22 лютого, 2024

Культура згоди: сім порад від «Гендер в деталях»

3 грудня 2023
Поширити в Telegram
447
Ірина Дєдушева

Журналістка, СММниця «Гендер в деталях», феміністична блогерка www.instagram.com/irinadedusheva/

Культура згоди — нове явище для українського суспільства. У 2023 році в рамках 16 днів активізму проти гендерно-зумовленого насильства експертний ресурс «Гендер в деталях» провів інфокампанію, присвячену боротьбі з так званою культурою зґвалтування і поширенню ідей культури згоди. Посилання на всі тексти інфокампанії — у кінці цього тексту.

Підсумуємо основні ідеї у вигляді коротких порад, корисних не лише для активісток і тих, хто ухвалює політичні рішення, а для всіх, зацікавлених жити в безпечному і справедливому суспільстві.

1. Ознайомтеся з поняттями «культура зґвалтування» та «культура згоди»

Насамперед слід розуміти, в чому різниця між ними і чому важливо змінити культуру зґвалтування на культуру згоди. Детально про це йдеться в статті Євгенії Дишлевої «Культура згоди vs. культура зґвалтування: у чому різниця?».

Ви як частина соціуму — незалежно від того, які у вас гендер, стать, сексуальна орієнтація, — повинні розуміти, що ваші дії та бездіяльність теж прямо чи опосередковано впливають на інших людей. Наприклад, якщо ви толеруєте культуру зґвалтування чи звинувачуєте постраждалих, ви опосередковано сприяєте її утвердженню у свідомості більшої кількости людей. Ви повинні цікавитися темою і відчувати моменти, у яких порушуються ваші кордони і так само кордони когось із знайомих, рідних.

Уявімо ситуацію: до вашої колежанки на роботі починає нав’язливо чіплятися колега. Що ви робитимете? Зупиніться на кілька хвилин подумати, а далі читайте один із можливих варіантів розвитку подій, який ми пропонуємо.

По-перше, треба зрозуміти, що це домагання, які є частиною культури зґвалтування. По-друге, вам треба підтримати колежанку — запропонувати допомогу і знайти рішення, як можна покарати кривдника — звернутися до керівництва, зібрати докази, звернутися по консультацію спеціаліст_ок тощо.

Ви повинні знати базу: що таке принцип активної згоди, чому невинні на перший погляд фрази й жарти, прийнятні в нашій культурі, теж можуть бути домаганнями, які в майбутньому призводять до серйозніших наслідків.

Пропонуємо подивитися відео «Згода на секс не складніша, ніж чашка чаю!», яке переклали українською в ГО «Центр “Жіночі перспективи”».

2. Уникайте звинувачувати постраждалих і перестаньте вірити, ніби існує так звана віктимна поведінка

Віра у віктимну поведінку може бути психологічним самозахистом, тому цей пункт непросто реалізувати. Часто у людей виникає хибне враження, ніби якщо вони не такі на вигляд чи якось інакше поводяться, ніж потерпіла, то з ними не станеться нічого поганого, як от із нею. Ця спроба створити уявний контроль може трохи зменшувати тривогу людей, але ніяк не захищає насправді.

У 2018 році в Брюсселі відкрилася виставка під назвою «Чи це моя провина?» [1], присвячена постраждалим від сексуального насильства. На виставці було представлено одяг постраждалих, і це були звичайні футболки, джинси, довгі сукні, дитячий одяг... Ця виставка яскраво демонструє, як безглуздо «списувати» злочин на зовнішній вигляд постраждалої.

Підтримуючи віктимізацію, ми перекладаємо провину з кривдника на постраждалу і в такий спосіб зменшуємо його провину за те, що сталося. У кривдників виникає ніби зелений маячок: якщо суспільство засуджує постраждалу, значить їм можна це робити, адже вину перекладуть або принаймні розділять.

Пам’ятайте, що відповідальність за будь-яке рішення лежить на тих, хто ухвалює це рішення. У насильстві завжди винен лише кривдник — і крапка.

3. Займайтеся самоаналізом

У культурі насильства ми живемо вже сотні років. Тому відмовитися від усіх негативних упереджень, які так довго були частиною нашого соціуму, інколи буває непросто. Тому варто аналізувати свої думки і дії в ситуаціях, коли відбувається щось, пов’язане з насильством.

Запитуйте себе, що ви відчуваєте в цей момент, чому робите саме такі висновки. Чи точно це ваші справжні думки, чи, може, ви звикли так думати і говорити, бо так говорять навколишні люди? Ловіть себе на думках і фразах, коли проскакує віктимізація, засудження чи неповага до постраждалих. І згадуйте, як це насправді працює.

4. Реагуйте на сексизм щодо себе і навколишніх людей

Це допоможе сформувати поважне ставлення до жінок, які частіше страждають від насильства, зруйнувати гендерні стереотипи, зокрема в питанні культури згоди.

Мовчання як реакція на прояви сексизму в публічному і в особистому просторі толерує його. На жаль, в Україні досі ще не працює на гідному рівні інститут репутації: за публічні сексистські висловлювання люди зазнають мало репутаційних збитків, а інколи для них узагалі нічого не змінюється.

А проте ми переконані, що реагування на сексизм і об’єктивацію має стати активнішим — щоб зміни обов’язково настали. Саме тому на «Гендер в деталях» уже більше як чотири роки існує рубрика #сексизм_патруль, і ми бачимо, як небайдужість агент_ок змін впливає на загальний дискурс у суспільстві.

Також закликаємо не ігнорувати сексистські жарти в масовій культурі. Йдеться про сучасні серіали, книжки, виступи стендап-комік_ів, музичні композиції. Якщо суспільство не реагує на такі прояви, це означає, що воно їх схвалює, а отже, стимулює до ще більшого їх продукування й поширення.

5. Вивчайте інструменти самозахисту

Йдеться, зокрема, про юридичний самозахист, а за потреби й фізичний. На сайті Асоціації жінок-юристок України «Юрфем» [2] є інструкції й поради, як діяти в різних ситуаціях. Помічними стануть також «Правила інформаційної безпеки й підтримки потерпілих від сексуального насильства та їхніх близьких».

Якщо маєте бажання або потребу, ви можете навчитися і фізичного самозахисту — це додасть вам упевнености в собі. Однак пам’ятайте: на більшости занять вам скажуть, що найкращий самозахист у критичній ситуації — відбитися від кривдника і втекти, а не вступати з ним у спаринг.

6. За наявности ресурсу поширюйте інформацію з теми

Важливо розуміти, що про принцип активної згоди повинні розповідати не лише вузькоспеціалізовані видання та спеціаліст_ки, які працюють безпосередньо з постраждалими. Це обговорення треба виносити на широкий загал, зокрема через масову культуру. Закликаємо замінити сексизм у маскульті на інформацію про культуру згоди!

7. Подумайте, що ще ви могли б зробити на своєму місці

У статті Яни Радченко «Культура згоди в Україні: хто її формує та чому це важливо» розглянуто, як люди з різних сфер життя можуть впливати на зміну культури насильства на культуру згоди.

Базуючись на цій інформації, хочемо дати кілька коротких порад.

  1. Якщо ви псхолог_иня, запроваджуйте у свою практику сучасні професійні стандарти, у яких немає місця для звинувачення постраждало_ї. Подбайте про безпеку своїх клієнт_ок. Пройдіть підвищення кваліфікації, щоб навчитися роботи з постраждалими. Постійно шукайте нову інформацію з цієї теми. Наприклад, UNICEF Україна пропонує ось таку брошуру з рекомендаціями для психолог_ів, які працюють з дітьми, котрі стали жертвами сексуального насильства. Не обмежуйтеся цим, поглиблюйте свої знання з теми.
  2. Якщо ви блогер_ка або публічна людина, яка має широку аудиторію, говоріть про цю тему. Розповідайте про все викладене в цій статті. Долучайтеся інформаційно до різних акцій, як-от «16 днів активізму проти гендерно-зумовленого насильства». Реагуйте на резонансні випадки зґвалтувань і вчіть свою аудиторію засуджувати кривдника замість постраждалої. Якщо є можливість, створіть вузькоспеціалізований блог, щоб працювати саме з цією темою. Тестуйте різні формати, спробуйте працювати на різні аудиторії. Також важливо доносити інформацію дітям про те, що таке «згода на секс». Як зазначає відома українська секс-просвітниця, блогерка Ася Сей, про це треба говорити з дітьми з 9–10 років, адже середній вік початку статевого життя в Україні — 15 років, хоча за українським законодавством підлітки такого віку ще не можуть давати добровільну згоду на статеві стосунки.
  3. Якщо ви політик_иня, займайтеся адвокацією законопроєктів, пов’язаних з протидією домашньому й сексуальному насильству, а також закріпленням поняття культури згоди на законодавчому рівні. Займіться покращенням якости шкільних підручників, у яких досі є термін «віктимна поведінка». Ініціюйте й підтримуйте законопроєкти, покликані врегулювати розслідування випадків сексуального насильства, укладення в них угоди про примирення тощо.
  4. Якщо ви юрист_ка чи правозахисни_ця, ви можете консультувати потерпілих, допомагати подавати скарги до правоохоронних органів і судів, представляти інтереси людей, котрі пережили насильство, в судових процесах. Також ви можете співпрацювати з громадськими організаціями й ініціативами, спрямованими на боротьбу з насильством і домаганнями. Можна брати участь у правозахисних програмах, вести навчальні семінари й тренінги на тему протидії різним видам насильства, сприяти вдосконаленню законодавства в галузі захисту прав жінок і дітей. А ще адвокувати законодавчі зміни для покращення ситуації з відповідальністю за гендерно-зумовлене насильство.
  5. Якщо ви журналіст_ка чи редактор_ка, ви повинні вміти коректно висвітлювати чутливі питання та писати якісні тексти про різні випадки насильства. Наприклад, ви повинні пам’ятати, що даючи слово кривднику і питаючи про його бачення, ви легітимізуєте його дії. Якщо ви розумієте, що вам не вистачає кваліфікації в цьому питанні, пройдіть відповідні тренінги та ознайомтеся з рекомендаціями спеціаліст_ів. У нагоді вам може стати наш матеріал «Як ЗМІ висвітлювати воєнні злочини, зокрема зґвалтування: експертний коментар». Медіа важливо формувати правильне сприйняття читацтвом таких ситуацій, руйнувати гендерні стереотипи та викорінювати з інформаційного простору наратив про звинувачення постраждалих. Також журналіст(к)и повинні сприяти тому, щоб потерпілі не боялися звертатися до правоохоронних органів і розуміли, що їм теж треба працювати з адвокат(к)ами, бо ті знають, як у цих обставинах добиватися правосуддя якомога менш травматичними способами.
  6. Якщо ви вчитель_ка чи викладач_ка, формуйте культуру згоди у своїх учнів і учениць. Говоріть про особисті кордони, навчайте «правила трусиків». Сприяйте запровадженню сексуальної освіти в навчальних закладах. Якщо відчуваєте, що вам бракує знань чи досвіду в роботі з цією темою, розширюйте свою компетентність, проходьте додаткові навчання, читайте спеціалізовану літературу / статті. При вирішенні конфліктних ситуацій між дітьми і підлітками, ніколи не звинувачуйте постраждал_у. Формуйте правильне ставлення у дітей до проявів насильства. Важливо також проводити роботу з батьками і пояснювати їм, чому це важливо.
  7. Якщо ви митець чи мисткиня, формуйте культуру згоди. Фільми, серіали, книжки й інші види мистецтва — потужний інструмент впливу на суспільну свідомість. Якщо у вас є можливість за допомогою вашої творчости «перепрошивати» наративи про «сама винна» — робіть це. Доносьте правильні настанови до широкої аудиторії. Щоб у реальному житті відбувалися зміни, як на екрані чи на сторінках книжки.

Пам’ятайте, хай би де ви були і чим би ви займалися, ви можете змінювати культуру зґвалтування на культуру згоди на своєму місці! Навіть якщо це приватна розмова з родич_ем, сусід_ом чи таксист_ом.

Усі тексти інфокампанії на підтримку культури згоди:

«Культура згоди в Україні: хто її формує та чому це важливо» Яни Радченко.

«Українське законодавство: культура згоди чи культура зґвалтування?» Катерини Вітер.

«Українська школа: культура згоди чи культура зґвалтування? Чи розповідали вам «про це» у школі?» Софії Халік.

«Секс за взаємною згодою vs. зґвалтування: у чому різниця?» Євгенії Дишлевої.

«Культура згоди vs. культура зґвалтування — у чому різниця?» Євгенії Дишлевої.

[1] «У що ви були одягнуті?»: виставка одягу жертв зґвалтування // ВВС news Україна, 2018.

[2] ЮРФЕМ:ПІДТРИМКА. Безоплатна допомога потерпілим від сексуального насильства та всіх видів гендерної дискримінації.

3 грудня 2023
Поширити в Telegram
447
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою