17 листопада, 2019

Один день мого життя

18 жовтня 2019
2593
Настя Мельниченко

громадська активістка, голова ГО "Студена". Закінчила інститут журналістики та має ступінь магістра з давньої історії України. Цікавиться фольклором, етнографією, історією сексуальності, мандрівками.

Чи може бути світ, у якому жінка — молодець? У якому її тіло не занадто товсте чи худе, а завжди просто її. У якому хай там коли вийшла заміж і народила дітей — це завжди вчасно. А якщо взагалі цього не зробила, однаково молодець, бо зробила щось інше. Ніби нескладно все, правда? Наша редакторка плакала, коли читала цей текст, адже жіночі мрії про феміністичну утопію дуже прості. Варто додати трішки поваги і справедливости, і наш світ стане ідеальним. І до болю сумно, що цих простих речей у жінок, та й у всіх решти теж, поки що немає.

Читайте також:

Я прокидаюся о сьомій у своїй затишній квартирі в центрі міста. Небо за вікном сіріє, вже осінь, але я ще сподіваюся на сонячний день. З кухні лунає брязкіт посуду, шум води, у повітрі вчуваються запах кави і легкі нотки ванілі. Я знаю, що так пахнуть сирники і вранішня кава для мене.

На кухні двоє моїх синів, уже одягнуті і вмиті до школи, їдять сніданок. Мій хлопець цілує мене і ставить на стіл переді мною тарілку із сирниками. Зі сметаною — усе, як я люблю. Я дякую за те, що він зібрав дітей у школу. Останнім часом, коли ми готуємося відкрити зарубіжне представництво нашої компанії, я так стомлююся за день, що мені несила підриватися рано-вранці. Коханий розуміє. Він надихає мене і підбадьорює, знаючи, який важливий для мене цей проєкт.

Я везу дітей у школу. Старший міг би й сам, але мені однаково по дорозі. Паркуюся у дворі, заводжу синів усередину. Старший в улюбленому светрі кольору фуксії з великою вишитою квіткою на спині. Молодший одягнув не рожеве, але найяскравіший акцент його зовнішности — нафарбовані нігті. До того ж він стребував купити йому якийсь кислотний яскраво-салатовий лак, щоби був іще виразніший, ніж лак у його однокласника. Малий любить прикрашати себе, а я радію, що маю змогу підтримати будь-які його прояви. Може, він виросте стилістом чи модним дизайнером.

Біля дверей у 2–Б клас нас зустрічає Руслан. Це вчитель початкових класів мого молодшого, і я завжди з насолодою спостерігаю, як він вправно розрулює будь-які моменти у них у класі. Колись на батьківських зборах Руслан казав, що бути вчителем для нього — це здійснення мрій, він дуже довго цього прагнув і вчився, і мій чоловік, теж присутній на зборах, зітхав, що теж хотів би бути вчителем у школі. Однак став програмістом.

Мій старший прожогом кидається на другий поверх, учепившись «хвостиком» за пожежницею, яка саме із шоломом у руці йде до їхнього класу розповідати про особливості своєї професії. Мене теж кликали розповісти, але я відмовилася, посилаючись на зайнятість. Ні, не подумайте, що я не хотіла б зустрітися з дітьми. Просто іноді мені здається, що моя професія надто банальна. Я автослюсарка за покликанням, хоча нині очолюю величезну компанію, цілу мережу автосервісів.

Усе, дітей здала, можна і на роботу.

...Моє місто. Сковане осінніми «корками», поцятковане рекламними щитами. Я намагаюся використати кожну шпаринку, щоб устигнути на нараду, але безкінечно довго стою в «корку». Та іноді вдається перетнутися очима з іншими водіями і водійками, і вони пропускають мене вперед, зчитавши в погляді, що я справді шалено поспішаю.

У переговорці на третьому поверсі офісної будівлі всі чекають лише мене. Я виконавча директорка в нашій компанії. Обводжу поглядом присутніх, справді, є всі представники і представниці борду: Марина, Остап, Людмила, Вадим, Оля. Весь керівний склад нашої мережі автосервісів.

Говорити про справи непросто. Відповідальність зашкалює, ми виходимо на зовсім незнайомий нам ринок. Здавалося б, треба всі зусилля по максимуму сконцентрувати на цьому завданні, але наших експерток постійно висмикують як не на тренінги, так на телепрограми. Однак це добре, це робить нашу компанію ще впізнаванішою. Уже й так: якщо наша експертка на телебаченні, то сказаному нею вірять.

На перерві ми постійно звертаємося думками і словами до парламентських виборів, які зовсім скоро, наприкінці жовтня, але визначитися остаточно, за кого голосувати, багато з нас досі не можуть. Цього разу всі партії вийшли зі звичними програмами. Мене трохи бісить, коли партія вибирає зазнаки виграшний вектор діяльности. Звісно, партії, які опікуються правами людини і жіночими правами, підтримує більшість населення. Та, прискіпливо проаналізувавши кожну програму, я бачу, що серед них немало гідних кандидатів: програми чіткі, з добре виписаними інструментами втілення, враховують реальні потреби найрізноманітніших категорій населення. І це добре, я вірю, що хай за кого проголосуємо, це однаково стане чудовим підсиленням нашого уряду, цього сузір’я яскравих діячів і діячок!

Мене ж в уряді найбільше надихає наша міністерка оборони. Усі ЗМІ писали про її неабияку фаховість, і я не могла не повірити. Вона ще геть юна, але тим краще — гнучкий яскравий розум, незашореність! І справді, за її каденції стільки чудових змін було запроваджено в армії! Коли кума відслужила за контрактом, то в цивільному житті ще часто з ностальгією згадувала різноманітні «жіночі штучечки», якими її й колежанок забезпечували на службі. Спортивні бюстгальтери, засоби гігієни, а лікарі, каже, які там! За всю службу жодного циститу, пролікувала всі гінекологічні проблеми, зі служби повернулася здоровішою, ніж була.

Чоловік її, Деня, теж служив. Теж задоволений був, навіть кар’єру хотів робити військову, але як діти пішли, то сказав: ні, присвячу себе родині. Діти — це надважливо, хочу проводити з ними побільше часу.

Мені, на щастя, вдається поєднувати дітей і кар’єру. Нині такий час, що з цим проблем не виникає. Та й найнялася я в компанію, будучи на п’ятому місяці вагітности. Точніше, мене найняли, бо вже тоді у мене була репутація хорошої управлінниці. Власники компанії привітали мене з вагітністю і сказали, що забезпечать усім потрібним для легкого перебігу вагітности і часу після пологів. Почуваюся трохи чітеркою, адже коли влаштовуєшся на роботу, то діти — це беззаперечний плюс, бо, кажуть, батьки — відповідальні люди. Отож у мене були переваги на старті.

Я працювала до останніх днів, хоч і не мусила, але це був мій особистий вибір. Після пологів тато дітей узяв декретну відпустку на три місяці, щоб розділити турботи про малечу. Щойно три місяці минуло, як я відмовилася від допомоги муніципальної няні і прийняла пропозицію компанії віддати дитину в ясла при ній. Як же натхненно мені працювалося в ті дні! Кожні дві години я бігала вниз погодувати своє маля, притулитися до нього і помуркотіти.

Я була такою щасливою мамою, скрізь мене раді були бачити! Ніколи ще мої вчинки, будь-які, навіть дрібні, не викликали такого захвату і ставлення. Одягнула шапочку на дитину — молодець, йому личить! Не одягнула — молодець, загартовуєш! Годую груддю — молодець, материнське молоко дуже корисне. Не годую, бо лактокриза, — молодець, що знайшла вихід із сумішшю, ти справишся!

Трохи соромно було перед чоловіком, адже я відбирала у нього більшу частину радости батьківства. Не дивно, що він щодня після моєї роботи вже чекав нас із надією поняшити нашого сина. Забирав у мене просто з рук і казав: іди, матусю, ти натрудилася, іди, відпочинь! Він радий був би взяти малого до себе на роботу, у ясла, але не мав грудного молока, тож зміг насолодитися дитиною на роботі, лише коли я припинила грудне вигодовування. Другого я вже так не віддавала! Самій хотілося наобійматися і набавитися. Тим паче як же було приємно ділити радісні моменти кар’єрних злетів із сином!

Думаю, я стала такою завдяки мамі. Вона завжди становила для мене приклад, рольову модель. Успішна і цілеспрямована, хоробра і розумна. Вона обрала бути домогосподаркою, і як же чудово з цим справилася! Вона з дитинства втовкмачувала мені: у тебе все вийде, ти можеш бути ким завгодно. Вона заохочувала наші з братом лідерські якості і гаряче підтримувала прагнення будувати кар’єру. Казала: головне бути фахівцями своєї справи і хорошими людьми. Тому для нас із братом це стало визначальним орієнтиром — здобути фах, знати свою справу і вибудувати міцну ціннісну серцевину.

Мене з дитинства мотивували книжки, я надихалася пригодами героїнь та здобутками фахівчинь у сфері науки, чиї портрети дивилися на мене зі стін у кабінетах фізики й хімії, зі статей у популярних журналах і цілих розділів у підручниках. Моє рішення стати інженеркою надихнуло і тата, і маму. Я легко вступила у виш, де потоваришувала з купою класних дівчат і хлопців. Уже з першого курсу вочевиднилося, що це і є справа мого життя. Ні дня не шкодувала про обраний фах.

З дитинства я любила себе, своє тіло, свій вигляд. Мені подобалися мої ноги, стегна, живіт, веснянки на носі, маленькі груди. Я була здоровою і впевненою в собі. І знаєте, це відчуття наповнености й краси залишилося зі мною на все життя. Я так само наповнена нині, хоча зморшки вже торкнулися мого чола, а коси вкрилися сивиною. Люблю кожну сиву волосинку, так ніби вона свідчення моїх злетів і падінь, поразок і перемог. Кожна зморшка довкола губ — це відбиток усмішки, яка засвідчувала мою любов. Кожна зморшка на чолі — це відбиток сліз, які я пролила, коли доводилося прощатися з коханням. Я люблю цей досвід, він весь — мій.

Із моїм чоловіком ми познайомилися на групі балету для дорослих. Він з дитинства марив балетом, але ніяк не знаходив часу зайнятися своєю мрією, бо багато вчився і мусив заробляти, залишившись без підтримки батьків. Я ж туди пішла заради фітнесу: усі казали, що навантаження там неабиякі. Там ми закохалися, та так, що побралися дуже рано: мені було 34, йому — 38. До дітей ми дозріли аж через шість років, я нарешті відчула потребу віддавати, а не лише брати. Пологи були домашніми, із запрошеним лікарем, привітним і веселим чолов’ягою. Я раділа синові і розуміла, що заради нього зверну гори.

Навіть тоді, коли наші стосунки з чоловіком дали тріщину, я знала, що не залишуся сама. Чоловік з готовністю зголосився половину часу дбати про наших дітей, а державний проєкт підтримки батьків-одинаків надавав нам садочок допізна, матеріальну підтримку й няню. І навіть психолога та фасилітатора, щоб легше пережити розрив! На щастя, ми справилися, і дуже скоро я зустріла мого «хлопця». Кумедно говорити «хлопець», коли йому за 50, це все звички, давні звички так говорити.

Повертаючись з роботи, вирішую запаркуватися під будинком і ще трошки прогулятися парком. Мені приємно бачити багато молодих мам і татусів, які легко котять по тротуару візочки з дітками, мам і татусів у кафе, які сидять і обіймаються, і їдять великі порції морозива. Іноді це просто татусі з дітьми або просто мами з дітьми. Я милуюся ними і радію, що вони можуть бути щасливими батьками.

Потім кидаю погляд на борди із зображеннями політиків і політикинь, на сітілайти про соціальні проєкти з героїнями й героями і щиро радію, що моїм дітям є ким надихáтися, як надихáлася свого часу я. Дорогою заходжу в книгареньку, беру кілька книжок почитати собі, хлопцеві і дітям. Мені щось із менеджменту, чоловікові — про креативне мислення (він журналіст), молодшому — карколомні пригоди двох друзів, Лесі й Сашка, старшому — історію життя нашої сучасниці, науковиці, фізика-ядерника Ксенії Краснопольської — він любить таке читати.

Із пакунком речей і книжок заходжу в під’їзд, піднімаюся додому, метикуючи, що його приготувати на вечерю, щоб потішити коханого та дітей. А дім зустрічає пахощами свіжої випічки. Мій хлопець пропонує мені скуштувати пирога із сиром і шпинатом, який вони з моїми малими приготували, чекаючи мене з роботи. «У тебе графік зараз шалений, цього тижня мені готувати легше, ніж тобі!» Я люблю, коли він готує. Люблю, коли у нього вільніший графік, ніж у мене. Сита і вдоволена беру ванну і вкладаюся спати.

«Яка ж я щаслива, що народилася жінкою!» — думаю з вдячністю про ще один день свого життя.

18 жовтня 2019
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Утопія мого тіла
Тривалі перешкоди в доступі до свого тіла, у розумінні свого тіла, міфи про клітор і оргазм, порно як «посібник» із сексу, який показує цей процес винятково з чоловічого погляду — скільки зайвих нашарувань потрібно зняти жінкам, щоб пізнати своє тіло і його насолоди, які виявляються цілком несподіваними...
«I have a dream»: про мандри жінок без страху
Наречені-втікачки, паломниці, піратки і воячки — жінки тисячоліттями використовували різні приводи, щоб мандрувати, адже опції «туризм» у них просто не було. І це вражає: те, що сьогодні здається простим і звичним, було майже недоступним для жінок у минулому. То як же все-таки жінки подорожували, як роблять це тепер і чому соло-подорожі жінок наближають феміністичну утопію?
Секс феміністичний
Який він, феміністичний секс? Це питання підірвало Тіндер! Насправді все просто: усвідомленість, комунікація, згода, повага. А для декого так складно...