5371 
Якщо світ належить усьому людству, то на сферу IT чоловіки, здається, отримали якусь окрему дорогу ліцензію.
Бути жінкою в програмуванні — це синонім невідповідності професії. Це як деталь із дефектом, який на перший погляд непомітний, але всі про нього знають. За замовчуванням це означає бути непрофесійною і не дотягувати за розумовими здібностями. Це як бути на рівних із колегами-чоловіками, тільки навпаки. За кількістю кліше тут може позмагатися хіба що автослюсарка.
Тому ідеальний робочий день програмістки — це якщо вона раптом стане програмістом Михайлом. Я вам точно кажу! А от звичний день програмістки Тетяни для Михайла став би просто кошмаром.
І справа тут не лише в упередженості і потребі постійно доводити свою компетентність. Усю комунікацію просякнуто специфічним душком. Пофантазуємо, що відчув би програміст Михайло, якби раптом до нього почали ставитися, як до програмістки Тетяни.
Літо. Тепло. Михайло прокинувся в гарному настрої, швиденько одягнувся і поїхав на роботу. Він працює програмістом, займається розробкою сайтів.
Робочі дні у нього такі собі звичайні: щось виходить одразу і легко, над якимись завданнями доводиться посидіти, подумати, знайти правильне рішення. Колектив чудовий, серед колег затишно і комфортно, Михайла поважають, запитують його думку й пораду. Ну, дизайнер Олег трохи кошмарить, але то не суттєво. Не може ж бути все ідеальним.
Та один день у житті Михайла видався незвичним, трохи навіть фантастичним...
Михайло вже добіг до офісу, на вході одразу помітив хлопця зі свого проекту.
— Привіт!
— Ай да Міша, ай да красунчик! — Михайла трохи збентежила посмішка, з якою колега відчинив перед ним двері. (І взагалі навіщо він їх відчинив і притримав?)
— Еее, ну дякую, Вован. Що це з тобою?
Не дочекавшись відповіді, заскочив в офіс і глянув на годинник: о, ще є десять хвилин на каву і покурити. На кухні зустрів колег, привітався, почали теревенити.
— О, Мішань, а зроби і нам кави. У тебе вона якась смачніша виходить, ти прям якісь такі секретики знаєш.
— Мені дві цукру!
— Так, хлопці, самі собі зробите.
Михайла аж підкинуло: чого це він має готувати їм каву? У них що, рук немає? Кава собі й кава, звичайна така — опа-опа і готова.
Вийшли на вулицю, добре-то як! Закурив сигарету.
— Міш, та кидай уже цю звичку. Тобі не личить.
— Так, так. Такий гарний хлопчина. А як твоя дівчина ставиться до того, що ти куриш?
— Це, мабуть, жарт такий? — здивувався Михайло.
Михайло дивувався цілий день. А під кінець ще й таке.
— Слухай, Міш, тімлідером цього проекту тепер буде Ігор
— Це що за новини?! Я ж керував ним від самого початку! Що не так?
— Ні, все гаразд. Там просто із замовниками треба буде багато комунікувати. Ну, ти ж розумієш, вони там усі трохи жорсткі, безцеремонні.
— Ні, нічого я не розумію. Взагалі!
Це почало здаватися якимось поганим сном, а головне, нічого цього не віщувало...
І знову десь зліва:
— Мішаня, а забери мою тарілку на кухню.
— Ну капець. Та ви набридли! Нічого я не носитиму, самі впораєтесь!
Добре, що в цей час до кабінету зайшов Андрій з іншого відділу.
— О, який у тебе комп крутий, одразу бачу — ігровий. Це тобі твоя дівчина зібрала?
— Ти при здоровому глузді?! Це я сам зібрав, я взагалі-то захоплююся рольовими відеоіграми.
— Ой, та ладно! Ну і яка частота графічного процесора твоєї відеокарти?
— Це типу я маю тобі щось доводити?
Не ясно, як розвивалися б події далі, але раптом хлопці з команди заступилися і на всі лади почали розповідати Андрієві, який Михайло крутий фахівець, які проекти реалізовував, який він досвідчений професіонал і, взагалі, окраса їхнього офісу.
Джерело зображення: PM Column
Стоп! День однозначно був дивним. «Може, це сон?» — подумав Михайло...
— Срака-байрака! — вигукнув хтось.
— Чого ви кричите, не бачите, що тут Міша!?
Цієї миті Михайло знову міцно замислився. Щось абсолютно точно йшло не так, а от що — він збагнути не міг. Одна надія — це йому лише ввижається і завтра все знову стане на свої місця...
Робочий день добіг кінця. Щасливий, що може втекти додому, Михайло квапливо зібрав рюкзак і вже спиною почув те, що злякало його найбільше: «Мішка, а пішли завтра в кіно після роботи!».
* * *
Чого я все це знаю? Бо я була Михайлом! Ні-ні, не в тому сенсі, що ви могли подумати. Я особисто знайома з усіма ланками в ланцюжку ярликів, які можуть висіти на жінці в it-сфері.
Ммм, чого тільки вартий отой дивовижний комплімент, яким полюбляють схвалювати, — «у тебе чоловічий склад ума»! (У цьому місці, мабуть, треба пускати сльозу щастя. Скупу. Чоловічу, авжеж). Мій приятель якось сказав мені, що не взяв би у свою команду дівчину. Ну, крім мене, бо я ж нетипова дівчина: у мене ж ось це чоловіче, а ще ось це і, здається, навіть «вони» у мене є, ті, що залізні.
Жінці потрібно доводити свою професійність набагато частіше, майже весь час і навіть (шок! сенсація!) доводити своє право НЕ бути кращою! Це як у голлівудських фільмах: якщо в команді чоловіків-технарів лише одна жінка, то вона неодмінно найкрутіша, дасть фору всім хлопцям, здивує всіх, бо особлива, не як усі жінки.
Десь років із дванадцять тому, коли в моєму професійному житті були важкі часи, я, недовго думаючи (у двадцять років це було дуже просто — думати недовго) вирішила поставити експеримент і зареєструвалася на фриланс-біржі як чоловік. Якщо ви працюєте вдома і спілкуєтесь через месенджери, то це цілком можливо. Пару хвилин — і от я вже Михайло.
Михайло, до речі, виявився дуже розумним хлопцем. Він розмовляв по суті, отримував багато приємних відгуків, його вважали дуже компетентним фахівцем і зверталися до нього ввічливо та з повагою. Ціни на послуги у Михайла були не найнижчими на ринку, але роботу він виконував добре, та й працювати з ним було приємно.
Тому я дуже добре знаю, наскільки простіше пливти за течією — прогнутися під «це чоловічий світ», погодитися зі «споконвіку», скоритися бінарній системі, у якій розумові здібності і бажання людей визначено залежно від їхньої статі. Однак я також знаю, що змінювати ці настанови потрібно і можливо. Хоча й важко.
Щоб здобути повагу, визнання і навіть чемність колег, тебе змушують доводити, що ти не «класична» жінка, що ти не «типова» жінка, що ти... не жінка! Щоб утекти від усіх кліше про жінок, вимагають робити все, як чоловіки: поводитися, як чоловіки, одягатися, як чоловіки, жартувати, як чоловіки. Це все тільки глибше ділить світ, лише підкреслює ті самі кліше й стереотипи.
Іноді мені здається, що світ намагається змусити мене стидатися того, що я жінка, або щонайменше — заздрити чоловікам. А потім я згадую, що алгоритми цього «світу» писали чоловіки, і саме тому ми ще бачимо цю дискримінаційну програму в суспільстві. Однак бачити і користуватися нею — різні речі. Ця програма неймовірно застаріла, наскрізь прошита вірусами, працює не для всіх людей, а оновлення вже давно не випускають. То кому вона потрібна?! Я не хочу більше нею користуватись. Я жінка і пишаюся цим! І я маю достатньо сил, щоби бути собою і впливати на суспільне середовище навколо себе. Процес трансформації світу увімкнено, і я докладу всіх зусиль, щоб йому сприяти. А сил у мене багато.
У дитинстві, коли у мене зашкалював максималізм, я часто повторювала фразу «ми народжені, щоб зламати старі догми!». Коли подорослішала, посміхалася сама із себе, згадуючи те бунтарство, а коли ще подорослішала, перестала посміхатися, бо якщо не руйнувати стереотипи, нічого не зміниться. Так, на це потрібно знайти внутрішні ресурси. Та якщо не ми, не ти, не я, то хто? Міфічна вона/він/вони? А от у міфи вірити не варто. Варто жити тут і зараз. Жити, а не пристосовуватись до «чоловічого світу». Бути жінкою. Жити/вдягатися/говорити/діяти так, як тобі хочеться. Не носити чужий костюм, не підлаштовуватися. Реалізовувати себе і подавати приклад. Робити те, що ти можеш робити. Там, де ти є.
