Несмішно: історія сексизму в українському гуморі

Гумор — дуже важливий соціокультурний елемент нашого повсякдення. Він відбиває панівні настрої, реакцію на певні події, ставлення до них. За допомогою гумору ми говоримо про побут і відволікаємося від нього. Знаменита цитата Леся Подерв’янського: «Українці часто-густо сміються над собою — це ознака душевного здоров’я».

Про український гумор і тим паче сексизм у ньому ми звикли говорити в сучасності вже незалежної України — з розквітом телевізійних шоу й гуморесок у журналах і газетах. І це цілком справедливо, але насправді певні прояви можна простежити набагато раніше.

Український гумор і народні традиції.

Український гумор коріниться в народних традиціях, які віддзеркалювали стереотипи і гендерні ролі, притаманні тому часу. Жінки виступали як об’єкт жартів і сміху, часто у зв’язку з їхнім сімейним статусом та/або роллю в господарстві. Специфіку гумору кожного народу зумовлено його світоглядом, і українці та українки тут не виняток.

Багато інформації можна почерпнути з фольклору: народні пісні й перекази, приказки й повір’я. Не менш цікаве джерело інформації — збірка анекдотів, яку 1899 року видав етнограф Володимир Гнатюк. Це одна з найповніших збірок того часу, з якої можна робити висновки, що вважалося смішним. Цілий розділ у збірці присвячено жінкам і називається він «Баби»^[1].

У таких збірках немає такого, що в тогочасних реаліях уважалося неправильним. Жінка дурна, бо вона жінка. Жінка може займатися лише хатніми справами, бо вона жінка. Це норма того часу і сексизм сьогодні.

Жінки в народних анекдотах, переказах, билицях постають у типових ролях — дружини, мами, домогосподарки: «Дівка несла воду з збанком с кирницї»; «Пильна господиня»; «Прийшов парубок сватати бабину дівку»; «Прийшла мачуха на чужі дїти і варила повний горнец каші». Традиціоналізм не буває інакшим: жінок зображено як домогосподарок, відповідальних за побутові справи і сім’ю, чоловіків показано як головних господарів, чільну фігуру в робочих або громадських справах.

Невміння жінки поратися по господарству висміювали, а прояв сили чоловіка над нею вітали. Є, наприклад, такий «анекдот».

Цікаво, що навіть попри невисоку повагу до жінок, у збірці 1899 року трапляються фемінітиви: «силачка», «лікарка», «пряха», «молодиця» та ін. З цього випливає, що фемінітиви притаманні українські мові, їх зафіксовано і в народній мові, і в історичних літературних джерелах.

Стереотипне, традиційне ставлення до жінок було нормою — інакші ролі в принципі не уявлялися можливими. Гумор як віддзеркалення стану соціуму теж не давав розуміння гендерної нерівности чи сексизму, тому жіночі образи — часто об’єкти жартів і сміху. Жінок зображували як недбалих, дурних, таких, що без чоловіка не можуть нічому дати ради.

Тогочасні гумор і сатира зосереджуються головно на явищах політичних, тому систематизувати жарти про жінок важко, а проте можна виділити кілька стереотипів.

Жінка — господиня, повія або «ходяча проблема»?

Про жінку-господиню все зрозуміло: в анекдотах використовували переважно цей образ, або висміюючи вміння жінки і її побутові справи, або ж цей образ правив за тло — жінка була другорядною героїнею смішної історії про чоловіка і його походеньки або ж про дітей. Образ «ходячої проблеми» тут часто перетинався: хоча в жінки було багато завдань, які вона вирішувала самостійно, найчастіше чоловіка однаково позиціонували як того, хто знає краще і його слово вирішальне.

З другої половини ХІХ століття починають записувати сороміцький фольклор. Найбільшу його колекцію залишив Хведір Вовк. Щоправда, тут висміюються не лише жінки, а й чоловіки. Гумор дуже нагадує сьогоднішній: забавними вважалися розміри статевих органів, кількість партнерів або партнерок. Водночас статеві відносини не вважалися чимось брудним, і в українському фольклорі чимало інформації про те, як кохалися наші предки. Жінка, у якої багато статевих партнерів, виступала як фігура смішна, не завжди готова до шлюбу і «відкрита» для всіх. Чоловіка з такою самою кількістю партнерок максимум м’яко критикували за невибагливість, але особливо не висміювали.

Переглядаючи сучасні гумористичні телешоу, складається враження, що з ХІХ століття нічого не змінилося. Жінку так само зображають господинею, яка постійно влаштовує чоловікові скандали за безлад удома і чекає 8 березня як свого єдиного вихідного; жінок так само висміюють, називаючи їх легкодоступними, коментуючи їхню фігуру, сексуальні вподобання або кількість партнерів; так само вважається смішним показувати, що жінка нічого не вміє і не може сама: ні керувати машиною, ні робити ремонт, ні планувати, ні вирішувати.

Радянська сатира — про сексизм чи про рівність?

Становище жінки в Радянському Союзі — окрема велика тема, яка часто стає предметом гострих суперечок. З одного боку, нібито рівности було досягнуто: жінки на виробництві і будівництві заводів, на війні і в побуті. Насправді ж рівність була лише декларована, а не закріплена, адже поки чоловіки були на заводі, жінки були і в побуті, і на заводі. Нікуди не зникало й репродуктивне навантаження, ба більше, в СРСР роль матері було піднесено чи не найвище. Такий розподіл не міг не вплинути на гумор як на віддзеркалення (і часто конструювання) реальности.

Сатирі й гумору в СРСР відводили роль «зброї партії». У радянських газетах і журналах ставку робили, з одного боку, на карикатури, фейлетони й гуморески, які мали радше розважальний характер, аніж щось серйозне. З іншого боку, ці жанри базувалися на типових упізнаваних образах, адже сміховий ефект досягався саме коштом упізнаваности.

Детальніше про це читайте в статті Катерини Єремєєвої «Трудівниця, жертва, споживачка: жіночі образи в радянській сатирі»

Періодичні видання експлуатували типові образи. Жінка мала бути свідомою громадянкою своєї держави, скорятися владі, бути патріоткою, розбиратися у світових подіях і відповідно їх оцінювати. Водночас вона берегиня домашнього вогнища: дім у неї чистий, діти доглянуті, вечеря готова, а сама жінка — вправна господиня й вірна дружина. Вона повинна мати гарний вигляд — у моді атлетична підтягнута фігура, для неї друкували викрійки одягу й поради щодо макіяжу. Така вона, ідеальна радянська жінка.

Журнали і газети та ще народна творчість — поодинокі джерела гумору. Більша його частина політична і під суворою забороною, адже радянська влада сприймає це як агітацію й пропаганду. З усіх тих жартів, які до нас дійшли, важко визначити, які з них український гумор: одні анекдоти існують різними мовами, інші побутують у купі варіантів на різних територіях. Відстежити історію поширення і сказати точно, що такі-то анекдоти створено українським народом, не можливо. Інформацію не фіксували, адже від початку 1930-х за анекдот можна було отримати 2 роки позбавлення волі, 1935-го цей термін збільшили до 3 років. Будь-які жарти, особливо якщо вони критикували владу, соціальні ролі, висміювали стереотипи чи окремі групи людей, уважалися дискредитацією влади. У 1937-му за невдалі жарти могли й розстріляти. Усе це зовсім не сприяло ні створенню анекдотів, ні їх поширенню. Звичайно, анекдоти існували, але передавали їх із вуст в уста або подавали в тексті у м’якій формі.

Найвідоміший представник українського радянського гумору Остап Вишня і той обирав переважно політичні теми для жартів, через образи тварин чи випадкових перехожих висміюючи владу й окремі людські вади. Жіночі образи трапляються і в нього — головно дружини і домогосподарки. Сексизм? Ніби так, але слід зважати, що гумор віддзеркалює культурний контекст і те, що нині неприйнятно, можна розглянути в іншому історичному контексті.

А проте це не означає, що сьогодні ми повинні сприймати такий гумор як норму, мовляв, є жінки, які погано водять автомобіль, і є білявки, які нічого не тямлять. Одиничні випадки не характеризують групу людей, і наше завдання — реагувати на сексизм у гуморі.

Сучасний гумор — твердиня сексизму?

Ситуація вельми змінюється, коли йдеться про сучасний український гумор. Так само, як у минулому, основними залишаються політичні й соціальні теми, а от гумор на побутові теми саме в розквіті і сексизм у ньому (головно щодо жінок) перетворюється на провідний мотив.

Важко сказати, чи то публічний гумор нормалізує сексизм, чи то існування сексизму в суспільстві нормалізує такий гумор. Факт залишається фактом: сексизм є, а з розвитком телебачення й інтернету він стає повсюдним.

У 1991 році на українській сцені з’явився Андрій Данилко в образі Вєрки Сердючки. Образ став культовим: «сердючками» почали називати певний жіночий типаж.

Вєрка Сердючка — це костюмована вистава: чоловік переодягається в жіноче вбрання. Використовує підкладні груди, взуття на підборах, перуки. Одяг завжди кричущий.

Це нагадує drag — техніку персоніфікації іншої статі за рахунок переодягання в жіночий або чоловічий одяг. Однак цього не сказано і подається як комедійний. Більшість ідентифікує Вєрку Сердючку спершу як комічний, потім як музичний проєкт. Тексти пісень у неї завжди життєві, із суржиком, вона висміює саму себе. Дебютував же образ у театрі, а всеукраїнська слава до Данилка прийшла 1997 року завдяки гумористичному «СВ-шоу».

Літературознавиця Тамара Гундорова в книжці «Транзитна культура» зазначала: «Насамперед важливо, що Сердючка за своїм походженням первісно уособлює тип малокультурної жінки-провінціалки низького соціального статусу»^[2]. Образ простої жінки з народу здається смішним, хоча його часто використовують навіть у політиці (наприклад, Юлія Тимошенко). Завдяки самовисміюванню це не здається проблемою, хоча насправді стигматизує не лише жінок, а й узагалі «народність», розуміючи її як провінційність. В українському гуморі з’являється образ «дєрєвєнщіни», або «селючки».

У цього типу гумору є ще одна негативна риса: Вєрка Сердючка говорить або російською, або впізнаваним полтавським суржиком. Пізніше більшість таких образів «простої дівки із села» україномовні, і крім моменту мізогінії — ненависти до жінок, виникає приниження та висміювання української мови. Зокрема, через такий гумор українська почала асоціюватися з чимось сільським і некультурним. Однак, знов-таки, критикувати один лише образ Сердючки як сексистський недоречно: вона елемент у великій історії українського гумору і, як зауважує Володимир Бєглов, «вона була такою, якою, перепрошую, були ми»^[3] .

Бурхливе формування пострадянської медіакультури уможливило багато феноменів, серед них телевізійні шоу й візуальну клоунаду. У 1996 році на екрани вийшло «Шоу довгоносиків» — абсурдна багатосерійна постановка з безліччю спецефектів. У шоу було п’ять рубрик: «Нові пригоди Шерлока Холмса та Доктора Ватсона» (пародія на однойменний радянський телесеріал), «Жилище замечательных людей» (абсурдний переказ біографій відомих людей), «Моя нова програма», «Новини з Шендоровичем» (новини у смішній віршованій формі), «При пожежі дзвонити 01» (пародії на соціальну рекламу).

Жодного сексизму — і це важливий показник нового гумору 1990-х. Царина гумору ще не досліджена, телевізійні шоу тільки з’являються, а з ними і широка глядацька аудиторія по всій Україні. Сексизм — це надто простий, побутовий гумор, якісь мінімальні його прояви на ТБ сприймаються за норму — все як у житті.

Розвиток медіа — це розвиток сексизму. Весь контент на телебаченні можна поділити на кілька категорій. У категорії розважального контенту є й суто гумористичні передачі, але паралельно є інші шоу, які нібито розкривають соціальні проблеми і допомагають їх вирішувати, а насправді дедалі більше стигматизують певні групи суспільства.

Такі програми, як «Зважені та щасливі», «Модель XL», «Красуня за 12 годин», унормовують висміювання зовнішности: краса вимірюється сантиметрами талії, довжиною сукні і яскравістю макіяжу. Шоу «Супержінка», «Супермама» або «Наречена для тата» вчать нас, якою має бути правильна жінка: як вона повинна поводитись, кохати, виховувати дітей. «Любов онлайн» і «Холостяк» привчили, що головна мета жінки — знайти чоловіка, а чоловік, своєю чергою, може перебирати жінками як йому заманеться. Можна згадати ще безліч розважальних шоу, які виходили в різні роки на різних телеканалах і поступово запевняли нас у тому, що сексизм — це норма: «Міняю жінку», «Хата на тата», «Від пацанки до панянки», «Хто зверху» тощо.

Чи виникатиме критична реакція на жарти про зайву вагу, якщо годину тому в реалітішоу жінка стала щасливою, лише коли схудла? Чи формуватиметься критичне ставлення до розподілу домашніх обов’язків, якщо у власному домі вони ідентичні, у новинах питають, де була мама, коли дитина постраждала з батьком, а у вечірньому шоу після новин справжня супержінка і на роботу встигла, і речі попрала, і дитину нагодувала?

Детальніше про сексизм у медіа читайте в статті Ольги Білоусенко «Що сексистського продукують українські медіа і як це можна виправити»

У 1997 році в Кривому Розі з’явилася команда КВК «95 квартал». У 2003 році учасники цієї команди створили однойменну студію, мета якої — виробництво й популяризація власного телевізійного шоу й інших розважальних продуктів.

За роки існування студії сексистських жартів було чимало, навіть попри те що в якийсь момент команда зосередилася на висміюванні політичних явищ. Останній бурхливий скандал було пов’язано з жартом у новорічному випуску 2024 року про «сіськи зі Скадовська». Головна героїня номера, дівчина-ВПО, не володіє українською і подається як зовсім недалека. Вона ділиться своїми проблемами, навмисно перекручуючи слова.

До Дня Незалежности 2023 року «Квартал 95» виклали музичний номер із підписом: «Багато чоловіків в Україні вже більше двох років вимушені жити далеко від своїх дружин. Тому той момент, коли дружина повертається додому, для них є особливим у всіх сенсах цього слова. Бажаємо всім якнайскоріше об’єднатися зі своїми коханими».

Сам музичний номер — пісня про секс у публічних місцях, бо немає сил чекати до дому. Тут повний набір сексизмів: і чоловік, для якого секс — головна цінність у стосунках; і жінка, якій секс не цікавий, але треба. Мало того, у пісні жінка просить почекати до дому, перш ніж займатися сексом, але чоловік роздягає її в купе міжнародного потягу, з якого вона не встигла зійти. Чи не романтизація це насилля?

За більше як двадцять років існування «Вечірнього кварталу» сексистських жартів у них було сотні: вони є в кожному випуску, а ранні випуски повністю з них складаються. Наприклад, номер 2014 року «8 березня. Звичайна українська родина» змальовує чоловіка-алкоголіка (у виконанні Володимира Зеленського) і його дружину (у виконанні Олени Кравець), яка тягне на собі весь побут і навіть перед святом самостійно принесла з магазину важкі пакети з продуктами та почала «пиляти» коханого.

У 2017 році тему 8 Березня було порушено у сценці, де депутат запропонував скасувати це свято, прийшов додому, а дружина, мама і покоївка не хочуть із ним говорити, вони ображені, але не тому, що їх турбують права жінок, а тому що не отримають цього дня квіти.

Узагалі, жарти «95 кварталу» — це збірник сексистського гумору з прикладами для всіх його категорій.

Чоловіки поділяються на такі типи:

• алкоголік, який заради пляшки погодиться на все;
• співмешканець, а не батько: як правило, такі жарти будуються на взаємодії між батьком і сином, коли батько навіть не знає, у якому класі його дитина, і дає йому гроші, щоб той збрехав мамі;
• романтизований ґвалтівник: чоловік, який думає лише про секс, усі запити в історії пошуку тільки про це, а за відсутности вдома дружини він приводить у подружнє ліжко повію;
• ні на що не здатний: увесь номер висміюють, скільки часу триває статевий акт із таким чоловіком, скільки він заробляє грошей і який він на вигляд.

Із жінками схожа історія, хіба що типів трохи більше:

• жінка-мати-домогосподарка: найпопулярнішний у скетчах образ втомленої дружини, яка приходить додому, щоб учинити скандал через брудну чашку, нагримати на дітей за незроблені уроки та пояснити чоловікові, як йому жити;
• білявка: це окремий типаж жінок у гуморі, у неї обов’язково біляве волосся, яскравий макіяж, багато філерів у губах, вона не може підтримати навіть найпримітивнішу розмову і в усьому погоджується з чоловіком;
• жінка за кермом: не менш популярні скетчі про те, що жінка не вміє водити автомобіль, неодмінно потрапляє в аварію, а потім починає фліртувати або з чоловіком, чию машину пошкодила, або з правоохоронцем. Свого часу з’явилися скетчі про аварію, де фігурують дві жінки, і це, певно, вважалося квінтесенцією гумору;
• повія: висміюються проституйовані жінки замість визнати це проблемою, їх завжди зображають гротескно — в коротких сукнях і на високих підборах;
• також полюбляють висміювати ситуації, коли жінка, навпаки, неактивна під час статевого акту; занадто худих і занадто товстих; недалеких і дуже розумних; із маленьким бюстом і з великим бюстом. Буквально будь-що жіноче підлягає висміюванню.

Окрему увагу звернімо на «Жіночий квартал» — проєкт студії «Квартал 95», який уперше вийшов в ефір 2018 року. Назва вже викликає питання, адже це ніби маркування — жіночий гумор. Так само в нас полюбляють виділяти «жіночий стендап» (хоча ніхто не каже «чоловічий стендап»), так само існують «жіночі жарти» і просто «жарти».

Жарти «Жіночого кварталу» нічим не відрізняються від звичного «кварталівського» гумору. Додатковий мінус — як недолугих себе показують самі жінки. Підводки до номерів часто типу «Жінка залишається жінкою в будь-якій ситуації»: показують сценку з ревнивою дружиною, до якої приїхав у коротку відпустку чоловік-військовий, а ревнує вона, бо на бойових він не відповідав на дзвінки і пахне від нього солярою, бо так він приховує аромат парфумів. Усе це відбувається в той час, коли дружини військових, і так дуже вразлива група, крім власних проблем, стикаються з купою стереотипів у суспільстві. Такий гумор не лише сексистський, а й відверто шкідливий під час війни.

Недолугі жінки й незграбні в господарстві чоловіки — мотив більшости телевізійних гумористичних шоу. Ідентичні жарти практикують у популярному «Дизель шоу», вони кожного сезону потрапляють у скандали і здобувають звання «медіатрешу». І це ще одна категорія сексистських жартів: чоловіча й жіноча логіка, що їх висміюють у кожному випуску. Чоловіки-алкоголіки, які нічого не можуть у побуті, — чи не одинокі чоловічі персонажі за всю історію шоу.

Виникає питання: чи можна жартувати інакше? Так, можна. Навіть у телевізійних шоу, розрахованих на широку аудиторію, де замість інтелектуального гумору десятиліттями використовують одні й ті самі жарти: зал сміється, чому б не повторити?

На щастя, є й позитивні приклади. Студія «Мамахихотіла» (раніше «Мамахохотала») теж довго використовували сексистські жарти. З випуску у випуск переходили персонажі, про яких обов’язково були сценки: жінка Люда (актор Олег Маслюк), яка має зайву вагу і постійно невдоволена своїм чоловіком Ванею (актор Іван Мелашенко), який, своєю чергою, полюбляє прикластися до пляшки, дурить дружину і не хоче нічого робити по дому. Побутові сценки у їхньому виконанні, попри очевидний гумор і навіть висміювання домашнього насилля, дуже полюбилися глядач(к)ам. Були в «Мамахихотіла» і білявки, і дівчата за кермом, і багато жартів про секс та про зовнішність. Проте слід віддати належне: узявши паузу на час повномасштабного вторгнення, у першому концерті 2024 року студія утрималася від сексистських і стереотипних жартів (на відміну від «Дизель шоу» й «Вечірнього кварталу»), натомість знайшла інші теми, зокрема актуально пожартувала про стан і типові ситуації українців та українок під час війни.

Отже, без сексизму все-таки можна?

І це підтверджують ютуб і стендап. Останні роки розважальна сфера активно розвивається, рупор тепер не в телебачення. Виникає безліч ютуб-шоу в різних форматах і з різними гостями. На жаль, у них теж є сексизм. Наприклад, за це часто критикують шоу «Леви на джипах», схожим гумором просякнуто «Мекнув питайте», «Трендсеттер», «Він вона шоу».

Детальніше про гучні випадки сексизму в цих шоу читайте в нашій статті «Усі сексисти вкупі: розбираємо випадки сексистських висловлювань за 2023 рік»

Однак є багато інших шоу, які мають свою аудиторію і не використовують сексистські жарти, бо усвідомлюють: сексизм уже не в моді.

Те саме стосується стендапу: слухачів і слухачок на сексистські жарти вже немає. Натомість популярність здобувають такі комікеси як Настя Зухвала, Ганна Кочегура, Лана Чубаха, Веста Гунченко, котрі, навпаки, критикують і висміюють сексизм. Є й чоловіки-стендапери, наприклад Василь Байдак, які збирають повні зали, не вдаючись до дискримінаційних жартів.

Стендап і ютуб-шоу (попри окремі неприємні випадки) — це нове покоління українського гумору, яке не просто не приймає сексизм, а навпаки, критикує його. Здавалося б, різні шоу працюють на різну аудиторію, адже є й ті, хто сміються з жартів «95 кварталу». Однак таких людей стає дедалі менше, це переважно старше покоління, звикле до конкретного типу гумору.

Сьогодні сексизм у гуморі — моветон. Від сексистських жартів відмовляються не тому, що є якісь регулятори чи закони, бо, на жаль, за дискримінаційний гумор дуже важко притягнути до відповідальности, — натомість формуються інститут репутації і повага до аудиторії, а не лише заробляння грошей.

Якщо жарт когось ображає, це вже несмішно.

Цей проект реалізується за підтримки Шведського інституту.