Історія і пам’ять

Сьогодні час згадати та вшанувати українок, чий внесок в державотворення був вирішальним. В свідомості багатьох людей досі превалює стереотип, що шлях України до незалежності долався лише чоловіками, а жінкам відводиться в кращому випадку роль «берегинь» та безмовних «соратниць», які надихали своїх мужніх супутників на боротьбу. Насправді все зовсім не так! Ця виставка розповідає про жінок, що своїми зусиллями й працею розбудовували Україну!

Фемінізм змінював і продовжує змінювати світ. Ціннісний і практичний — отакий-от мій фемінізм, який веде нас до рівности. Минуле — сьогодення — майбутнє, погляньмо на це очима дівчини з майбутнього, гості з моєї феміністичної утопії.

Авторка комплексно проаналізувала місце жінки в суспільстві кінця ХХ – початку ХХІ століття. Простежено і розглянуто процес створення, розвитку, трансформації феміністичних угрупувань. З’ясовано реальний стан реалізації правових, економічних та політичних прав українок. Окреслено низку проблем, які постають на шляху особистісного, психологічного, економічного та політичного зростання жінки в Україні.

З 1890-х до 1939 року українці двома хвилями здійснили масове переселення в Західну Канаду. За незначними винятками це були західно-українські селяни й дрібні ремісники, які, переїжджаючи, здебільшого намагалися заснувати фермерські угіддя або наймалися на низькокваліфіковані роботи в шахти, на залізницю, до інших фармерів у помічники тощо. У статті авторка розглядає способи адаптації українців і вживання їх у культурне і соціальне оточення нового краю. Налаштувавши оптику аналізу на гендерну складову, авторка акцентує особливості обставин, з якими стикалися імігранти, залежно від того, були це чоловік чи жінка, вивчає специфіку задач і викликів, які треба було долати чоловікам чи жінкам, і як по-різному сприймалися громадою деякі нові, модерні вибори молоді, залежно від того, йшлося про парубків чи дівчат. В статті також розглянуто вибори і рішення, що не вписувалися в установлений гендерний канон того часу. 

У статті проаналізовано подвійні моральні стандарти щодо чоловічої і жіночої сексуальності в ОУН і УПА у 40-50-х роках ХХ століття. Визначено причини їхньої появи, особливості функціонування і вплив на гендерні відносини і становище жінок у підпіллі ОУН і повстанському русі.

Чи збігається державна незалежність України з незалежністю жінок? З кінця ХІХ століття українки в Російській і Австро-Угорській імперіях активно боролися за можливості самореалізації і вибороли виборчі права в буремні роки після Першої світової війни. Як реалізували свої політичні права жінки в УНР, ЗУНР, міжвоєнній Польщі і Радянській Україні? Який спадок дістався жінкам у 1990-х? Які висновки можна зробити з історії тривалістю у 100 років і кілька державних утворень та що відбувається сьогодні?

Цей текст було оприлюдено на Vector media. Гендер в деталях ділиться ним із дозволу редакції.  Говорити про війну як про особистий досвід непросто. Для “вдалої” розмови “про це” має збігтися чимало факторів: час, місце, люди, готовність говорити й чути. Більшість жіночого досвіду війни не проговорюється. Так, ми знаємо про жінок-героїнь, які беруть безпосередню участь у військових діях чи про безстрашних волонтерок, які під обстрілами вивозили людей з Донбасу чи допомагали фронту. Але поруч з ними існують також жінки, які живуть на прифронтовій території, жінки з непідконтрольних територій Донбасу, жінки-переселенки з дітьми й зі своїми щоденними турботами. Якась з них починала нове життя зовсім недалеко від рідних міст і сіл, а комусь довелося поїхати в інший кінець країни. Конфлікт вплинув на їхні плани, змінив звичний уклад життя, загострив наявні страхи та непевності. Здається, їхня буденність залишилась непоміченою, не суттєвою і неважливою.

Історія доступу українських жінок до влади складна і нелінійна. Те, що було можливим для княгині в Київській Русі — регентство при малолітньому сині (а по факту управління державою), стало недоступним жінкам у добу Козаччини. Потужну першу хвилю фемінізму, яка сформувала багатотисячні жіночі товариства в ХІХ столітті, добилася доступу до освіти і виборчих прав для жінок, привела їх у керівні органи новопосталих після 1917 року державних утворень, у радянський час було відкинуто й забуто. Український націоналізм із 1960-х років вибудовував свої гендерні ідеали на протиставленні радянським деклараціям про жінку як рівноправну трудівницю, а відтак приготував для жінок гетто з виховання дітей і турботи про культурну спадщину. Чого вчить нас ця історія на початку ХХІ століття? Чи зможуть жінки повноцінно реалізувати владу, за яку їхні попередниці боролися протягом тисячі років?

Время крестоносцев - в большой степени история военных экспедиций, трудных походов, изнурительных осад, дерзких вылазок. Об этом написано множество трудов и научных исследований. Автора данной книги интересует другая сторона жизни крестоносцев, которая существовала наряду с битвами и кровью и делала возможными все эти военные подвиги: мирная, гражданская, в которой большое место занимали женщины. Жизнь крестоносцев была бы невозможна без их верных спутниц. В данной книге автор показывает роль женщин в эпоху Крестовых походов, их участие в боевых действиях и многое другое.

Якщо жінки відмежовуються від політики, це не означає, що політика відмежовується від жінок. Хоча політика в усі часи асоціювалася з чимось «брудним», саме активна політична й громадянська позиція дозволяла розробляти правила, за якими жило/живе, розвивалося/розвивається українське суспільство. Українські жінки у владі стикалися з викликами традицій, виховання й оточення, стереотипів, проблем і шляхів їх вирішення. Політична діяльність українок мала свою історію: вона не була популярною, її не підтримувало традиційне патріархальне середовище. Українські жінки не об’єднувалися в окремі феміністичні партії, та все-таки впливали на політичні процеси або індивідуально, або через роботу в громадських, культурних, освітніх, доброчинних товариствах. Хто ці українки різних часів і держав? Чого вони досягли?