Загалом же, з’ясувалося, що в кожної країни власний підхід до розмов «про це», по-різному сексуальна освіта закріплена й на законодавчому рівні. При чому ідеального рецепту не існує. Утім, у всього світу є дещо спільне. І це — громадські ініціативи. Саме їхніми руками найчастіше реалізується право кожної людини на правдиву й об’єктивну інформацію про секс і сексуальність. Часом цим займаються відважні батьки й матері, часом — міжнародні організації, окремі активіст_ки, волонтер_ки тощо. І це саме останнім у більшості випадків потрібно дякувати за хоча б якусь видимість ЛГБТ та дестигматизацію сексуальності.
За час роботи над рубрикою, моє життя змінилося кардинально. Я перестала боятися використовувати слово «секс» при батьках та особливо чутливих бабусях і дідусях, познайомилася з надзвичайними людьми, приєдналася до освітнього проекту, а також, як з’ясувалося, підштовхнула кількох читачок до активізму у сфері сексосвіти.
Не обійшлося і без поганих новин. Поки ми тут із вами намагалися навернути людей до толерантності й інклюзивності, 25 839 україн_ок підтримали петицію про загадкові сімейні цінності. У рамках звернення підписант_ки просять «розробити та внести до Верховної Ради, як невідкладний, законопроект про заборону пропаганди і популяризації різних видів девіантної статевої поведінки й антисімейних ідей, у тому числі, у формі так званих «маршів рівності», «прайдів», «гей-парадів», «фестивалів квір-культури», тематичних матеріалів у засобах масової інформації». На розгляд до Президента петиція надійшла 7 травня, тому чи доведеться «Гендеру в деталях» та іншим гендерно-чутливим ЗМІ переходити в «підпілля» поки невідомо. Мабуть, текст про ЛГБТ-людей та школу ми оприлюднили дуже вчасно.
Цей матеріал — завершальний у спецрубриці «Сексуальна освіта». Утім, мені страшенно не хочеться називати його останнім. Сподіваюся, що він виявиться крайнім і одного дня мені прийде повідомлення від Тамари Злобіної, мовляв, «Дарино, там же нова програма з сексосвіти в українських школах запрацювала. Кажуть, нарешті інклюзивна і толерантна. Напишеш щось про це?». І я з радістю побіжу писати. Бо тільки таку статтю можна буде назвати останньою. Статтю з конкретними даними про помітний спад гомофобних настроїв, підліткових вагітностей, зґвалтувань, ЗПСШ, ВІЛ/СНІД тощо. Тому поки що не прощатимусь, а з надією скажу: «До скорої зустрічі, лишайтеся з нами!».
ну, і насамкінець спробуємо дати відповіді на кілька основних запитань:
1. У якій країні та коли вперше впровадили сексуальну освіту?
Піонеркою сексуальної освіти можна вважати Швецію. Тут про «це» з учнівством середньої школи почали розмовляти 1921 року, а з 1942-го — із рештою.
2. Із якого віку починати говорити з дітьми про секс?
За прикладом Англії та Нідерландів, говорити дітям про секс варто вже з чотирьох років. Зазвичай у цьому віці малеча ставить свої перші запитання про те, як з’являються на світ нові люди, а також починає помічати відмінності між хлопчиками й дівчатками. Фахівці та фахівчині радять не вдаватися до евфемізмів і говорити про «це» відверто, але доступною для цього віку мовою. Швидше за все, дитині не будуть потрібні абсолютно всі деталі, вона задовільниться кількома простими фактами. Важливо також, щоб у сім’ї панувала атмосфера, за якої дитина не боятиметься ставити вам «незручні» запитання, адже інтерес у неї, напевно, з’явиться, і тут уже питання довіри, чи піде вона зі своєю цікавістю до вас, а чи просто загуглить.
3. А якщо почати розмовляти про “це” пізніше, у підлітковому віці?
Не думайте, що кілька примітивних речень для чотирирічки — це пожиттєвий запас сексосвіти. Залежно від віку з дітьми варто говорити про окремі аспекти сексу та сексуальності. Утім, якщо ваша перша розмова про «це» відбудеться в підлітковому віці, може виявитися запізно. І навіть не тому, що дитина вже матиме перший сексуальний досвід (хоча, нагадаємо, середній вік для України — близько 13 р.), а тому, що вона просто вас не слухатиме. Розмови на незручні теми з підлітками — як мінне поле. Адже через вік вони просто не сприймають дорослих, вважають їх іншими, чужими, старомодними тощо. Отож, якщо ви, ні сіло, ні впало, лише почнете говорити з донькою або сином про «це», коли у школі «це» лунає щодня і у вигляді не зовсім коректної лексики, не дивуйтеся, якщо ваша розмова закінчиться безрезультатно і ще й зі сваркою. Довіра між батьками й дітьми — це річ, що вибудовується роками.
4. А якщо не розмовляти узагалі? Чи не буде молодь цнотливішою?
Не буде. Найкраще це довів американський науковець Дуглас Кірбі, який проаналізував вплив уроків сексосвіти у 97 країнах світу. З’ясувалося, що випадків пришвидшення сексуальних дебютів не зафіксовано. Натомість якісна сексуальна освіта, стверджує Кірбі, сприяла частішому використанню контрацепції, зменшенню кількості сексуальних партнерів і незахищених статевих актів.
5. Чи потрібно розповідати про гомомексуальність і трансгендерність?
Однозначно так. Від замовчування цієї теми ЛГБТ-люди не зникнуть, натомість ЛГБТ діти й підлітки піддаватимуться психологічному тиску з боку однолітків, намагатимуться приховати свою ідентичність, обмежуватимуть самих себе. Гомо- і трансфобія — це ненависть, що вбиває. Це обмеження права бути собою не лише ЛГБТ, але й кожно_ї з нас. Розмови про гомосексуальність чи трансгендерність — це не пропаганда, це руйнування нав’язаного міфу про гомогенність суспільства.
6. Які прийнято застосовувати методики?
Методик є безліч, і вони різняться від країни до країни, від сім’ї до сім’ї. Деякі, як от у США, пропагують утримання від позашлюбного сексу, деякі замовчують найбільш «незручні» питання й роблять акцент на протидії ЗПСШ і ВІЛ/СНІД. Утім, найбільш чесним і правильним по відношенню до дитини буде комплексний підхід. Відповідно до нього, сексуальна освіта включає не лише тілесні питання, але й почуттєві. Комплексний підхід — це про інклюзивність сексуальності. Себто, про те, що вона може виражатися в абсолютно будь-яких формах. У рамках такого методу з дітьми зазвичай розмовляють про різні погляди на людські стосунки, секс, мастурбацію, сексуальну орієнтацію, засоби контрацепції тощо. Мета такого підходу — розвити толерантність і дати якомога більше інформації, аби учнівство могло обрати той спосіб самовираження, який підходить найбільше саме їм, а не дорослим навколо. Комплексний підхід застосовують переважно європейські країни: Швеція, Німеччина, Нідерланди, Франція, Есонія, Англія тощо.
7. Хто підтримують і хто не підтримують сексуальну освіту?
Точних «портретів» немає. Так само, як релігійні люди можуть підтримувати сексосвіту, нерелігійні можуть виступати проти неї. До того ж, підходи в окремих державах дуже різняться у зв’язку з культурними особливостями. У Японії, наприклад, люди просто не звикли буди відвертими щодо своїх почуттів, тому говорити про секс (а часто навіть ним займатися) тут неприйнято, ініціативу у свої руки бере активна молодь або ж відважні батьки. А от у Франції про секс із учнівством часто розмовляють священнослужителі, утім, і вони зобов’язані утримуватися від пропаганди релігійних канонів.
Дуже часто політична верхівка сліпа до необхідності сексуальної освіти (або ж просто лінується брати на себе відповідальність у випадку можливих конфліктів), тоді до справи беруться неурядові організації, свідомі батьки й окремі активіст_ки.
8. На досвід яких країн варто рівнятися?
Це переважно європейські країни. Чи не найбільш комплексною є програма Нідерландів, де дітям пояснюють багато тонкощів сексу і стосунків, не бояться говорити про гомосексуальність тощо. Успіхом можуть похвалитись і Німеччина, Швеція та Естонія. Приклад Англії, якій вдалося побороти сумні тенденції підліткової вагітності, теж не варто оминути. Цікавою й чи не найбільш сучасною стала програма Індії Saathiya, відповідно до якої секс-освітою займатимуться однолітки. Зручно й те, що в рамках ініціативи розробили мобільний додаток, де є відповіді на найпоширеніші запитання. Утім, повністю копіювати успішний досвід якоїсь країни Україні не варто. Навіть у тій самій Естонії зовсім інше ставлення людей до сексу. Але ніхто не забороняє виробити власний освітній підхід, узявши найкраще з уже чинних програм і адаптувавши його до українських реалій.
9. Які проекти здійснюються зараз в Україні?
Останнім часом мені щастить натрапляти на неурядові ініціативи з сексуальної освіти. Те, що політична еліта боїться брати на свої плечі через тиск церкви і страх втратити електорат, роблять небайдужі українці та українки. Наприклад, секс-педагогиня Юлія Ярмоленко створила ресурс-територію правильної інформації про секс «Сексінфорія». Молода команда з Necessary Education відзняли цикл роликів «Біологія сексуальності», покликаних руйнувати стереотипні уявлення про тілесність і сексуальність. На платформі «Prometheus» з’явився курс «Секусальної освіти» від Фонду Олени Пінчук. Мені й самій пощастило долучитися до одного з таких проектів під назвою «Sex Edu for you». Разом із Відкритим університетом реформ я та ще кілька лекторок провели уроки сексуальної освіти для учнівства 7—11 класів. Прогрес є, і всім нам потрібно бути терплячими й виваженими, адже боротьба із залишками минувшини ніколи не давалася легко.
