1301 
У Верховній Раді України зареєстрували законопроєкт № 9103 «Про інститут реєстрованих партнерств», який передбачає можливість укладати так звані партнерства людям однієї статі. Це ще не повноцінний шлюб, але все-таки допоможе вирішити певні проблеми, з якими стикаються ЛГБТ-пари, допоможе збільшити видимість таких пар у суспільстві. Поява і лобіювання таких законопроєктів в умовах повномасштабної війни свідчать, що українське суспільство змінюється й готове стати терпимішим. Відтак змінюється й медіариторика щодо представників і представниць ЛГБТ+ спільноти.
Загалом українське суспільство не вельми терпиме до ЛГБТ+ людей. Це довгий час простежувалося і в медіа, які дозволяли собі вживати нетолерантну лексику, стигматизувати представниць і представників спільноти.
Ситуація з нетерпимістю й високим рівнем гомофобії здавалася замкненим колом: вимоги правозахисних ЛГБТ+ прайдів не виконувалися, самі прайди і їхні учасники та учасниці нерідко опинялися під загрозою через нетерпимість суспільства й окремих радикально налаштованих груп. Медіа теж почасти підживлювали гомофобію в суспільстві.
Наприклад, як показало дослідження[1] Інституту масової інформації 2019 року, у 5,2 % усіх матеріалів про ЛГБТ+ людей в аналізованих медіа була некоректна термінологія: її вживало вісім із двадцяти досліджуваних медіа. Тимчасом 2,4 % матеріалів про ЛГБТ+ людей були конструктивними. «Це означає, що журналісти не просто готували фактологічні матеріали, але водночас намагалися аудиторії подати інформацію дещо більше і ширше», — пояснювали автори й авторки дослідження. Ще 1,9 % матеріалів містили ознаки мови ворожнечі щодо ЛГБТ+ спільноти.
В умовах повномасштабної війни Росії проти України ситуація почала змінюватися. Усупереч дослідженням[2], які показують, що суспільства в стані війни схильні до радикалізації, в Україні тенденція інша, принаймні в питанні прав ЛГБТ+ людей. Це засвідчують згаданий законопроєкт і його суспільна підтримка.
Згідно з опитуванням групи «Рейтинг», яке провели в березні 2023 року, однозначно позитивно до ЛГБТ+ людей ставляться 5 % опитаних, нейтрально — 48 %, однозначно негативно — 28 %. На питання про ставлення до ЛГБТ+ людей, які служать в українській армії, 15 % опитаних відповіли, що ставляться однозначно позитивно, 44 % — нейтрально, 17 % — однозначно негативно. Такі цифри демонструють позитивну тенденцію у ставленні до ЛГБТ+ людей, адже ще 2016 року, згідно з опитуваннями КМІС, негативно ставилися 60,4 % людей.
Зміна в ставленні українців/-ок до ЛГБТ+ людей простежується і в медіа. Попри заяви Православної церкви України й інших релігійних та правих організацій про неприпустимість одностатевих стосунків і поширення в такий спосіб гріха, у медіа побільшало позитивних матеріалів про життя ЛГБТ+ людей. Зокрема, про представників і представниць спільноти, які перебувають в лавах ЗСУ.
Далі в цьому тексті розглянемо риторику українських медіа щодо ЛГБТ+ людей:
- як вона змінилася в умовах повномасштабної війни Росії проти України;
- чи впливає на неї хвиля російської дезінформації про ЛГБТ+;
- чи стала вона радикальнішою порівняно з риторикою до 24 лютого 2022 року;
- які тенденції цих змін і що на це впливає.
Методологія
При підготовці статті було проаналізовано близько двох з половиною тисяч матеріалів в українських онлайн-медіа, у яких були згадки про життя ЛГБТ+ спільноти в Україні, права геїв, лесбійок, трансгендерних людей тощо. Вибірка новин формувалася за тематичним набором ключових слів. Дані для аналізу зібрано за допомогою українського сервісу для аналізу Semantrum. Під час моніторингу виокремлено меседжі, які найчастіше траплялися в українських медіа щодо ЛГБТ+ людей.
Період моніторингу: 15 червня — 15 серпня 2023 року.
Ключові меседжі, виявлені під час моніторингу
1. Православна церква України виступила проти ЛГБТ+ спільноти
У липні цього року представники Православної церкви України затвердили так звану декларацію про своє негативне ставлення до «гомосексуалізму». У повідомленні пресслужби церкви сказано, що рішення «Про негативне ставлення до гріха содомії (“гомосексуалізму”), його пропаганди в суспільстві, до гендерної ідеології і так званих одностатевих шлюбів (одностатевих співжиттів)» покликане витіснити «одну з провідних негативних тенденцій» останніх десятиліть у світі. Ця тенденція, на думку представників ПЦУ, має на меті «докорінно переглянути суспільне ставлення до цього виду гріха шляхом поширення специфічних новітніх гендерних теорій».
Представники релігійних організацій в Україні не вперше негативно і з осудом висловлюються на адресу ЛГБТ+ спільноти. Такі меседжі час від часу зринають у медіапросторі, особливо на тлі ухвалення потенційних законів, які сприятимуть реалізації прав ЛГБТ+ людей в Україні. Однак ПЦУ виступала не лише проти ЛГБТ+ спільноти, а взагалі проти так званої гендерної ідеології. Наприклад, священнослужителі висловлювалися проти ратифікації Стамбульської конвенції, яка сприяє боротьбі з гендерно-обумовленим насильством.
Цього разу цей меседж теж проник в українські медіа. Переважно вони подавали заяву церкви як новину, без оціночних суджень, зокрема не давали оцінки і таким діям священнослужителів. Не завжди такі новини супроводили коментарі експертів і експерток про те, чому такі заяви шкідливі та порушують базові права людини. З погляду дотримання журналістських стандартів у таких випадках саме такі коментарі були б доцільними, адже допомогли б читач(к)ам краще бачити картину і не формувати думку на підставі лише однієї односторонньої позиції.
Згадана заява церкви постала на тлі новин про те, що у Верховну Раду подано законопроєкт про реєстровані партнерства, який передбачає добровільний сімейний союз двох людей однієї чи різних статей. Інакше кажучи, дозволяє оформляти партнерства людям однієї статі, хоч вони й не стануть повноцінним у розумінні держави шлюбом, який, згідно з Конституцією, є союзом винятково чоловіка й жінки.
Українські медіа, які не декларують себе як православні і не висвітлюють позицію жодної іншої релігії, подавали новини про ймовірне ухвалення законопроєкту нейтрально і радше позитивно, ніж негативно. Також медійники й медійниці створювали матеріали, щоб пояснити, як важливо ухвалити такий законопроєкт. Наприклад, розповідали історії ЛГБТ+ пар, які служать в українській армії і для яких реєстрація партнерства — єдиний законний спосіб отримати право ухвалювати рішення про життя й здоров’я партнера чи партнерки якщо вони перебувають у тяжкому стані, тощо.
Тобто можна припустити, що саме війна й підтримка ЛГБТ+ людей, які служать у війську, актуалізувала і загострила в суспільстві проблему неможливости укладати одностатеві партнерства. Апелювання до досвіду військовослужбовців і військовослужбовиць, які захищають Україну і ризикують своїм життям, змінило суспільну риторику в цьому питанні.
Це позитивна тенденція, адже справжні історії людей можуть вплинути на суспільну думку. Вони на реальному людському досвіді демонструють важливість ухвалення тих чи тих законодавчих рішень.
Також можна стверджувати, що стосовно цієї теми в українських медіа все-таки існує баланс думок. Адже поруч з історіями про ЛГБТ+ людей, котрі воюють, медіа висвітлюють протилежні заяви, що засуджують ЛГБТ+ партнерства і вважають це неприпустимим. Це не лише заява Православної церкви України, а й, наприклад, позиція депутатів окремих місцевих рад, як-от Івано-Франківська, яка теж виступила проти ЛГБТ+ спільноти і проти законопроєкту про реєстровані партнерства.
2. ЛГБТ-люди боронять Україну
Найбільше згадок про ЛГБТ+ людей в Україні в процесі моніторингу стосувалися саме військових, які належать до ЛГБТ+ спільноти. Однак у матеріалах ішлося не лише про те, що в українській армії є представники і представниці спільноти, а й про те, нібито так звана «лівацька спільнота» все це вигадує і ЛГБТ+ людей в армії немає.
Такі меседжі з’явилися на тлі публікації «Телеграф» (The Telegraph) про майже 50 тисяч ЛГБТ+ військових в Україні. Чимало людей, зокрема публічних, не погодилися з цим твердженням і висловили свою протилежну думку, яка потрапила в українські медіа разом з новинами про цифри у виданні «Телеграф».
Наприклад, офіцер ССО Максим Жорін відреагував так: «Ті лівацькі ідіоти, які придумали цю цифру, навряд навіть приблизно уявляють, як вона виглядає в масштабах армії. Тому що з 2014 року так звана “ЛГБТ-спільнота” від фронту та війни стабільно тримаються дуже далеко». Крім того, Жорін розкритикував українські медіа, які поширюють інформацію про службу в українській армії ЛГБТ+ військових. Мовляв, вони спекулюють на темі війни і просувають «лівацький» порядок денний.
Частина медіа, поширюючи заяву Жоріна, не відділяли факти від коментарів, не верифікували слова Жоріна, який не наводив жодних цифр чи фактів для їх підтвердження. При цьому його слова виносили в заголовок або лід і подавали як істину. Так зробило, скажімо, видання Meta.ua [3].
Такі речі шкодять, бо без представлення належних фактів чи доказів вони сприяють формуванню в суспільстві негативної думки про ЛГБТ+ людей; звинувачують їх у брехні тощо. Такі меседжі можуть негативно вплинути на ставлення до ЛГБТ+ людей усередині армії, яке й так неоднозначне і не завжди позитивне.
Загалом представники й представниці ЛГБТ+ спільноти служать в українській армії від початку російсько-української війни 2014 року, а після повномасштабного вторгнення 2022 року їх кількість зросла. Хоча точних даних немає і з’ясувати це до кінця неможливо, є приблизні підрахунки активістських організацій, які й озвучило видання «Телеграф» [4].
ЛГБТ+ люди в армії можуть зазнавати дискримінації, про що йдеться, зокрема, в комплексному дослідженні «Дискримінація різних соціальних груп у ЗСУ: погляди військових та цивільних громадян», яке провели група «Рейтинг» та Український ветеранський фонд у березні-квітні 2023 року.
Відомо також про утиски і навіть фізичне побиття ЛГБТ+ військових в Україні. Такі випадки траплялися й раніше, як-от історія ветерана АТО Василя Давиденка, якого невідомі побили після того, як він здійснив публічний камінгаут 2019 року. І навіть тепер, в умовах повномасштабної війни, такі випадки теж бувають [5].
Тобто українським медіа варто фокусуватися не на розпалюванні ворожнечі до представниць і представників ЛГБТ+ спільноти, звинувачувати їх у брехні й спекулюванні на темі війни, а навпаки, сприяти зниженню рівня загрози, стигматизації тощо. Цього можна досягнути, наприклад, розповідаючи історії про життя ЛГБТ+ людей в умовах війни. Про те, з якими проблемами вони стикаються як внутрішні переселенці, як біженці; чи важче їм знайти житло через відкритість до сексуальної орієнтації тощо.
Крім того, важливо розповідати історії ЛГБТ+ військових, що частково без стигматизації й упередження роблять великі українські медіа. Помітно, що за два місяці моніторингу таких текстів стало справді більше в українських медіа, як і нейтральних новин про участь представників і представниць української ЛГБТ+ спільноти в прайдах в інших країнах.
Медіа розповідають, як уже сказано, про важливість рівних прав для ЛГБТ+ людей, зокрема для ЛГБТ-військових, на прикладі реальних історій справжніх людей. Такі матеріали викликають пильну увагу аудиторії й водночас критику, але все-таки увиразнюється тенденція до зростання кількости нейтральних і позитивних коментарів щодо життя ЛГБТ+ людей в Україні.
3. В Україні потрібно легалізувати одностатеві партнерства
Питання легалізації одностатевих партнерств в Україні поставало задовго до повномасштабного вторгнення росії. Це була одна з постійних вимог на Маршах рівности, . Однак суттєві кроки до того, щоб внести законодавчі зміни й легалізувати такі партнерства, реалізуються лише тепер, в умовах повномасштабної війни. Як уже згадано, проблема актуалізувалася в контексті прав ЛГБТ+ людей, котрі служать в українській армії і щомиті ризикують своїм життям.
Петиція до Президента України Володимира Зеленського про легалізацію одностатевих шлюбів набрала потрібну для розгляду кількість голосів торік — у липні 2022-го. У петиції було сказано: «у цей час кожен день може бути останнім, тому люди однієї статі отримають можливість створити сім’ю й мати офіційний документ, що підтвердить це». Очевидно, що це вирішило б проблему розпорядження тілом і майном загиблих партнера чи партнерки.
Президент відповів, що легалізувати одностатеві шлюби неможливо, бо це суперечитиме Конституції України, згідно з якою шлюби «ґрунтуються на вільній згоді жінки й чоловіка», а змінювати Основний Закон в умовах воєнного стану не можна. Проте Зеленський запевнив, що уряд «напрацьовував варіанти рішень стосовно легалізації в Україні зареєстрованого цивільного партнерства», яке може стати альтернативою шлюбу. Уже за кілька місяців у Верховній Раді справді зареєстрували законопроєкт № 9103 «Про інститут реєстрованих партнерств», одна з авторок якого — народна депутатка Інна Совсун. Петиція на підтримку цього законопроєкту теж швидко набрала необхідну кількість голосів.
Внесення законопроєкту в парламент спровокувало дискусію в суспільстві й медіа. Під час моніторингу траплялося більше медійних матеріалів про одностатеві партнерства радше позитивного або нейтрального характеру, ніж негативного. Дискусія негативного змісту розгорталася в медіа, у яких релігійна спрямованість, а також у коментарях до новин та аналітичних і пояснювальних текстів на цю тему, як-от описана вище заява Православної церкви України.
Часто матеріали в медіа про легалізацію партнерств не фокусувалися суто на темі ЛГБТ+ військових, навпаки, медійники й медійниці розповідали про необхідність закону та про легалізацію як можливість реалізувати одне з базових прав представників і представниць ЛГБТ+ спільноти. Окремі медіа, як-от Vikna.tv [6], розповідали своїм читачам і читачкам, чому легалізація одностатевих партнерств важлива для всієї України.
Так само позитивна тенденція до переходу теми зі шпальт великих загальнонаціональних та нішевих медіа в регіональні онлайн-медіа. Тематика вийшла на новий рівень і на ширші аудиторії. Наприклад, про законопроєкт і його цінність писало волинське локальне медіа Район.in.ua [7], дніпровське медіа dp.informator [8] тощо. Більшість таких текстів наголошувати на необхідності ухвалити закон, аналізували його. Загалом інтерес медіа до теми можна оцінювати як позитивний, адже це виводить суспільну дискусію на новий рівень, додає їй аргументованости.
4. Українки_ці «очолюють» ЛГБТ+ прайди в Європі
Уже другий рік поспіль українська активістська спільнота не може повноцінно проводити в Україні прайди на підтримку ЛГБТ+ людей через повномасштабне вторгнення росії та заборону мирних зібрань в умовах воєнного стану. Тому окремі правозахисні події, що їх проводять українські ЛГБТ+ організації, перенеслися за кордон, наприклад у Варшаву, де 2022 року відбувся українсько-польський «КиївПрайд».
На тлі таких новин з’являються й інші: про українців, які нібито очолюють ЛГБТ+ прайди у світі і «помирають за ЛГБТ-цінності». Такі меседжі походять з росії й їхнє поширення токсичне, бо знецінює визвольну боротьбу українського народу проти загарбницької росії. Через проведення прайду в Польщі активістів і активісток звинувачували в «завданні шкоди Україні». Мовляв, не можна проводити такі заходи в католицькій країні, для якої ЛГБТ+ рух буцімто неприпустимий. Тим паче в країні, влада якої всіляко підтримує Україну й надає допомогу в боротьбі з росією.
Такі меседжі провокували негативне ставлення до ЛГБТ+ людей, які нібито роблять все для того, щоб Україна втратила міжнародну підтримку. Ймовірно, такі меседжі теж можуть мати російське підґрунтя, але якби в Україні не була поширена гомофобія, вони не знайшли б відгуку в суспільстві.
У 2022 і 2023 роках українські активістки й активісти приєднувалися до прайдів у різних містах Європи. Скажімо, влітку цього року вони взяли участь у прайдах у Берліні й Лондоні. Наскрізним меседжем, який транслюють українські ЛГБТ+ активісти й активістки — війна проти України триває й Україні потрібна підтримка цілого світу.
Читайте також:
«Як українські ЛГБТ+ нагадували про війну Росії проти України на світових прайдах 2022 року» Альони Грузіної
«Як українські феміністичні та ЛГБТ+ організації працюють під час війни» Альони Грузіної
На цьому тлі в українських медіа з’являлися переважно нейтральні новини, які просто повідомляли про участь українських делегацій. Інколи йшлося про підтримку ЛГБТ+ людей, які служать в українській армії та їхніх прав, про лобіювання одностатевих партнерств в Україні у зв’язку з ЛГБТ+ військовими тощо. Негативний контекст зчитувався головно в коментарях до таких новин, а не в редакційних текстах.
Ще одна позитивна тенденція — участь у таких заходах публічних осіб, зокрема українських зірок. Наприклад, українську колону на прайді в Лондоні очолила поп-співачка Оля Полякова, котра заявила, що «світ змінюється і рухається вперед, і Україна теж не має стояти на місці».
Полякову спробували захейтити частина прихильників і прихильниць, які негативно ставляться до ЛГБТ+ людей, але співачка ствердила свою думку. За її словами, «Україна досі є країною з надвисоким рівнем домашнього насильства, з найнижчим рівнем емпатії. Україна є досі такою, де дитиною та жінкою бути небезпечно, а середній чоловік живе набагато менше, ніж у Європі. Але це не сатанізм — це норма. Тому всі ці балачки про сімейні цінності, про Бога, про традиції нехай залишаться просто в коментарях. Бо в реальному житті це просто слова, якими ви брешете самі собі».
Участь у таких подіях зірок, у яких велика фан-аудиторія, може свідчити, що ставлення до ЛГБТ+ спільноти справді змінюється. Люди вже готові транслювати своє позитивне ставлення до представників і представниць спільноти, не боячись несхвальної реакції.
Такі речі свідчать також про народження здоровішої відкритої дискусії, у якій переважають аргументи на користь ЛГБТ+ людей. Тобто між коментарями українців і українок про так званий гріх, «Содом і Гоморру», «неприродність» тощо дедалі більше з’являється думок про права людини, про неприпустимість упереджень і дискримінації, про рівність гомосексуальних і гетеросексуальних людей.
5. В Україні створять спеціальний словник із термінами, які можна використовувати в текстах про ЛГБТ+ людей
Протягом моніторингового періоду чимало повідомлень у медіа про ЛГБТ+ спільноту стосувалися розробки словника інклюзивних термінів. Частина з них була у зневажливому тоні, але більшість у нейтральному, суто у форматі новини.
Йдеться про словник для медіа, що його ініціювала Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. У словнику експерти й експертки зберуть лексику, яку краще не вживати в медіаматеріалах про етнічні групи, людей з інвалідністю та представників і представниць ЛГБТ+ спільноти.
На новини про словник зреагували й російські медіа, які, навіть пишучи про інклюзивні терміни, вживали лексику, що стигматизує різні групи людей, як-от слово «інваліди». В українських же медіа таку новацію не позиціонували як зазіхання на свободу слова чи обмеження прав журналістів і журналісток, навпаки, подавали як раціональне рішення.
Загалом створення таких словників слід розцінювати як позитивну тенденцію і так само те, що новини про них поширюють медіа. Використання інклюзивної лексики — ще один індикатор того, що дискурс щодо ЛГБТ+ людей в Україні змінюється на краще. Хоча в коментарях аудиторії до таких новин у соцмережах може з’являтися чимало бруду, образ, лайки на адресу ЛГБТ+ людей або представників і представниць іншої стигматизованої групи, важливо все-таки, щоб у медіа вживали нейтральну, толерантну лексику.
Висновки
Українське законодавство і так само суспільство доволі гомофобні. Про це свідчить, зокрема, відсутність відповідних законів, які гарантували б дотримання прав представниць і представників ЛГБТ+ спільноти, відсутність покарань за злочини на ґрунті ненависти тощо.
До повномасштабної війни в Україні активістки й активісти, які проводили заходи спільноти, могли стикатися з насильством, яке так і не було покарано згідно із законом. Чимало заходів та ініціатив наражалися на спротив суспільства й влади, особливо ті, що проходили не в Києві, а в регіонах. Окремі місцеві ради ухвалювали незаконні рішення, які порушували права ЛГБТ+ людей і стигматизували спільноту загалом.
Представники й представниці влади та інші публічні особи могли дозволяти собі гомофобні висловлювання, як-от мер Івано-Франківська Руслан Марцінків, який заявив, що «гей не може бути патріотом». Окремі громадські організації, що називали себе патріотичними й націоналістичними, як-от «Карпатська січ» чи «С14», зривали заходи, організовані ЛГБТ+ спільнотою, переслідували її представниць і представників, а також тих, хто підтримують ЛГБТ+ людей.
За останній рік, в умовах повномасштабної війни, ситуація змінюється з обох боків. Окремі місцеві ради досі ухвалюють рішення про неприпустимість так званої ЛГБТ-пропаганди тощо, але рівень гомофобії в суспільстві стає нижчим, про що свідчать результати соціологічних опитувань. Наприклад, за даними соціологічного опитування, яке 2–9 серпня 2022 року провів в Україні Національний демократичний інститут, лише 31 % опитаних уважав, що гомосексуальні люди повинні мати такі самі права, як гетеросексуальні. Категорично проти рівних прав виступили 19 % опитаних. Для цього питання дослідники/-ці використовували п’ятибальну шкалу, і 31 % усіх опитаних повністю погодилися з твердженням, а ще 23 % частково з ним погодилися.
Такі дані — хороший показник того, що українське суспільство змінюється і стає терпимішим. Тенденцію підтверджують дані опитування, яке провів 2022 року Київський міжнародний інститут соціології, та вже згадані опитування 2023 року.
Крім того, як уже сказано, парламент України готується розглянути в першому читанні законопроєкт про реєстрацію цивільних партнерств, що передбачає одностатеві партнерства, поки що неможливі в Україні. Ухвалення такого закону стане вагомим кроком на шляху до дотримання прав ЛГБТ+ спільноти в Україні; допоможе ЛГБТ+ людям бути видимішими; дозволить не приховувати свої стосунки тощо. Хоча партнерство ще не є повноцінним шлюбом, який передбачено Конституцією для пари чоловіка й жінки, в умовах війни це може стати хорошим рішенням.
Різні українські ЛГБТ+ акції, частина з яких наразі перемістилася за кордон, користуються підтримкою публічних осіб, зокрема представників і представниць шоубізнесу, які раніше не ризикували виявляти підтримку ЛГБТ+ спільноті, боячись утратити прихильність аудиторії.
Усе це, безумовно, впливає на медіадискурс, який по-своєму теж став терпимішим і менш категоричним. У цьому випадку маються на увазі саме «традиційні» медіа і не беруться до уваги коментарі під дописами ЗМІ в соцмережах, де визначити автентичність не завжди можливо.
Як показує поверховий моніторинг, здебільшого українські медіа висвітлюють теми, які стосуються життя ЛГБТ+ спільноти, нейтрально, не знецінюючи їхній досвід. Також помітна тенденція до використання нейтральної лексики щодо представниць і представників ЛГБТ+ спільноти. Наприклад, слово «гомосексуалізм», яке стигматизує, трапляється рідше, ніж раніше. Замість нього вживають правильну форму «гомосексуальність».
Медіа перебрали на себе просвітницьку роль і дедалі частіше розповідають історії ЛГБТ+ людей, зокрема ЛГБТ+ військових, привертають більшу увагу своєї аудиторії до теми прав спільноти і їхнього значення.
Тому можна сказати, що не лише зміни в суспільстві змінюють медіадискурс щодо ЛГБТ+ людей, а й навпаки — ситуація в суспільстві і рівень прийняття ЛГБТ+ спільноти змінюється, зокрема завдяки медіа. Тобто це взаємозалежні процеси. І судячи з того, як вони розвиваються, українські медіа і суспільство роблять успіхи — стають терпимішими й відкритішими до змін, прийняття інакшости людей тощо.
Ситуація, звісно, не ідеальна з огляду на подекуди нетерпимі реакції в соцмережах на медійні тексти про ЛГБТ+ людей. Проте її можна вважати оптимістичною в умовах війни, особливо під прицілом російської пропагандистської машини, яка робить усе для стигматизації ЛГБТ+ спільноти, зокрема української, використовуючи методи й прийоми ЛГБТ-дезінформації.
Росія роками використовує гомофобію для дискредитації опозиційних рухів, інших держав, міжнародних організацій тощо. Наприклад, називає НАТО «альянсом ЛГБТ», українську армію слабкою через наявність у ній представниць і представників ЛГБТ+ спільноти. Тобто бути ЛГБТ+ людиною в Росії неприпустимо соромно, а відкритість можуть назвати пропагандою, що взагалі незаконно.
Та попри масове поширення таких меседжів через адептів російської пропаганди в соцмережах, вони майже не проникають в український простір традиційних медіа. Принаймні їх не було виявлено під час моніторингу, а це можна розцінювати як ознаку певної автономности від російського медіапростору та стійкости до російської дезінформації.
Консалтинг
Щоб не поглиблювати стигматизацію ЛГБТ+ спільноти в українському суспільстві, а навпаки, сприяти її дестигматизації, українським медіа варто дотримуватися таких правил.
- Звертати увагу на толерантну лексику, яка не ображає людей, не знецінює їхній досвід, не створює видимість, нібито їхній спосіб життя неприродний, неправильний тощо. Тобто не «гомосексуалізм», а «гомосексуальність»; не «секс-меншина», а «ЛГБТ+ спільнота». Поради щодо лексики можна знайти, зокрема, в посібнику «Як писати про ЛГБТ», який підготувала громадська організація «Інсайт»[9].
- Відокремлювати факти від коментарів, щоб будь-які нетолерантні заяви, вислови публічних осіб, коментарі зірок тощо читачі й читачки не сприймали як аксіому. Наприклад, не варто подавати гомофобний коментар міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа в медіа без додаткових пояснень контексту. Тобто без пояснень експерта чи експертки, чому такі висловлювання неприпустимі, без зазначення бекграунду — розповіді про попередні схожі висловлювання Марцінківа тощо. Також важливо пояснювати, що твердження якоїсь окремої особи, навіть публічної, — це лише її особиста думка, а не факт, підтверджений дослідженнями.
- Модерувати коментарі в соцмережах під матеріалами на чутливі теми, адже коментарі, які містять мову ворожнечі, лише підвищують градус нетерпимости, провокують конфлікти, що можуть з онлайн-середовища перейти в офлайн-простір. Ненависні коментарі також роблять полеміку неконструктивною і дещо нівелюють просвітницький складник, що його можуть містити конкретні медіаматеріали.
- Розповідати реальні історії, не намагаючись маргіналізувати ЛГБТ+ людей загалом. Медіа варто писати про представників і представниць ЛГБТ+ спільноти в різних сферах, не лише у військовій (що загалом добрий знак), розповідати про їхні потреби, прагнення, цілі. Інакше кажучи, варто плекати людяність серед своїх читачів і читачок, пояснюючи, що представники й представниці ЛГБТ+ спільноти є в усіх сферах нашого життя; зіштовхуються з такими самими труднощами в пошуку житла, роботи, оплати за навчання чи комунальні послуги, як і всі інші. Однак їхнє життя і той самий пошук роботи чи житла ускладнюється ще рівнем нетерпимости. Тому про це важливо говорити.
- Триматися подалі від російського медіапростору. Саме в російському просторі рівень гомофобії набагато вищий за той, який є в українських медіа. Важливо не пропускати в наш медіапростір росіян (навіть хороших), різних російських діячів і діячок, які транслюють гомофобну риторику. І що далі українські медійники й медійниці будуть від російського медіапростору, то менше в українських медіа буде гомофобних меседжів.
Ця публікація підготована експертним ресурсом Гендер в деталях за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автор_ки і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
Програма «Стійкість» — це 30-місячний проект, який фінансується Європейським Союзом і виконується ERIM у партнерстві з Black Sea Trust, Фондом Східної Європи, Фондом Дім прав людини та Дім прав людини в Тбілісі. Проект спрямований на посилення стійкості та ефективності постраждалих від війни ОГС та учасни_ків громадянського суспільства, які постраждали від війни в Україні, включаючи незалежні ЗМІ та правозахисни_ків.
[1] Прайду не буде — і в українських медіа теж. Моніторинг висвітлення ЛГБТ+ в онлайн-медіа. Інститут масової інформації, 2019.
[2] Megan MacKenzie and Alana Foster, Masculinity nostalgia, 2017
[3] Вдовиченко, Юлія. 50 тис. ЛГБТ-солдатів воюють за Україну: Жорін розкритикував низку ЗМІ за брехню // Meta.ua. — 2023. — 3 липня.
[4] Nanu, Maighna. Gay Ukrainian soldiers believe war with Russia is changing attitudes at home // The Telegraph — 2023. — July 3.
[5] Янко, Марта. Побиття трансгендерної військової у Львові: що відомо про ситуацію // Суспільне — 2023. — 16 серпня.
[6] Кононенко, Вероніка. Альтернатива шлюбу для ЛГБТ: що таке цивільне партнерство та чому воно важливе для всієї України // Vikna.tv — 2022. — 15 жовтня.
[7] Федорук, Оксана. Закон про цивільне партнерство: кому він потрібен та що може врегулювати // Район.in.ua — 2023. — 21 квітня.
[8] Як в Україні запровадити Інститут реєстрованих партнерств: покрокова інструкція для кожного // dp.informator.ua — 2023. — 28 серпня.
[9] Як писати про ЛГБТ. Курс для журналістів. // Інсайт — 2018.
