413 
Коли мені було років шістнадцять, я прийшла до подружки на домашнє вино. Її батьків не було вдома, тож ми тихенько зняли гумову рукавичку з великого бутля і відлили собі літрів два з надією, що ніхто цього не помітить. Вино було дуже міцне й несмачне, і щоб змусити себе його пити, ми підбадьорювали одна одну словами: «Та що ми, не мужики?» Це, на жаль, спрацювало, і я сп’яніла, як ніколи до того і майже ніколи після того в житті.
З цією фразою про мужиків я стрибала з розгону з мотузкою у яр і у воду з чотириметрової дамби. І тільки через кілька років, після того як відкрила для себе фемінізм, я відрефлексувала цей вислів і зрозуміла, що за ним стоїть.
У патріархальному суспільстві жінка займає нижчу позицію, ніж чоловік. Жінкою бути не престижно, тому одні жінки не хочуть асоціювати себе зі своєю статтю. Це називається внутрішньою мізогінією, і її чудово ілюструє фраза «я не така, як інші дівчата». Мізогінія — це упереджене ставлення, презирство або ненависть до жінок. Внутрішня мізогінія означає, що жінки упереджено ставляться до представниць своєї статі і відмежовують себе від групи.
Чому так відбувається? Ми з дитинства чуємо і засвоюємо гендерні стереотипи: жінки цікавляться тільки зовнішнім виглядом, хатніми справами і стосунками; жіночі колективи — зміїне кубло; жіночої дружби не існує; жінка за кермом — мавпа з гранатою; жінки за своєю природою тихі й покірні; жінки не розбираються в політиці; жінки йдуть на технічні факультети і в ІТ-компанії, тільки щоб знайти собі чоловіка.
Ми звикаємо до того, що жіноче = меншовартісне. Як казала Настя Зухвала у своєму стендапі, «все стає гіршим, щойно його назвали жіночим». Узяти хоча б «жіночі романи» чи «жіночі журнали» — погодьтеся, одразу мінус сто від престижности. Навіть слово «друг» звучить вагоміше й цінніше, ніж «подруга», ви помітили?
Тож логічно, що ми не хочемо асоціювати себе із людьми нижчого сорту. Та що поробиш, такими вже ми народилися, і залишається тільки доводити привілейованій групі, що ми кращі за інших, цікавіші, розумніші, вартісніші. Часто при цьому принижуючи інших дівчат, щоб вивищитися на їхньому тлі. Ну, ви чули цих дівчат, які «ой, та про що з тими бабами говорити, мені про їхні шмотки й косметику слухати нецікаво, я “свій пацан”, я з хлопцями дружу».
Це стосується і фемінітивів. Якщо ти вважаєш, що жінка — недо..., то не захочеш акцентувати увагу на своїй статі. А якщо в тебе немає упередження до жінок як до людей і експерток, то членкиня — це просто членкиня.
Коли я відрефлексувала свою фразу про мужиків, то зрозуміла, що засвоїла асоціацію жінка = слабкість, недолугість, відсутність сили волі. А от чоловік — о, це справжня людина, яка може підкорити цілий світ. Тому ми «мужики», сміливі й сильні, не якісь слабачки, ми можемо зробити все, що завгодно. Завдяки ж фемінізму я зрозуміла, що жінки теж можуть зробити все, що завгодно. І не завадило б їх виховувати з такою самою вірою у свою неперевершеність і свої сили.
Отож насамкінець хочу сказати дві речі.
1. У патріархальному суспільстві жінок зображають 2D-шними і обмеженими, аж дівчата вважають себе not like other girls тільки тому, що в них високий інтелект, власні цінності й коло інтересів, яке вибивається зі стереотипів.
«Жінки не схильні до науки, а я чудово знаю хімію. Жінки погано водять машину, а я ас за кермом. Жінки цікавляться тільки заміжжям, а я планую побудувати кар’єру. Отже, я не така, як інші, я краща».
Проте ні, усі жінки — це окремі й різні особистості. Не вірте людям, які хочуть дегуманізувати жінок і зробити їх абсолютно пласкими персонажками, щоб виправдати дискримінаційне ставлення до них. Ми люди і заслуговуємо на гідне ставлення і повагу за замовчуванням.
2. Упевнена, що деякі люди захочуть сказати мені: «Може, досить усе спихати на патріархат, а варто брати відповідальність за життя у свої руки?» Так от, феміністки порушують ці проблеми не для того, щоб знайти відмовки і виправдання, а якраз щоб узяти все у свої руки.
Щоб люди відрефлексували свої переконання й усвідомили, як на нас впливає сексизм і гендерна нерівність. Щоб перестали виховувати хлопчиків свободолюбними переможцями, а дівчаток покірними тихонями. Щоб не обмежували вибір дітей в іграшках, одязі й інтересах через стать. Щоб викорінили і перестали насаджувати іншим підсвідоме переконання в перевазі однієї статі над іншою.
І хочу сказати, що я не звинувачую жінок у внутрішній мізогінії. Кожен патріархальний стереотип, кожну установку, яку вбили в голову в ранньому віці, треба видирати із себе розпеченими щипцями. Тож не дивно, що багатьом людям замість цього легше просто відокремити себе від приниженої групи.
