Історія і пам’ять

Цей текст було оприлюдено на Vector media. Гендер в деталях ділиться ним із дозволу редакції.  Говорити про війну як про особистий досвід непросто. Для “вдалої” розмови “про це” має збігтися чимало факторів: час, місце, люди, готовність говорити й чути. Більшість жіночого досвіду війни не проговорюється. Так, ми знаємо про жінок-героїнь, які беруть безпосередню участь у військових діях чи про безстрашних волонтерок, які під обстрілами вивозили людей з Донбасу чи допомагали фронту. Але поруч з ними існують також жінки, які живуть на прифронтовій території, жінки з непідконтрольних територій Донбасу, жінки-переселенки з дітьми й зі своїми щоденними турботами. Якась з них починала нове життя зовсім недалеко від рідних міст і сіл, а комусь довелося поїхати в інший кінець країни. Конфлікт вплинув на їхні плани, змінив звичний уклад життя, загострив наявні страхи та непевності. Здається, їхня буденність залишилась непоміченою, не суттєвою і неважливою.

Історія доступу українських жінок до влади складна і нелінійна. Те, що було можливим для княгині в Київській Русі — регентство при малолітньому сині (а по факту управління державою), стало недоступним жінкам у добу Козаччини. Потужну першу хвилю фемінізму, яка сформувала багатотисячні жіночі товариства в ХІХ столітті, добилася доступу до освіти і виборчих прав для жінок, привела їх у керівні органи новопосталих після 1917 року державних утворень, у радянський час було відкинуто й забуто. Український націоналізм із 1960-х років вибудовував свої гендерні ідеали на протиставленні радянським деклараціям про жінку як рівноправну трудівницю, а відтак приготував для жінок гетто з виховання дітей і турботи про культурну спадщину. Чого вчить нас ця історія на початку ХХІ століття? Чи зможуть жінки повноцінно реалізувати владу, за яку їхні попередниці боролися протягом тисячі років?

Время крестоносцев - в большой степени история военных экспедиций, трудных походов, изнурительных осад, дерзких вылазок. Об этом написано множество трудов и научных исследований. Автора данной книги интересует другая сторона жизни крестоносцев, которая существовала наряду с битвами и кровью и делала возможными все эти военные подвиги: мирная, гражданская, в которой большое место занимали женщины. Жизнь крестоносцев была бы невозможна без их верных спутниц. В данной книге автор показывает роль женщин в эпоху Крестовых походов, их участие в боевых действиях и многое другое.

Якщо жінки відмежовуються від політики, це не означає, що політика відмежовується від жінок. Хоча політика в усі часи асоціювалася з чимось «брудним», саме активна політична й громадянська позиція дозволяла розробляти правила, за якими жило/живе, розвивалося/розвивається українське суспільство. Українські жінки у владі стикалися з викликами традицій, виховання й оточення, стереотипів, проблем і шляхів їх вирішення. Політична діяльність українок мала свою історію: вона не була популярною, її не підтримувало традиційне патріархальне середовище. Українські жінки не об’єднувалися в окремі феміністичні партії, та все-таки впливали на політичні процеси або індивідуально, або через роботу в громадських, культурних, освітніх, доброчинних товариствах. Хто ці українки різних часів і держав? Чого вони досягли?

Монографія являє собою комплексне дослідження жіночого руху Наддніпрянської України II пол. XIX - поч. XX століття в історичному та соціокультурному аспекті. Історія жіночого руху в Україні простежується на широкому історичному фоні з залученням значного кола архівних матеріалів, які дозволяють визначити його основні течії, періоди розвитку, розкривається історія створення та діяльності жіночих товариств, описуються форми їх роботи, подаються яскраві приклади широкої участі жінок в культурно-освітньому, громадському, народницькому русі. В монографії вперше розглядається сутність концепції самозахисту, яка стала центральною концепцією жіночого руху Наддніпрянської України. Видання адресоване науковцям, викладачам, жіночим організаціям, усім, хто цікавиться історією України та прагне осмислити соціальну роль жінки.

У статті історикиня Оксана Кісь висвітлює жіночий досвід Голодомору в історичних дослідженнях та публічному дискурсі, окреслює гендерний вимір Голодомору, жіночий спротив насильницькому вилученню майна. Розповідає як про активну протидію “розкуркулюванню”, так і про участь жінок у “розкуркулюванні”. Окреме місце відведено темі жіночих стратегій виживання в умовах голоду, трагедії материнства й деформації і деградації жіночого тіла в умовах голоду.

У збірнику наукових праць представлено розвідки українських та зарубіжних дослідниць і дослідників, в яких проаналізовано найрізноманітніші аспекти специфічно жіночого досвіду Другої світової війни на теренах Центрально-Східної Європи.

Дослідження З. Ханас «Нариси з історії жіночого руху Стрийщини» проведене на основі осмислення великої кількості архівних джерел, періодики та літератури. Більшість історичних фактів, наведених тут, вперше впроваджується в наукове використання. Авторка простежує основні етапи історії зародження і розвитку українського жіночого руху на Західній Україні, аналізуючи діяльність осередків жіночої організації Стрийщини. У книзі охоплено період кінця XIX - початку XXI століття. Книга розрахована на широке коло читачів, науковців, краєзнавців, викладачів вищих та загальноосвітніх учбових закладів.

У статті висвітлено кількісний склад жінок, які отримали мандати членів Української Центральної Ради. Проаналізовано основні напрямки та обсяг роботи жінок-представниць Центральної Ради щодо піднесення та реалізації ідеї національного державотворення, надання допомоги біженцям, українізації освіти, охорони здоров’я жінок та дітей, розвитку культури.

ЛГБТ движения в странах бывшего Советского Союза сталкиваются сегодня с серьезными вызовами. «Официальная» гомофобия стала частью популистской политики. Российский закон о «гей пропаганде» 2013 года начал эту тенденцию в странах, где пророссийские силы копировали этот закон (как, например, в Украине и в других бывших советских республиках). Кремль ведет культурную войну против квир-знания, доселе невиданную в истории постсоветского региона. В то же время фактическое насилие над ЛГБТ растет. В этих условиях, нужна ли ЛГБТ-движениям из постсоветских стран их история? Должны ли ЛГБТ-инициативы прилагать усилия, чтобы узнать о квир-прошлом своих стран? А может, существуют более насущные приоритеты для политических действий? Лекция поднимает вопрос: могут ли знания об историческом прошлом влиять на борьбу с гомофобией в Украине и в других странах бывшего Советского Союза.