Україна

Нікому не шкодить знати, що наша репродуктивна система — не лише спосіб відтворення, а й інструмент для отримання взаємних насолод за спільною згодою. Що люди розробили цілий арсенал способів уникнути небажаної вагітності і захиститися від хвороб, які передаються статевим шляхом. Що ось він — огірок, ось презерватив, навчися ним користуватися, в житті пригодиться! Що від орального сексу точно не завагітнієш. Що основний секрет успіху — повага до партнера і врахування його вподобань. Що гетеросексуальні і гомосексуальні люди обох статей прагнуть тілесних контактів однаково сильно і що ніхто не має нікого ні до чого схиляти хитрощами чи тим паче силою. А проте ці корисні знання — досі рідкість в Україні, хоча вже доволі поширені в Західній Європі.

Проект “Голоси” – це особисті історії, які закликають не ховатися із своїми переживаннями та проблемами, а говорити про них та шукати вихід. У цій книзі вміщено 12 історій жінок, які пережили розлад харчової поведінки, що спонукає до переосмислення понять анорексії, булемії та переїдання.

Авторка пропонує погляд на материнство, як на соціальну практику. У наведеному уривку дослідниця аналізує медійно-суспільний феномен «доктора Комаровського» та його роль у вітчизняному конструюванні явища «як бути батьками».

У книзі материнство й батьківство розглянуто як соціальна практики та опубліковано тематичні розділи книги, що стосуються «хороших матерів/татів» та «розділеного батьківства».  Для наочності запропонованого матеріалу подано статистику й наведено порівняння показників у Європі та Україні. 

У книзі вміщено дванадцять історій жінок, які розповіли про вплив інвалідності на їхнє повсякденне життя, навчання, самовираження та працевлаштування. Ці фрагменти пропонують замислитися над тим, чому так важливо досягти повного включення людей з інвалідністю у всі процеси і подбати про універсальний дизайн.

Авторка пропонує розглянути материнство як соціальну практику й демонструє, наскільки варіативними є такі практики в соціоісторичному вимірі, й як вони змінюються у сучасному суспільстві, зокрема українському. Також у монографії залучено емпіричний матеріал і здійснено аналіз державної політики та ринку праці як соціокультурних смислів материнства.

Нещодавно в засобах масової інформації активно обговорювалася постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі №6-1412цс17. Згідно неї, роботодавець тепер має право відпустити у відпустку по догляду за дитиною батька дитини — але більше не зобов’язаний це робити.

Сьогодні гендерна освіта в Україні доступна і різноманітна. Від дистанційних курсів до вільних лекторіїв і університетських студій — є проекти як базового рівня, так і розраховані на академічну спільноту. Проте хто знає, коли і з чого все починалося? Літні школи, по суті, — альтернативи державним університетам. Саме завдяки їм творилася і постійно покращувала свій рівень спільнота гендерних дослідниць і дослідників. Внесок цих проектів у розвиток українського фемінізму важко переоцінити. Невідомо, чи відбулася б без них популяризація гендерної проблематики, яку спостерігаємо сьогодні.

Як уявляли вроду наші предки? Загальновідомо, що вважалися красивими й оспівувалися «чорнії брови, карії очі». Етнологиня Ірина Ігнатенко детально досліджує нормативні ідеали тіла, обличчя, зовнішності й манер чоловіків і жінок та запитує, чи багато значила краса для успішного заміжжя/одруження, чи були важливіші за неї чинники?

Процеси модернізації стрімко вривалися у розмірене життя українських жінок кінця ХІХ - початку ХХ століття, перекроїли систему цінностей, світогляд, сфери діяльності, змінили звичні і додали нові соціальні ролі. Дві світові війни, революції, Голодомор, радянська влада й окупація... Що взагалі означало «бути жінкою» в ті часи? Жінки були активним учасницями усіх тих змін, спражніми дієвицями Історії, долучаючись до них у специфічний жіночий спосіб. Мирослава Дядюк розкриває малознані сторінки жіночої політичної діяльності на Західній Україні між двома світовими війнами.