3911 
Двісті два роки потрібно світові, щоб зрівняти доходи жінок і чоловіків, — кажуть експерти Всесвітнього економічного форуму. Трохи більше як сто років — щоб представництво жінок у політиці було нарівні з чоловіками. Не такий уже й великий проміжок часу з погляду всесвітньої історії.
Суспільство змінюється швидше, ніж будь-коли, і все завдяки освіті. Двісті років тому на планеті було 12 % письменного населення, сто років тому — 32 %, нині — 85 %. Сьогодні найдешевший смартфон потужніший за персональний комп’ютер, яким ми користувалися п’ятнадцять років тому.
Фантазії, що світ буде феміністичним, не такі вже й фантазії. Це радше прогнозування на основі наявної інформації. З нашим культурним бекграундом не так уже й легко уявити, як це — жити у світі, де стереотипів і упереджень щодо жінок, чоловіків, квірів, людей інших національностей, рас і класів немає. Від слова «зовсім».
Заплющте очі і на кілька секунд відчуйте цю свободу — бути собою без жодних побоювань осуду, перешіптування за спиною, тиску очікувань родичів, болісних жартів однокласників, необхідности приховувати на роботі, яка ти є. У такому світі більшість шаблонів комунікації зазнають змін. Коли людина росте з відчуттям гідности, досягнення успіху теж відрізнятиметься від того, до чого ми звикли тепер. Ми різні, ми здібні в різних галузях, наші досягнення там, де хочемо саме ми.
Отже, межі визнання й самореалізації розширюються, це вже не тільки статус чи статок. Уже не треба в школі цькувати найслабшого, щоб показати, що ти крутіший. Немає потреби займатися сексом, бо всі «давно це зробили». Не треба морити себе голодом і шкодити здоров’ю задля визнання довколишніх. Не треба активно шукати «другу половинку» й оформлювати стосунки, щоб родичі були спокійні.
На зміну парадигмі успіху, у якій є переможець і невдаха, прийде розуміння цінности своїх відчуттів і задоволення. Там, де немає суспільних шаблонів, як-то «призначення жінки» чи «обов’язок справжнього чоловіка», люди навчаться слухати себе й довіряти собі, а не міряти своє життя за давно створеними зразками. «Як я себе відчуваю», «чи комфортно мені з цією людиною?», «чи хочу я зараз сексу?», «чи готова я до експерименту, який пропонується зараз?», «який графік роботи/особистого мені підходить?», «як я реагую на відмову?», «що я відчуваю, коли бачу увагу до себе?» — відповіді на ці та багато інших питань формують гармонію всередині нас. Любов до себе і знання себе дозволяють любити й бачити інших.
Феміністичний світ — це світ свободи і відповідальности. Відповідальности за свої рішення, адже коли тобі не підказують, ким і як треба бути, ми беремо відповідальність за себе. Свобода від того, які характеристики, мрії і бажання повинні мати жінка чи чоловік, дає безкінечну множинність варіантів. Ми не очікуємо від людини шаблонних дій (коротка спідниця — хоче зайнятися сексом, чоловік повинен забезпечувати сім’ю), ми запитуємо, ми справді пізнаємо людей. Ми готові до того, що відповідь не збігатиметься з нашою.
Для мене майбутній феміністичний світ — не світ ненасильницької комунікації. Це вміння поставити свої почуття й потреби на один щабель із почуттями й потребами іншої людини, шукати рішення не з позиції сили, авторитету, страху чи провини, а з позиції гідности й шани.
Школа без булінгу дитини, яка інакша на вигляд, і без принижень через неочікувану менструацію. Студентські відривні вечірки без нав’язливих домагань і ризику, що в шампанське домішають наркотичну речовину й скористаються безпорадним станом. Стосунки без маніпуляцій і контролю з боку партнерів/ок та множинність практик без примусу. Лукізм, віктімблеймінг, аб’юз, контроль, сталкінг — ці терміни використовуватимуть хіба в підручниках історії. Не відкидаю того, що завжди буде частка жорстоких людей, які обирають не кооперування, наприклад психопатичні особистості. Однак психологи стверджують, що людина обирає антисоціальну поведінку головно через брак можливостей соціалізації — бути побаченою і визнаною, хай там що означають ці поняття для кожної культури.
Людина — соціальна істота. Якби ми не навчилися взаємодопомоги і співпраці, це істотно знизило б наші шанси на існування. Фемінізм — це визнання кожної людини, це співпраця й допомога. Людство вдосконалює навички кооперації, знижуючи рівень жорстокости й агресії. Ми вже не спалюємо відьом, майже відмовилися від фізичного покарання дітей, усвідомлюємо права людини від народження тощо. Колись людство еволюціонує і до феміністичного світу, світу, у якому підтримка вигідніша за ненависть і роз’єднання.
