15 липня, 2024

«Коли вже заміж?», або Все про побутовий сексизм

25 квітня 2024
Поширити в Telegram
1015
Дарина Завгородня

Студентка-соціологиня НаУКМА, аналітикиня ГО «Громадський альянс “Політична дія жінок”», феміністка.

Побутовий сексизм часто може здаватися «дрібним» і безневинним. Дехто з активістів/ок навіть уважають, що не варто витрачати ресурси на боротьбу з ним, бо він як симптом зникне сам собою, як тільки ми подолаємо структурну гендерну нерівність. Водночас проявів побутового сексизму навколо так багато, що виявити і класифікувати їх — це справжній методологічний виклик. Зрештою, самé поняття доволі широке й не очевидно зрозуміле. Тому в цьому матеріалі спробуємо розібратися, що таке побутовий сексизм, «витончений» та неосексизм, розглянемо теоретичні спроби їх означити й реальні приклади з українського контексту.

Чому «дрібні» прояви дискримінації криють не менше ризиків і шкоди

Сексистські жарти в компанії знайомих чи серед колег, мізогінна реклама або репліки перехожих на перший погляд можуть здаватися «безневинними» порівняно із системною дискримінацією та обмеженням прав жінок на рівні законодавства. Навіть усередині феміністичного руху є ті, хто вважають, що насамперед потрібно боротися з проблемою на «вищому рівні», бо наявність сексизму там становить більше шкоди чи потенційної загрози. Тому те, що входить у поняття побутового сексизму, ці «дрібні», «несуттєві» дискримінаційні дії й висловлювання можуть сприйматися як другорядні і залишитися непоміченими або «неважливими».

Однак для тих, хто стикається з ними щодня, це зовсім не так. Повсякденні упередження й дискримінація зовні можуть здаватися «дрібницею», але це суттєва частина досвіду маргіналізованої групи. Як демонструють результати попередніх досліджень[1], сексизм помітно впливає на психічне здоров’я, а в поєднанні з іншими стресовими чинниками — на рівень стресу. Це, своєю чергою, зумовлює зниження самооцінки в тих, хто зазнає дискримінації за ознакою статі.

Сила негативного впливу побутового сексизму полягає у його регулярності й акумулятивному ефекті. Здавалося б, окрема сексистська фраза від випадкової людини чи жарт колеги, не мають аж такого деструктивного впливу. Тим паче якщо це відбувається з боку тих, з ким немає постійного особистого контакту чи теплих стосунків. Проте це не зовсім так. Насправді такі «мікронерівності» (англ. micro inequalities; термін запропонувала Мері П. Роу) створюють інституційний клімат[2], який, своєю чергою, відтворює ієрархії нерівностей, навіть якщо на інституційному рівні формально закріплено принципи рівности.

Що таке «побутовий сексизм»

Перш ніж досліджувати якесь явище емпірично, треба звернутися до теоретичної рамки й дати означення поняттю, про яке йтиметься далі. То як означають побутовий сексизм у теоретичному плані? Побутовий сексизм (англ. everyday sexism, casual sexism) — це поняття, яке описує ситуації, коли в щоденних розмовах уживається гендерно ексклюзивна мова (наприклад, нехтування фемінітивами); на ринку праці немає політик, які регулюють відпустку по догляду за дитиною; у медіа транслюються гендерні упередження; у класі або аудиторії толеруються сексистські жарти; коли в людини виникає підсвідоме припущення, що лікар — чоловік, а медсестра — жінка; до колег поблажливо звертаються «дівчатка» та багато інших. Такі приклади побутового сексизму наводять у своїх працях Бікель (1994), Дікстейн (1993), Мендельсон (1994), Кірк (1994) та інші, аналізуючи досвід навчання дівчат у медичних вишах.

Ще один, змістовно дуже близький термін, який існує в англійській на позначення проявів сексизму такого типу, — це subtle sexism, що українською можна перекласти як «витончений сексизм». Цей термін запропонувала соціологиня Ніджоль Бенокрайтіс (Nijole Benokraitis) на позначення менш явного сексизму щодо жінок. Особливість полягає в тому, що прояви сексизму в такій формі не дуже очевидні і не завжди помітні. Зазвичай вони сприймаються як щось природне, а отже, нормальне і прийнятне.

Ці твердження, припущення й дії так глибоко закорінено в людській свідомості, що в повсякденному житті у звичних обставинах у людини навіть не виникає думки засумніватися в них. Крім названих вище прикладів, наведу для ясности ще один, дуже типовий, із яким стикалася, мабуть, більшість жінок. Уявімо будь-яку ситуацію, де треба застосувати мінімальну фізичну силу, скажімо, пересунути стільці на події чи принести щось важкеньке. Здебільшого в таких ситуаціях, щоб виконати це завдання, передусім шукають хлопця або чоловіка. І такий намір сприймається як цілком зрозумілий і логічний, бо за ним стоїть поширене в людській свідомості припущення, що будь-який чоловік фізично сильніший за жінку.

Де ще можна натрапити на побутовий сексизм

Таких прикладів насправді сотні. Лаура Бейтс, британська письменниця-феміністка, 2012 року створила Everyday Sexism Project[3], мета якого — їх фіксувати. На сайті проєкту можна поділитися своїми спостереженнями за проявами сексизму. На платформі немає жодних критеріїв чи обмежень щодо історій, сказано, що вони можуть бути «серйозні і дрібні», суспільство може сприймати їх як образливі й неприпустимі або ж, навпаки, вони так суспільно нормалізовані, що осуд і звинувачення в сексизмі не знайдуть масової підтримки. За словами авторки, розповідаючи свою історію, ми вкотре нагадуємо, що сексизм існує і жінки по всьому світу стикаються з ним щодня, тому цю тему досі треба проговорювати.

На платформі можна ознайомитися з опублікованими історіями за хронологією. В одному дослідженні 2019 року сказано[4], що за перші три роки існування проєкт зібрав 100 000 історій більш ніж 13 мовами. Серед них, на жаль, немає української, ймовірно тому, що в Україні проєкт не став відомим.

Чому важливо привертати увагу до таких історій і побутового сексизму взагалі

Якщо коротко, тому що західні демократії дедалі частіше потрапляють в ілюзорну пастку, нібито сексизму не існує. В останні десятиліття більшість держав, які позиціонують себе демократичними, на інституційному рівні закріпили основні права жінок. Це дозволяє їм спекулювати на заявах, нібито проблему сексизму вирішено. А у відповідь на конкретні випадки, коли неможливо сперечатися і ставити під сумнів наявність сексизму (і таких дуже багато, особливо в побуті), висувають контраргумент, мовляв, це індивідуальна проблема, а не системна.

Логіка цього аргументу десь така: якщо структурні нерівності подолано і на інституційному рівні забезпечено гендерну рівність, то решта (прояви побутового сексизму) — «винятки», проблеми окремих жінок. Така перспектива легітимізує перехід побутового сексизму з публічної площини в приватну, а отже, переносить відповідальність за боротьбу проти нього. І виходить, що нехтування фемінітивами або сексистське звертання політика до колеги — це не наслідки неналежної / відсутньої державної політики, яка це регулювала б, а проблеми окремої жінки, котра нібито сама винна в цьому.

Узагалі, переконання, нібито сексизму вже не існує, — типовий приклад неосексизму. Це поняття запропонувала Сьюзан Фіске на позначення форми «витонченого» сексизму, представники якого нібито виступають за гендерну рівність, хоча насправді підтримують відтворення традиційних гендерних ролей. «Новітність і витонченість» цього явища полягають у тому, що неосексисти, розуміючи небезпеку вдаватися до ворожого сексизму, підтримують такі самі ідеї, але завуальовано. Це підтверджують результати дослідження, що виявило високий рівень кореляції між неосексизмом і ворожим сексизмом.

Для наочности й кращого розуміння, як розпізнати неосексизм, пропоную розглянути шкалу неосексизму[5], що її запропонували Тугас та інші (1995). Респондент(к)ам пропонували твердження, з якими вони мали (не) погодитися за шкалою від 1 (повна незгода) до 7 (повна згода). Серед тверджень були такі: дискримінація жінок на ринку праці — більше не проблема в Канаді; я вважаю поточну систему працевлаштування справедливою до жінок; жінкам не варто змушувати себе добиватися тих місць, де їх не чекають; важко працювати з босом-жінкою тощо.

Як можна досліджувати побутовий сексизм

Для емпіричної частини дослідження побутового сексизму в українському суспільстві звернуся до методології попередніх досліджень з цієї теми. Серед них дослідження поширености, природи походження та психологічного впливу побутового сексизму, у якому матеріали збирали за допомогою щоденника спостережень, що його респондент(к)и заповнювали протягом двох тижнів. Після цього за індуктивною логікою аналізу, ґрунтованого на підході від конкретного до загального, усі зафіксовані прояви побутового сексизму було поділено на три типи.

  1. Упередження і стереотипи про традиційні гендерні ролі: 1) коментарі про те, що одні соціальні ролі більш прийнятні для жінок, а інші — для чоловіків; 2) коментарі, що чоловіки мають суттєву перевагу в традиційно «чоловічих» сферах; 3) коментарі-стереотипи про те, що жінкам притаманні певні риси характеру; 4) коментарі про те, що жінки мають особливі інтереси і віддають перевагу «жіночим» активностям; 5) подвійні стандарти, що їх застосовують до жінок і чоловіків; 6) загальне негативне ставлення до жінок.
  2. Принизливі та образливі коментарі й поведінка (принизливі ярлики, сексистські жарти, ексклюзія в розмовах, негативне ставлення до рівности).
  3. Сексуальна об’єктивація (репліки й поведінка із сексуальним підтекстом, образливі коментарі про якусь частину тіла або одяг, натяки на сексуальну взаємодію, небажаний флірт, дотики, кицькання (англ. catcalling — форма домагань, коли незнайомець, наприклад, свистить услід жінці або по-іншому звертається з принизливим, сексуальним підтекстом).

Друге дослідження стосувалося згаданого проєкту Everyday Sexism. Авторки зробили тематичний аналіз історій із сайту та сформували перелік із семи основних тем.

  1. Публічний простір / вуличні домагання
  2. Онлайн / коментарі
  3. Робота / офіс / компанія / покупець
  4. Транспорт / вуличні домагання
  5. Школа / вчитель / форма
  6. Медіа
  7. Домашнє насильство / стосунки / дім

Побутовий сексизм в українському контексті

За допомогою описаних вище методологічних підходів можна дослідити побутовий сексизм в українському контексті. Звісно, охопити і описати всі випадки, навіть за чітко окреслений невеликий проміжок часу, не вдасться, бо їх сотні. Зрештою, це й не є метою цього матеріалу. Моя мета — застосовуючи результати попередніх досліджень, знайти їх наочні приклади і прояви в українському контексті.

У цій статті використано матеріали таких досліджень авторки:

Розуміння сексизму студентством

Розуміння сексизму медійницями

Розуміння сексизму освітян(к)ами

«Головне — вдало вийти заміж» і бажано до того, як вийде «термін придатности»

Коли респонденток просили навести приклади побутового сексизму, найчастіше вони згадували романтичні стосунки і сімейний статус. Вони також зазначали, що найсильніше відчувають прояви цього в спілкуванні з батьками / родичами старшого віку. Зокрема, респондентки розповідали, що часто відчувають тиск оточення через відсутність стосунків або неготовність до шлюбу, та чують постійні недоречні питання про народження дітей. З огляду на методологію другого дослідження цю історію можна вважати наочним прикладом сьомої теми, куди входять стосунки.

«Перше, що мені спадає на думку, — це спілкування зі старшим поколінням. Наприклад, якщо я зараз поїду додому до моїх родичів, то почнеться, як би це більш вдало сформулювати… Коли ти спілкуєшся зі старшим поколінням, ти розумієш, що там ніякі стереотипи на задній план не пішли. Коли ти знаходишся довгий час у своїй бульбашці, де, наприклад, мені 24 роки, і в моїй бульбашці є люди, які підтримують рівноправ’я, тому що інакше їх у моїй бульбашці не було б (це стосується і моїх стосунків, і моїх дружніх відносин якихось). Але коли я контактую зі своїми родичами, з якими ми бачимося раз на рік, перше питання буде не про якісь мої професійні здобутки, не про моє здоров’я банально, не про те, чи безпечно мені тут у Києві, а про те, чи вийшла я нарешті заміж і чи я ще не збираюся. А якщо не збираюся, то чого ж це я не збираюся? І це те, що я бачу в сім’ях всіх своїх подруг. А ті мої подруги, які вже заміжні: а де ж діти? Є дитина; а де ж друга?

І це просто таке замкнуте коло, яке ніколи не переривається. Мій покійний дядько почав запитувати, не жартуючи, а серйозно, чи думаю я про заміжжя, з моїх 14 років, що було дуже дивно. І постійно це спілкування зі старшим поколінням мені дається важче, тому що, можливо, їм важче перелаштовуватись під щось нове. Вони звикли до того, що світ влаштований так, що голова сім’ї — чоловік, жінка — шия, чи як там кажуть. І, власне, на цьому й лишаються» (Респондентка 1).

Зазвичай така «турбота» з боку родичів чи суспільства взагалі виникає тому, що існують певні суспільні уявлення про так званий нормальний життєвий шлях жінки і вік, який уважається прийнятним для одруження. На жінок, які не дотримуються цих термінів, часто чекає публічний осуд. У побуті це проявляється в тому, що їх попереджають про ризики стати «старою дівою» або натякають чи й прямо говорять про «непридатність».


Коментатор відео в ТікТок визначає «термін придатности» дівчини

«Місце жінки на кухні»

Інший приклад того, як респондентки відчували прояви пробутого сексизму, — коментарі родичів про традиційний розподіл гендерних ролей, згідно з яким чоловік — основний постачальник доходу домогосподарства. Це дуже вдалий і демонстративний приклад першого типу проявів побутового сексизму — упередження й стереотипи про традиційні гендерні ролі.

«Я не говорю зараз, звичайно, про всіх. Наприклад, свою маму я перевиховувала, але тата не змогла, скажімо так. І в нас далі лишається так: якщо я починаю говорити, що я хвилююся, що можу втратити одну зі своїх робіт, наприклад, і в мене буде менший прибуток, він каже: “У тебе ж є хлопець, хай він заробляє, в чому проблема”. І це вже, знову ж таки, про завищення очікування до нього. Ну, от такі речі. Тому перше, що спадає на думку, — це спілкування з такими старшими людьми трошки» (Респондентка 2).

У двох наведених історіях сексизм стосувався особистого життя респонденток і приходив «ззовні». Інша респондентка розповіла історію, коли сексистські коментарі про традиційний розподіл ролей, за яким жінка відповідальна за репродуктивну працю, висловлював її партнер, що, зрештою, стало причиною розриву стосунків.

«Я їздила у відрядження на війну, приїжджала через три тижні, і він такий: “А чого ти не прибираєш вдома?” А я кажу: “Як я можу прибирати, якщо мене немає вдома?” А потім такий щось: “Ти не готуєш”. Думаю, Господи... Так, я не готую, тому що я втомлена. В мене таке було в житті. Але потім ми розійшлися, слава Богу. Саме через це, до речі. Ну, не тільки, але одне із складових» (Респондентка 3).

Сексуалізація, об’єктивація й лукізм

Ще один поширений прояв побутового сексизму — об’єктивація й сексуалізація жіночого тіла. На жаль, на це досі можна щодня натрапити в рекламних оголошеннях, у маркетингу брендів, у розмовах і недолугих жартах, у продуктах масової культури.

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ: Про те, як не допустити сексизму в рекламі: п’ять практичних порад від Гендер в деталях

Жіноче тіло, на відміну від чоловічого, набагато частіше є предметом розмов і обговорень, а також його регулюють набагато суворіші суспільні норми. Чого варте тільки резонансне обговорення на шоу Володимира Остапчука про те, що «жінка, яка не голить ноги, не може бути на 10/10». І це лише одна з багатьох вимог, що їх учасники шоу Остапчук, Позитив і Буше висувають до жінок. Завершується обговорення закликом Остапчука: «Робіть депіляцію, щоб усе було гарно, красиво, тому що ми теж намагаємось бути красивими». Крім того, учасники епізоду обговорювали, чи «обличчя має значення», якими мають бути жіночі груди та чи звертають увагу чоловіки на целюліт і «зайві кілограми».

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ: Всі сексисти вкупі

Звичайно, таке мізогінне обговорення канонів жіночої краси — це не одинокий приклад сексизму і традиційних патріархатних поглядів, озвучених у цьому шоу. Там ідеться й про те, хто має заробляти більше, і про жіночу цнотливість, і про риси характеру та моделі поведінки, які нібито частіше притаманні жінкам.

У контексті цього дослідження цей випуск шоу можна вважати справді цінним емпіричним матеріалом. Усі ці огидно мізогінні погляди — дуже вдалі приклади того, що таке побутовий сексизм та як він типово проявляється. Тому якщо дивитися його суто з дослідницькою метою, можна почути чимало корисного. Мабуть, це єдина користь від цього продукту.

Крім суворих стандартів краси, що їх постійно висувають до жінок, їхні тіла часто об’єктивують. Часто, і це теж характерно для побутового сексизму, це відбувається ненавмисно, без щирого розуміння, що з цим не так. Дуже демонстративний приклад такого можна знайти в соцмережі X (твіттер) за ключовими словами «побутовий сексизм». В одному дописі користувачка показує, який вимикач в офісі, де толерують об’єктивацію жіночого тіла, а побутовий сексизм став нормою.

  


Приклад об’єктивації в одній IT-компанії

Заради справедливости варто зазначити, що після її скарги картинку на вимикачі замінили. Однак показово, що коментатори не бачать проблеми в попередній картинці.

Форми побутового сексизму: вербальний, невербальні практики та «прояви шляхетности»

Іноді побутовий сексизм так імпліцитно вбудовано в практики людських взаємодій, що він навіть не потребує слів. Це завважили і респондентки на фокус-групі, коли їх запитали, чи помічають вони сексизм у побуті. Одна з них звернула увагу на практику чоловіків тиснути руку лише чоловікам, по якій одразу можна зрозуміти, як людина себе позиціонує.

«Навіть просто у спілкуванні умовно стоїть чоловік із жінкою, підходить до них ще один чоловік і він може потиснути руку іншому чоловіку, але жінку він омине і буде вважати її як просто от якийсь той-таки об’єкт, навіть не буде вважати її якоюсь суб’єктною в цьому плані» (Учасниця ФГД).

Інша респондентка навела приклад ситуації, коли чоловік, нібито проявляючи шляхетність, відчиняє / притримує двері для інших, що особисто її змушує почуватися некомфортно:

«Ще хотіла торкнутися такого-от побутового, такої побутової сфери. Наприклад, мене дуже злить, коли ми заходимо в приміщення з якоюсь групкою осіб, я, умовно, йду першою, відчиняю двері, щоб усім їм притримати, бо це була моя ініціатива, але якийсь, умовно, хлопець проявляє ініціативу замінити мене, бо якось так незручно, що дівчина тримає всім двері. І це, умовно, під таким-от виявом поваги, але водночас це дуже якось мені неприємно, ніби мене вважають людиною, яка не здатна це зробити, і єдиною, яку треба підтримати, замінити, бо, певно, тяжко» (Учасниця ФГД).

Варто зазначити, що респондентки, які озвучили ці думки, очевидно, мають гендерно чутливу оптику і непогано обізнані з явищем сексизму взагалі. Для більшости ж така поведінка чоловіків — суспільна норма, яка за замовчуванням сприймається як самозрозуміла. Про це сказала одна з учасниць іншої фокус-групи.

«Мене часом дратує така ситуація, що чоловіки “глухі”, “сліпі”, не бачать, що є елементарні речі, які нам звичні, і ми очікуємо це від чоловіків. Поступитися місцем у громадському транспорті, відкрити двері, допомогти там винести щось або бачить перед собою, що жінка несе щось, — ну, поможи це. Ми очікуємо від чоловіків таких елементів шляхетности. Тобто ми кажемо, що це цілком загальноприйняті норми моралі... Тобто елементарні речі, які, нам би здавалося, не треба нікого вчити, це загальноприйнято. Ну, і ми очікуємо цього від чоловіків, так? Це не те, що стереотип, це якось так у нас прийнято. Це суспільна норма».

Якщо говорити про вербальні практики побутового сексизму, то одна з найпоширеніших, мабуть, — нехтування фемінітивами. В українській мові норма — вживати маскулінітиви або дієслова в чоловічому роді при звертанні до групи або якщо стать особи не уточнюється. Ба більше, навіть якщо група складається лише із жінок або вони кількісно переважають, дієслово досі, найімовірніше, буде в чоловічому роді. Для кращого розуміння наведу приклад: фрази «Хто це зробив / сказав / створив?» уживають навіть тоді, коли в аудиторії / компанії / офісі переважають жінки або присутні лише жінки. Це вже не кажучи про маскулінітиви в оголошеннях про вакансії, в офіційній комунікації й документації.

Висновки

Побутовий сексизм не такий уже «безневинний» і «дрібний», як це може здатися на перший погляд. Він навколо, і його постійний акумулятивний ефект має чималий негативний вплив на тих, хто з ним регулярно стикається. Водночас він такий «природний», що часто залишається невидимим або ж знехтуваним під прикриттям ілюзорної пастки неосексизму. А проте побутовий сексизм досі існує, і підтвердженням цьому можуть слугувати щонайменше тисячі історій на Everyday Sexism Project, якими щоденно діляться читачки з усього світу.

На підставі класифікації проявів побутового сексизму, що її запропонували в попередніх дослідженнях, ми розглянули окремі типи на прикладах з українського контексту. Серед них ті, що стосуються особистого життя жінок, розподілу гендерних ролей у домогосподарстві, суворі стандарти краси для жіночої зовнішности та об’єктивація жіночого тіла.

Звісно, цей перелік не вичерпний. Проявів побутового сексизму, на жаль, набагато більше, а велику частину з них навіть не сприймають як сексизм. Тому цей текст — чергове нагадування, що побутовий сексизм досі існує і не зникне сам собою в результаті суто структурних чи законодавчих змін. Його можливо викорінити системною освітньою і просвітницькою роботою, перший крок якої — підсвічування проблеми та її актуалізація.

Цей проект реалізується за підтримки Шведського інституту.

 

[1] Melville, S., Eccles, K., & Yasseri, T. (2019). Topic modeling of Everyday Sexism Project entries. Frontiers in Digital Humanities, 5.

[2] Beagan, B. (2001). Micro Inequities and Everyday Inequalities: "Race," Gender, Sexuality and Class in Medical School. Canadian Journal of Sociology / Cahiers canadiens de sociologie26(4), 583.

[3] The Everyday Sexism Project’s website.

[4] Melville, S., Eccles, K., & Yasseri, T. (2019). Topic modeling of Everyday Sexism Project entries. Frontiers in Digital Humanities, 5.

[5]Fiske, S. T., & North, M. S. (2015). Measures of Stereotyping and Prejudice. У Measures of Personality and Social Psychological Constructs (с. 684–718). Elsevier.

25 квітня 2024
Поширити в Telegram
1015
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою