2627 
У лютому-березні 2023 року Україною прокотилася хвиля гучних і резонансних зґвалтувань. Почалося з «п’яних вечірок», що їх у столиці організовували молодики з Івано-Франківська. Вони запрошували до себе дівчат, підмішували їм в алкоголь пігулки з наркотичною дією, а потім ґвалтували напівсвідомих дівчат і знімали це на відео. Справа набрала величезного розголосу завдяки активісткам у соцмережах, на неї відреагувала поліція і навіть президент Володимир Зеленський згадав у своєму вечірньому зверненні, пообіцявши суворі покарання кривдникам.
За якийсь час мережу сколихнула нова (точніше, добре замовчувана стара) справа — групове зґвалтування школярки на Закарпатті, яке сталося 2021 року, але суд ухвалив вирок тільки тепер. Несправедливе умовне покарання теж розлютило суспільство і професійну спільноту. Справу під свій контроль узяв Омбудсмен Дмитро Лубінець, очільники різних державних органів почали наввипередки коментувати події і висловлювати готовність захищати постраждалу.
Однак ще півтора року тому, в травні 2021-го, коли стало відомо про зґвалтування школярки, яке вчинив на випускному балу її вчитель, суспільство не було так однозначно на боці постраждалої. Прокуратура тричі закривала справу, а суспільство обвинувачувало жертву.
Резонансні зґвалтування, на жаль, уже багато років шокують суспільство. Чому ж вони досі відбуваються? Що пов’язує ці історії — безкарність винних, недосконалість законодавства чи українська культура, яка дозволяє захищати ґвалтівників і виступати проти потерпілих? Про все по черзі.
Резонансні справи різних років: реакція суспільства та правоохоронців
2012
Серед гучних справ — зґвалтування і вбивство 18-річної Оксани Макар, яке сталося 9 березня 2012 року в Миколаєві. Того вечора троє хлопців зґвалтували Оксану, а потім, коли дівчина почала погрожувати, що звернеться до правоохоронних органів, намагалися її задушити. Непритомну Оксану ґвалтівники віднесли до закинутої місцевої поліклініки, підпалили наволочку, у яку загорнули дівчину, і кинули у яму зі сміттям.
Проте дівчина вижила, її випадково знайшли вранці 10 березня. Вона отримала серйозні опіки — близько 55 % поверхні тіла, багато опіків до кісток — 3-го й 4-го ступенів. Оксана могла говорити і назвала імена тих, хто зґвалтували її й намагалися вбити. Того самого дня всіх трьох затримали, але всю провину взяв на себе один із підозрюваних — Євген Краснощок. Інших — сина колишньої голови Єланецької райдержадміністрації Максима Присяжнюка і сина колишнього прокурора Центрального району Миколаєва Артема Погосяна — відпустили.
Справу активно обговорювали в соцмережах, 13 березня в Миколаєві під міською прокуратурою відбувся мітинг, на якому кастрували і спалили опудало злочинця. Тоді хлопців знову затримали.
Фото: Миколаївська обласна інтернет-газета «Новини N»
15 березня мітинги проти беззаконня і на підтримку Оксани Макар відбулися в Одесі, Києві, Харкові, Донецьку, Львові, Луцьку й Сумах.
Тимчасом дівчині ампутували руку і стопи, а згодом її ввели у стан медикаментозного сну і перевели на штучне вентилювання легенів. Лікарі виявили у неї запалення легенів, яке виникло внаслідок переохолодження. 29 березня Оксана померла.
У листопаді суд Миколаєва визнав хлопців винними за всіма пунктами обвинувачення (зґвалтування і вбивство, вчинене з особливою жорстокістю групою осіб за попередньою змовою) та засудив Краснощока до довічного позбавлення волі, Присяжнюка — до 15 років позбавлення волі, а Погосяна — до 14 років позбавлення волі.
2013
27 червня до лікарні потрапила продавчиня з Врадіївки — 29-річна Ірина Крашкова, яку побили і зґвалтували. У скоєнні злочину підозрювали трьох місцевих чоловіків — двох міліцейських, Євгена Дрижака і Дмитра Поліщука, і таксиста Сергія Рябіненка. Правоохоронці відмовилися брати під варту одного з підозрюваних.
Це спричинило масові протести: жителі Врадіївки штурмували відділення міліції, били там вікна і влаштовували протести проти міліцейського свавілля. Згодом ці протести дістали назву Врадіївська хода і набрали всеукраїнського масштабу. Учасники пішки рушили до Києва, дорогою до них долучалися жителі й жительки інших регіонів, а окремі групи вирушали до Києва з інших міст — на знак солідарности із врадіївцями.
18 липня мітингувальники прийшли на Майдан Незалежности в Києві і встановили там два намети, щоб добиватися відставки міністра внутрішніх справ на знак протесту проти свавілля міліції. Тоді правоохоронці затримали дев’ятьох учасників ходи за невиконання вимог міліції і спроби фізичного опору. Пізніше одного з ініціаторів протесту заарештували на 10 діб за організацію і проведення цього мітингу.
Однак хода дала результати. Голову райвідділку Врадіївки звільнили, так само голову обласної міліції і прокурора Врадіївського району. Під час розслідування з’ясувалося, що підозрювані у зґвалтуванні міліціонери причетні також до низки посадових злочинів. Зрештою їх засудили до 15 років ув’язнення, а таксиста — до 11 років.
Місцеві стверджували, що цей випадок не перший у їхньому районі. Однак раніше злочини замовчувалися і не розслідувалися належним чином — правоохоронці вибивали зізнання з випадкових людей для покращення статистики розкриття злочинів.
2015
9 липня в селі Млачівка на Київщині учасник АТО проводжав додому свою подругу — 16-річну дівчину, з якою перед цим прогулювався і вживав алкогольні напої. На сільській дорозі чоловік повалив неповнолітню на спину і затягнув у кущі, де зґвалтував «неприродним способом». Дівчина пручалася — кусала й била кривдника, намагалася зупинити його вмовляннями.
Зрештою дівчині вдалося вирватися, пересвідчившись, що чоловік її не переслідує, вона прибігла додому і все розповіла матері. Тимчасом атовець повернувся до військової частини і ліг спати.
Розслідування справи тривало рік, у липні суд ухвалив кривднику покарання — два роки випробувального терміну замість чотирьох років позбавлення волі. Суд усіляко виправдовував обвинуваченого, бо той раніше не притягувався до суду, а ще був учасником АТО, утримував маленьких дітей, а його дружина на момент оголошення вироку була на 12 тижні вагітности.
Протягом іспитового терміну чоловік не мав права виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, мусив повідомляти кримінально-виконавчій інспекції про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з’являтися в інспекції для реєстрації. Також засуджений мав сплатити штраф матері дівчини в розмірі 3000 гривень.
Правозахисники обурилися таким рішенням судді, бо зґвалтування неповнолітньої — тяжкий злочин, покаранням за який не має бути умовний термін. Тим паче в ситуації, де пом’якшувальною обставиною виступала участь в АТО. Прокуратура оскаржувала вирок судді, але оновлень справи не було.
2020
Увечері 23 травня в Кагарлику Київської области двоє працівників поліції викликали до відділку жінку, котра проходила як свідок у справі крадіжки в магазині. Поліцейські Сергій Сулима і Микола Кузів затримали жінку на ім’я Неля Погребицька та почали всіляко над нею знущатися: змушували вдягати протигаз, били, стріляли над її головою з табельної зброї, приковували наручниками, погрожували її сім’ї і майже цілу ніч ґвалтували.
Уранці її відпустили з поліцейського відділку без верхнього одягу й документів. Жінка одразу написала на кривдників заяву до поліції і звернулася по медичну допомогу. Постраждалу забрала бригада екстреної медичної допомоги, у лікарні її оглянув гінеколог. Справою займалося Державне бюро розслідувань під керівництвом Офісу генерального прокурора України.
Через тиждень після того, як поліцейські в Кагарлику ґвалтували й катували жінку, тодішній міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив про розпуск місцевого відділення поліції. Він повідомив, що близько 60 поліцейських усунуто. Та згодом з’ясувалося, що вони просто пройшли переатестацію. Це спричинило протести під Верховною Радою. Учасники й учасниці мирних акцій вимагали звільнити Авакова. Однак його усунули тільки через рік — у липні 2021-го.
Фото: Радіо Свобода
Справа швидко набрала суспільного розголосу, тому обвинувачені намагалися використати це проти постраждалої. Як розповідала адвокатка жінки Олена Сотник, під час закритих судових засідань один із захисників підозрюваних постійно наголошував, що постраждала недостатньо «суспільно благонадійна». Водночас у соцмережах знаходилися ті, хто підтримували поліцейських, і стверджували, нібито Неля «сама винна».
Тимчасом слідчі встановили низку інших випадків, коли до затриманих у цьому поліцейському відділку застосовували тортури. Спочатку обом підозрюваним обрали покарання у вигляді тримання під вартою на 2 місяці, потім його кілька разів продовжували. Станом на лютий 2022 року (дата останньої публікації, у якій згадувалося про покарання поліцейських. — Ред.) обоє так само перебували під вартою.
2021
У кінці червня випускниця однієї з криворізьких шкіл на ім’я Оля повідомила, що на випускному балу її зґвалтував учитель. На заході були присутні учні, вчителі й батьки. Усі вони вживали алкоголь, а потім розійшлися територією, де святкували закінчення школи.
У якийсь момент дівчина відчула, що її обіймає вчитель хореографії. Пізніше чоловік завів випускницю до окремої кімнати, замкнув на ключ і зґвалтував школярку.
Про те, що сталося, дівчина розповіла братові й мамі, а потім звернулася до поліції. Правоохоронці прийняли заяву з глузуванням — не вірили, що школярка до цього була незайманою, а сам злочин розцінювали радше як секс, а не зґвалтування, тому пропонували постраждалій вийти заміж за кривдника.
Осуду з боку поліцейських поменшало тільки після того, як вони поговорили з гінекологинею, котра проводила огляд. Від лікарки вони дізналися про сліди зґвалтування і травми.
Спочатку проти викладача відкрили кримінальну справу за ст. 152 (зґвалтування неповнолітньої особи). Йому загрожувало від 7 до 12 років позбавлення волі. Однак потім справу ще не раз закривали і відкривали, зрештою, вчитель став проходити в ній як свідок.
Про перебіг справи розповідали, зокрема, народна депутатка Інна Совсун та адвокатка постраждалої Тамара Бугаєць, але після третього закриття справи інформація не оновлювалася.
Тимчасом проєкт «Inker» створив комікс про випускницю з Кривого Рогу, яка заявила, що її зґвалтував учитель на випускному. У фокусі розповіді — права людини.
Як за цей час змінилося законодавство?
За словами юристки й координаторки лінії правової допомоги «ЮрФем: підтримка» Марти Змисли, саме за останні роки Україна зробила чималі кроки в плані криміналізації й посилення відповідальности за насильство. Зокрема, 11 січня 2019 року набрали чинности зміни до Кримінального кодексу України в частині тлумачення «зґвалтування» і криміналізації сексуального насильства.
Відповідно до цих змін, зґвалтуванням уважається не лише гетеросексуальний статевий акт, а й інші різновиди проникнення в отвори тіла людини, біологічно для цього не призначені. Відтак нова редакція суттєво розширила об’єктивний бік правопорушення.
Водночас спосіб учинення зґвалтування теж змінився. До внесення змін у ст. 152 ККУ способом учинення зґвалтування вважалося фізичне насильство, погроза його застосувати або використання безпорадного стану потерпілої. Відтепер зґвалтуванням уважається також ситуація, коли не було вільного волевиявлення потерпілої на вчинення з нею відповідних дій сексуального характеру.
«Отже, з позиції національного законодавства відсутність фізичного опору, синців, ушкоджень не означає, що статевий акт відбувся за взаємною добровільною згодою. Скажімо, якщо постраждала відчувала страх застосування насильства, боялася проявів агресії чи існували інші супутні обставини, які перешкоджали сказати “ні” або прямо висловити заперечення проти статевого акта, то це означає, що було зґвалтування, тобто секс без згоди»,
— пояснила юристка.
Марта Змисла
Крім того, 2019 року у Кримінальному кодексі України в новій редакції ст. 153 встановлено відповідальність за сексуальне насильство. Відповідальність за цією нормою настає в тому разі, коли винна особа всупереч згоді потерпілої вчиняє дії сексуального характеру, спрямовані на задоволення своєї статевої пристрасти, що не пов’язано з проникненням у тіло потерпілої.
У попередній редакції ст. 153 ККУ передбачалася відповідальність за насильницьке задоволення статевої пристрасти неприродним способом, що тепер віднесено до відповідальности за ст. 152 ККУ.
На переконання Марти Змисли, національне законодавство України має достатньо механізмів для притягнення до кримінальної відповідальности за ті чи ті акти насильства, а держава наразі має вдосконалити підходи до розслідування злочинів сексуального характеру.
Які ще зміни необхідні в українському законодавстві?
У березні 2023 року народна депутатка Інна Совсун зареєструвала законопроєкт № 9093, який у зв’язку з ратифікацією Стамбульської конвенції пропонує зміни до Кримінального процесуального кодексу в частині про укладення угоди про примирення і кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення.
20 червня 2022 року Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами.
Згідно зі ст. 55 Стамбульської конвенції, Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити, щоб розслідування або кримінальне переслідування правопорушень, які стосуються фізичного й сексуального насильства зокрема, не залежали цілком від повідомлення або скарги, поданої постраждалою особою, та щоби провадження могло продовжуватися, навіть якщо постраждала особа відкличе свою заяву або скаргу. Адже наразі, навіть якщо є докази злочину, наприклад відеозапис, справу можна відкрити лише за заявою потерпілої, а постраждалі від сексуального насильства часто бояться подавати заяву про вчинення злочину або забирають її під тиском.
«Це означає, що якщо наш законопроєкт стане законом, справи про зґвалтування, сексуальне насильство, домашнє насильство, примус до аборту чи стерилізації відкриватимуть без заяви потерпілої чи потерпілого. І навіть якщо заяву заберуть, справу неможливо буде закрити. Також ми прописали нові пункти в угоді про примирення — примирення можливе винятково за ініціативою потерпілої», — пояснила Совсун.
Отже, законопроєкт передбачає внесення змін до статей 469 і 477 Кримінального процесуального кодексу України для розширення переліку категорій справ, у яких угоду про примирення може бути укладено лише з ініціативи потерпілої особи, її представника/ці або законного представника/ці. Сюди належатимуть справи, що стосуються кримінального правопорушення проти статевої свободи і статевої недоторканости особи або примушування до аборту.
Які труднощі існують наразі в справах, що стосуються розслідування зґвалтувань?
Визначення зґвалтування, наведене в ст. 152 Кримінального кодексу України, враховує європейські стандарти, зокрема Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульську конвенцію).
Відповідно до наведеної норми зґвалтуванням уважається «вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування)».
Водночас, як зазначає юристка Марта Змисла, при застосуванні цієї статті на практиці виникають проблеми в доведенні відсутности добровільної згоди на ті чи ті дії сексуального характеру. Досі при розслідуванні зґвалтування все зводиться до необхідности довести, що потерпіла чинила фізичний опір, зазнала тілесних ушкоджень тощо.
Марта Змисла
«Такий підхід неправильний. Сам факт, що особа не вчиняла спротиву статевому акту, не означає, що вона давала згоду на акт. Адже, відповідно до норми ст. 152 Кримінального кодексу, у зґвалтуванні не обов’язково має бути фізичний компонент, досить наявности супутніх тривожних чинників, які породжують мовчання постраждалої (страх, боязнь тощо), що унеможливлюють добровільність згоди»,
— уточнює вона.
Тому, за словами Марти Змисли, наразі існує необхідність удосконалити підхід до доказування зґвалтування за цією статтею.
Крім того, голова ГО «Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем» Христина Кіт уважає, що стигматизація, звинувачення постраждалої і травматизація потерпілих від сексуального насильства призводить до страху розповідати про вчинений злочин.
Христина Кіт
«Ми ще раз переконалися в тому, що потерпілі від сексуального насильства не одразу звертаються по допомогу і говорять про вчинений злочин. Як наслідок, маємо ситуацію, коли експертизи не засвідчують ні тілесних ушкоджень, ні ушкоджень статевих органів. І часто ми втрачаємо інші важливі докази»,
— зазначила адвокатка.
Також Кіт каже, що у справах про сексуальне насильство, треба змінювати стандартний підхід до розслідування — розуміти, що експертизи не можуть бути визначальними доказами. А тому в цих категоріях справ слід встановлювати довший термін давности притягнення до відповідальности тощо.
Процедура дізнання — яка вона?
Дізнання — це форма попереднього розслідування злочинів, яка передбачає невідкладні слідчі дії зі встановлення й закріплення слідів злочину. Саме під час цієї процедури правоохоронці подеколи вдаються до маніпуляцій, а іноді навіть захищають кривдника (як це було в справі про зґвалтування на випускному 2021 року).
Крім того, вважається, що ця процедура ретравмує, бо нерідко потерпілі змушені переказувати обставини вчинення злочину по кілька разів. Це, за словами Марти Змисли, може зупиняти осіб, які пережили такий досвід, звертатися по допомогу.
Водночас, наголошує юристка, національне законодавство України має достатньо механізмів для того, щоб забезпечити допит потерпілих з мінімізацією травматичного впливу для них. Зокрема, існує процесуальна можливість узяти свідчення в потерпілої одразу в судовому засіданні, навіть під час розслідування справи правоохоронними органами.
Зокрема, така практика може застосовуватись, коли існує потенційна імовірність, що потерпіла може з часом забути певні обставини злочину, його хронологію, а також перебуває в психологічному стані, коли надзвичайно важко розповідати кілька разів одну й ту саму історію вчинення злочину.
У дітей беруть свідчення в спеціальних кімнатах, організованих з урахуванням їхніх вікових і психологічних особливостей. Зазвичай у таких випадках застосовують методику «зелена кімната», коли приміщення, де проводиться опитування дитини, облаштовано з урахуванням дитячої психології. Відповідний колір стін, меблі, іграшки, книжки — усе це разом допомагає дитині розслабитися і менше хвилюватися.
Перша в Києві «зелена кімната». Фото: КМДА
Отже, наразі існує достатньо процесуальних механізмів, щоб забезпечити допит потерпілих у кримінальних правопорушеннях, пов’язаних із сексуальним насильством, із мінімальним травматичним впливом. Однак, як підсумовує юристка, необхідно розробити практику застосування наявних процесуальних можливостей.
Чи ув’язнення за сексуальне насильство — це «надто жорстоко»?
Станом на квітень 2023 року за ст. 153 (сексуальне насильство) ухвалили загалом близько півсотні вироків. Частину з них приховано в єдиному судовому реєстрі, бо справи розглядали в закритому режимі. Як зазначає ВВС, більшість засуджених отримали реальні терміни покарання (зазвичай 6–7 років), але чималий відсоток — близько третини засуджених — звільнили від ув’язнення.
Наприклад, 2020 року ужгородський суд дав 5 років умовно військовослужбовцю стрілецького батальйону, який у стані алкогольного і наркотичного сп’яніння утримував знайому неповнолітню дівчину в себе у квартирі і вчинив щодо неї сексуальне насильство без проникнення в тіло.
Того самого року уникнув тюремного ув’язнення киянин, який наздогнав дівчину в лісосмузі на околиці Києва та почав мацати її сідниці, груди й статеві органи. Наступного дня цей хлопець зайшов за незнайомою дівчиною в ліфт багатоповерхівки, вийшов разом із нею на поверсі, затиснув її біля стіни, почав обмацувати і торкатися статевих органів. Суд визнав його винуватим, але звільнив від ув’язнення через «визнання провини» і «молодий вік».
Так само умовний термін отримав житель Білгорода-Дністровського на Одещині, який у соцмережах познайомився з неповнолітньою дівчиною і запросив її до себе «випити кави». Вдома він схопив її, роздягнув і вчинив сексуальне насильство. На суді мати дівчини і її представник виступили проти тюремного ув’язнення кривдника. Він отримав 5 років умовно і сплатив 10 тисяч гривень моральної компенсації.
І це далеко не всі випадки, коли кривдники отримували умовне покарання. Наразі це типова судова практика, на неправильності і неприйнятності якої часто наголошують правозахисники/ці.
Натомість професор Микола Хавронюк, який нині очолює робочу групу з розробки нового Кримінального кодексу України, переконаний, що забороняти звільняти від умовного покарання сексуальних злочинців недоцільно. «Це занадто жорстко. Стосовно військовослужбовців цього не можна було робити і навіть стосовно корупціонерів теж. А тим паче цього не можна робити в сексуальних злочинах, тому що вони всі дуже різні.
Одна справа, коли є проникнення в тіло, інша — коли немає. Навіть коли є проникнення, існує багато аспектів: інтенсивність, груповий спосіб дій чи одна особа, навіть має враховуватися певна провокативна поведінка потерпілої, яка спочатку каже, що ніби хоче, а потім передумала», — заявив він.
За словами Хавронюка, у судді мають бути широкі межі для вибору покарання, бо «всяке ж у житті буває». Відтак юрист уважає, що двох підлітків на Закарпатті, які за попередньою змовою зґвалтували свою однокласницю і знімали цей процес на відео, щоб потім її шантажувати, не слід ув’язнювати на довгий термін, бо таке покарання «непропорційне і неадекватне».
Позицію законотворця не поділяють і критикують правозахисники/ці, які боронять права жінок. Зокрема, на це відреагувала інституційна партнерка «Гендер в деталях» Галина Котлюк. «Читати такі заяви від людини, яка безпосередньо працює над змінами до чинного законодавства одночасно огидно і страшно. Таке ставлення лише сприяє закріпленню культури зґвалтування в українському суспільстві. Хлопці скоїли тяжкий злочин і повинні понести за нього відповідне покарання — їхній вік або позитивна характеристика від учителів аж ніяк не звільняють їх від відповідальности», — пояснила вона.
Котлюк наголошує, що не існує правильного чи неправильного одягу й поведінки, які можуть спровокувати насильство. Це лише зручний міф, вигаданий для того, щоб звинувачувати потерпілих, замість карати негідників, які порушили закон.
«Межі мають бути не широкі, а чітко визначені, щоб потерпілі знали, що можуть розраховувати на справедливість і підтримку з боку держави. Замість розмивати ці межі, даючи можливість негідникам відкупитися або відбутися покаранням за менш суворою статтею з умовним терміном, важливо їх чітко окреслити і закріпити на законодавчому рівні», — додала Галина.
Експертка також підсумувала, що 2023 року дехто з посадовців досі не змогли вивчити, що у зґвалтуванні винен лише ґвалтівник, а байкам про «провокативну» чи «віктимну поведінки» потерпілої давно не місце в сучасному суспільстві.
Чому реакція суспільства на такі злочини змінюється?
Очевидно, що з роками реакція суспільства на справи про зґвалтування стає дедалі гострішою і радикальнішою. Після висвітлення зґвалтування, яке вчинили на Закарпатті над 14-річною дівчиною, обговорення з коментарів до новин перейшло в правове поле — правозахисні організації почали активно пропонувати свою допомогу, розслідування справи взяв під свій контроль Омбудсмен, керівниця експертного ресурсу «Гендер в деталях» Тамара Злобіна запустила флешмоб з вимогою усталити єдиний алгоритм реагування на гендерне насильство в школах.
На додаток такий резонанс призвів до того, що інша жителька Закарпаття, 12-річна дівчинка, звернулася до поліції із заявою про сексуальне насильство з боку матері й вітчима. Правоохоронці відкрили кримінальне провадження і затримали підозрюваних, розгляд справи триває.
Чому справи про сексуальне насильство почали набирати такого розголосу саме тепер? Причин такої трансформації суспільства і нашого сприйняття цієї теми багато.
Одна з них — повномасштабна війна, у якій питання порушення прав жінок постало ще гостріше. Сексуальне насильство — це також інструмент війни, що його російські окупанти використовують проти цивільного населення на тимчасово окупованих територіях і в зоні бойових дій. За останній рік тема зґвалтування стала особливо тригерною для українського суспільства, тому й реакція на такі інциденти масштабніша, ніж раніше.
Марш жінок. Фото: Hromadske
Ще одна причина такого розголосу — постійне просування і обстоювання прав жінок, яким займаються правозахисні організації та окремі урядовці. Серед помітних зрушень у цьому питанні — ратифікація Стамбульської конвенції. Серед проміжних — петиція про запровадження обов’язкового статевого виховання в закладах освіти, що її ініціювали «Гендер в деталях» і громадський альянс «Політична дія жінок». Петиція набрала понад 25 тисяч голосів і перебуває на розгляді в президента. Питання тілесности, сексуальної безпеки і захищености на часі і на слуху, тому будь-яке порушення активно обговорюють.
Крім того, інформація про минулі справи, у яких кривдники уникнули покарання, спонукає не допустити цього знову. Україна як правова держава, кандидат на вступ у Європейський Союз, повинна забезпечувати захист постраждалих і адекватне покарання винних, зокрема в таких серйозних злочинах, як зґвалтування неповнолітніх.
Що таке культура зґвалтування?
В англомовних наукових дослідженнях уже давно використовують термін rape culture (англ. «культура зґвалтування»). Так описують культуру, у якій зґвалтування і сексуальне насильство нормалізовано, а суспільство й медіа висвітлюють це як щось буденне або навіть виправдовують його.
Умовне покарання ґвалтівникам дівчини із Закарпаття кандидатка філософських наук і керівниця «Гендер в деталях» Тамара Злобіна називає класикою культури зґвалтування. «Вважати, що сексуальне насильство над жінкою, дівчинкою — це таке, не страшно. А ось те, що ґвалтівники понесуть відповідальність, — ось це погано, бідні хлопчики! Їм же життя зламають! Зламані жіночі психіка і життя не рахуються.
Вдумайтеся: троє хлопців зґвалтували подругу і показали це всій школі, але педколектив не став на вуха, що в них таке можливо, не ізолював кривдників, не захистив ні постраждалу, ні інших дівчат. Уся школа не лише знає про факт зґвалтування — усі бачили відео, в деталях. І учениці сидітимуть в одному класі з ґвалтівниками ще кілька років», — зазначила вона.
На переконання Тамари Злобіної, дівчинка сама не повідомила про насильство, бо знала, що її не лише не підтримають, а ще й звинуватять — за всіма канонами культури зґвалтування, у якій вона живе.
Так, учителі, які дали позитивну характеристику ґвалтівникам, судді, які дали умовне покарання і незначний штраф, лише погіршили кримінальну обстановку в Україні, підтримали й заохотили цих підлітків до насильства над жінками, нормалізували культуру зґвалтування.
«Усі вони співучасники злочину, цього й інших, які стануться в майбутньому, бо саме ці дорослі замість займатися профілактикою злочинности заохочують її відсутністю належного покарання й осуду. Вони мають бути за таке покарані і відсторонені від роботи»,
— підсумувала філософиня.
Натомість ми повинні впроваджувати в суспільстві культуру згоди, яка вчить поважати кордони інших людей і не коїти насильство, підтримувати постраждалих, а порушників притягує до відповідальности. Сáме усвідомлення невідворотности покарання стимулює потенційних агресорів утримуватися від насильства.
Куди звертатися у випадку сексуального насильства?
У будь-яких небезпечних ситуаціях слід негайно телефонувати в поліцію за номером 102.
Отримати безплатну юридичну консультацію і допомогу адвоката можна на лінії правової допомоги «ЮрФем: підтримка», зателефонувавши за номером +38 (068) 145 55 90 (Telegram, Viber, Signal) або заповнивши форму на сайті.
Отримати безоплатну психологічну й правову допомогу можна, звернувшись на національну «гарячу лінію» з питань запобігання гендерно зумовленому насильству і торгівлі людьми «Ла Страда — Україна» за телефонами: 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) або 116 123 (з мобільного).
Також безплатну юридичну консультацію можна отримати, звернувшись у Центр безоплатної правової допомоги за телефоном 0 800 213 103 або написавши на пошту info@legalaid.gov.ua.
