2379 
Багато хто вважає, що трансгендерність — рідкісне явище. Часто це використовують як аргумент на користь того, що не варто приділяти їй стільки уваги. Це сумнівний аргумент, адже будь-яка, навіть найменша соціальна група заслуговує на увагу, тим паче коли її права утискають. Та зараз мова не про це. Чи справді трансгендерні люди такі рідкісні, як про це думають?
Ще донедавна в офіційних даних про поширеність фігурували п’ятизначні цифри. Скажімо, у шостій версії Стандартів WPATH 2001 року наводяться дані дослідження, проведеного в Нідерландах[i], у якому поширеність визначено як 1:11900 для трансжінок і 1:30400 для трансчоловіків. Однак і там уточнювалося, що реальні цифри можуть бути вищими, бо ці дані враховують лише тих, хто зверталися по медичну допомогу й отримали транссексуальний діагноз.
Можливо, першою серйозно поставила під сумнів коректність офіційних даних Лінн Конвей — американська науковиця й трансактивістка. Припустивши, що дані може бути занижено, вона почала з простого — оцінила кількість операцій зі зміни статевих органів, зроблених у США. За результатами підрахунку в неї вийшло[ii], що лише прооперовані трансжінки становлять 1:2500 від населення. Якщо ж оцінювати число тих, хто не зверталися по медичну допомогу, то поширеність може сягати 1:500 і навіть вище.
Лінн Конвей
За схожою методикою оцінювалася кількість транссексуалів і в інших країнах. Ця кількість варіювалася від 1:167 до 1:750, виходячи в середньому на ті самі 1:500 для тих, хто роблять перехід із хірургічною операцією, та 1:200 для трансгендерної популяції загалом.
Хоча методика обчислень Конвей досить проста й прозора, багато хто поставилися до її результатів недовірливо, бо інтуїтивно ці цифри здаються завеликими. Проте з часом офіційні дослідження підтвердили її правоту.
Порівняно недавно для оцінки кількости транслюдей стали використовувати популяційні соціологічні опитування. У 2009 році вони дали оцінку в 0,5 % дорослого населення Массачусетса та 0,1 % у Каліфорнії. На підставі цих даних поширеність трансгендерности у США в дослідженні, яке 2011 року провів Інститут Вільямса[iii], було оцінено в 0,3 %. У Великій Британії в той-таки період ця оцінка дорівнювала 0,1 %.
Дослідження 2012 року оцінило кількість трансгендерних людей в Азії і Тихоокеанському регіоні[iv] десь у ті самі 0,3 % населення. Опитування, проведене того року у вишах Нової Зеландії, дало цифру 1,2 %. Мало того, 2,5 % людей не впевнені у своєму гендері.
Інститут Вільямса провів нове дослідження[v] на базі соцопитування 2014 року в низці американських штатів, яке містило питання «Чи вважаєте ви себе трансгендерною людиною?». Відповідно до його результатів, у США проживає близько 1,4 мільйона транслюдей, а це 0,6 % популяції. Як бачимо, це навіть перевищує дані, отримані свого часу Лінн Конвей.
Будівля Інституту Вільямса в Каліфорнійського університеті
Нарешті, ВООЗ у статті[vi] з питань медичної допомоги транслюдям у контексті впровадження МКХ-11 наводить оцінку поширености трансгендерности у світі — 0,3–0,5 %, або близько 25 мільйонів.
З огляду на останні цифри трансгендерність уже навряд чи можна назвати рідкісним явищем. Цілком імовірно, ви щодня зустрічаєте транслюдей на вулиці, в транспорті, в крамницях, навіть не здогадуючись про це. Можливо, вони є серед ваших знайомих або колег по роботі.
Важливо розуміти, що будь-які подібні оцінки приблизні і, як правило, занижені. Доки трансгендерні люди залишаються дискримінованою і стигматизованою меншиною, не всі з них готові визнавати свою ідентичність. Це може стосуватися і тих транслюдей, які пішли в стелс, і тих, хто ще не вирішили про необхідність переходу.
Тому зростання оцінок рік у рік пов’язано не лише з покращенням методик підрахунку, а й з тим, що дедалі більше трансгендерних людей мають можливість зробити перехід, наважуються заявити про себе і взагалі прийняти свою гендерну ідентичність. Так відбувається тому, що більше країн у світі беруть до уваги їхні права людини і працюють над покращенням умов їхнього життя. Про це поговоримо в наступному розділі.
