ЛГБТІКА

Сейчас подрастает новое поколение квир-людей, у которых нет доступа к истории своего сообщества, поэтому они думают, что ее не существует, и они должны начинать все с нуля. Поэтому так важно документировать ЛГБТ-историю доинтернетных времен и времен форумов и чатов в ранних 2000-х. Архивы общения на тематических форумах уже почти потеряны. Большинство знаковых клубов закрыто, а «плешки» покинули улицы и парки украинских городов и перешли в онлайн. Так как знакомились и чем занимались лесбиянки до Евромайдана?

«Быть лесбиянкой в Украине: обретая силу» – книга, предназначенная для девушек и женщин, находящихся в процессе осознания собственной гомосексуальности (англ. coming out), для их близкого окружения, а также для специалистов и широкого читательского круга.

Нині підростає нове покоління квір-людей, у яких немає доступу до історії своєї спільноти, тож вони думають, ніби її не існує і вони мусять починати все з нуля. Тому так важливо документувати ЛГБТ історію доінтернетної доби та часів форумів і чатів у ранніх 2000-х. Архіви спілкування на тематичних форумах уже майже втрачено. Більшість знакових клубів закрито, а «плєшки» покинули вулиці й парки українських міст і перейшли в онлайн. То як знайомилися і чим займалися лесбійки до Євромайдану?

Термін «гомонаціоналізм» часто використовують для критики «мейнстримного» ЛГБТ-руху в Україні. Йдеться зазвичай про публічний патріотизм ЛГБТ-людей, їхню участь у Революції гідности і війні на Сході України, а також про співпрацю з поліцією й державними органами при проведенні вуличних акцій. Яке первісне значення було в цього терміна? Застосовний до українських реалій цей західний теоретичний концепт чи краще вигадати нові терміни для аналізу місцевої дійсности?

За визначенням письменника Насіма Талеба, це дослідження є першою в історії України публікацією на табуйовану тему, існування якої замовчувалося та навіть вважалося неможливим, оскільки суспільство було твердо впевнене у тому, що в українській армії не може бути жодної гомосексуальної, трансгендерної чи бісексуальної людини.  Представлене тут дослідження є статистикою про стан та потреби ЛГБТ військових у Збройних силах, Національній гвардії та добровольчих воєнізованих підрозділах України.

Технологічний розвиток зумовлює економічні зміни, а ті, своєю чергою, — соціальні. І саме в сучасному світі постіндустріальної інформаційної доби є той базис, на якому якнайкраще може розвинутися справжня рівність при максимальному розмаїтті, зокрема гендерна. Чому цього не уникнути?

Якось Карл зізнається матері, що він гей, і це головна зав’язка в мемуарній книжці Рубі Свансон. Це було 2002 року і в Канаді, а сама авторка ніколи не вважала себе гомофобкою, проте перші відчуті нею емоції — «шок, страх і заперечення». Чому ця книжка виходить 2019 року українською та чого від неї (не)очікувати?

У статті досліджено особливості гендерних (сімейних) ролей у приватних відносинах ЛГБТ (лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери) пар, ставлення до інституту сім’ї та його певних складових (шлюб і батьківство). Охарактеризовано патріархальні та егалітарні аспекти гендерних ролей, суттєва складова яких – організація домашнього побуту, уявлення про власну сім’ю.

У статті розглянуто передумови створення руху батьків ЛГБТ-дітей як у деяких західних, так і пострадянських країнах, охарактеризовано організації батьків ЛГБТ-дітей. Виявлено такі основні чинники залучення матерів і тат до ЛГБТ-активізму: пов’язані із задоволенням власних потреб та зумовлені бажанням допомогти іншим. Емпіричним матеріалом статті виступили інтерв’ю з активістками батьківської ЛГБТ-організації в Україні

Якщо в державному гімні замінити слово «браття» на слово «сестри», чи буде «всім і так зрозуміло», що йдеться і про чоловіків, і про жінок? Якщо президент казатиме «я звертаюся зараз до кожної українки» у своїх промовах, чи приймуть це чоловіки як норму? Навряд. Тоді чому «браття» і «кожен українець» не ріже нам вухо? Олена Шевченко міркує про те, як і чому чоловіки стали «нормою людини» в нашому суспільстві та в якому напрямку це потрібно змінювати.