17475 
Мої польові дослідження іноземного сексу почалися, коли гормони довели мозок і тіло до фази, мотто для якої я підглянула на дверях спальні однієї барселонської подруги: Maybe your body is a temple — mine is amusement park. Я літала на каруселях розмаїтих експериментів, утікаючи від пуританських наслідків релігійності, нашарованих на радянську мораль, обтяжену квартирним питанням. Надолужувала згаяне в роки, коли намагалася себе переконати, що емоційна прив’язаність і закоханість гарантують тілесну гармонію.
У якийсь момент я зрозуміла, що комунікувати на теми тілесності, як і взагалі бути відвертою, мені набагато простіше іноземною мовою. Можливо, з цієї дисоціації все й почалося. Та, правду кажучи, не лише вербальна комунікація виявилася куди захопливішою і легшою. І, думаю, крім суто індивідуальних, цьому таки є низка причин, пов’язаних з освітою, суспільними стереотипами та культурою ставлення до тіла.
Забобони і освіта
Усе починається із забобонів. За ними дуже добре проглядається суспільне ставлення до базових речей.
Коли пиячать молоді іноземці, то «сім років поганого сексу» — найвагоміший аргумент виконувати правила дрінкінґ-ґеймз. Гм, — дивуєшся ти. Тобі з дитинства казали не сідати на куті столу, бо «заміж не вийдеш», а тут ніхто не припускає сім років без сексу і єдине, чого бояться, що він може бути поганим. Це, звісно, болюче прокляття. Бо мій досвід і спостереження за іншими свідчили, що успішно оминути протишлюбні перепони далеко не завжди означає отримати достатньо хоч якогось сексу, не те щоб доброго. Були кращі і гірші приклади й історії, гармонійні пари і гучні розлучення, мовчазні згоди на подвійне життя і свідоме свінгерство, але очевидно було, що шлюб далеко не завжди є синонімом сексуальної вдоволеності. Це при тому, що табу з дошлюбних статевих взаємин давно знято і ніхто не робить культу із цноти. Тобто всі погоджуються й усвідомлюють, що можна спробувати, вивчити власне тіло, зрозуміти механізми, але над цими процесами висить чорна хмара сорому, яку, за легендою, може розсіяти лише сонце любові. Хоча часто відбувається якраз навпаки — незграбність від закоханості провокує скутість і незручність.
В обставинах, коли рівень сексуальної освіти дуже низький, якщо він узагалі є, це дає дуже болісні наслідки. У нас за джерело знань про статеві стосунки між людьми далі правлять вульгарний фольклор, похабні анекдоти й порно. Основний вокабуляр — або матюки, або судмедекспертиза, але частіше перше. Гірше за них хіба дитячо-жартівливі назви, які мають більше спільного з випорожнювальною, ніж зі статевою функцією. Я дуже сподіваюся, що щось змінилося, але в моїй юності хлопці сприймали використання презервативів як приниження. У хвороби, які передаються статевим шляхом, ніхто особливо не вірив. А залетіти в 19 було досить поширеним явищем, бо й так уже час заміж, то чому не за свого першого хлопця. Те, як розвивалися такі шлюби, кожен з нас може спостерігати довкола: вціліли одиниці, а щасливими ще менше. І що цікаво, сексуальну нереалізованість і незрілість далеко не завжди тут розглядають як основне або хоча б вагоме джерело проблеми. Насправді ж те, що комусь з першого разу пощастило із сумісністю і тривалим взаємопорозумінням — велика рідкість.
Безумовно, підлітки в усьому світі однакові: регочуть і шаріються на уроках сексуального виховання. Зрозуміло, що навіть у найпрогресивніших країнах далеко не всі вчителі вміють невимушено подавати інформацію, навіть із ретельно розробленими навчальними програмами і методичками. Проте у Європі потребу сексуальної освіти не ставлять під сумнів ні релігійні організації, ні маніпулятивні політики, ні консервативні батьки, а якщо й ставлять, то не з таким розмахом і запалом, як у нас.
І от, пореготавши і подражнивши однокласників на уроці біології, на виставі від громадської організації чи під веселий мультик про геніталії, учні тихцем переварюють інформацію і знаходять їй практичне застосування, користь від якого отримують самі і діляться нею зі своїми партнерами.
Нікому не зашкодить знати, що наша репродуктивна система — не лише спосіб відтворення, а й інструмент для отримання взаємних насолод за спільною згодою. Що люди розробили цілий арсенал способів уникнути небажаної вагітності і захиститися від хвороб, які передаються статевим шляхом. Що ось він — огірок, ось презерватив, навчися ним користуватися, в житті пригодиться! Що від орального сексу точно не завагітнієш. Що головний секрет успіху — повага до партнера і врахування його вподобань. Що гетеросексуальні і гомосексуальні люди обох статей прагнуть тілесних контактів однаково сильно і що ніхто не має нікого ні до чого схиляти хитрощами чи тим паче силою. Досліджувати власне тіло, зокрема мастурбувати, — нормально. Поважати його і приймати таким, як є, — більш ніж важливо.
Зрозуміло, що кіно здебільшого прикрашає реальність. Та, переглядаючи такі фільми, як «Juno» чи «Madschen, Madschen», де старшокласники оперують такими термінами, як «сексуально активний» і обговорюють дівчачі оргазми з дорослими, розумієш, що доступ до якісної інформації в країнах, які пройшли і переосмислили сексуальну революцію, таки більший.
Ставлення до сексу
Дуже влучний аналіз ставлення до сексуального партнерства — книжка «Saint Porno» Богдана Логвиненка, написана на основі реальної історії й інтерв’ю героїні авторові. Досвід роботи порноакторкою — свідомий вибір цієї дівчини, і від своєї роботи, як і від будь-якої іншої, вона отримувала і задоволення й дохід, і так само втому й розчарування. Та серед десяти причин, чому її зацікавив цей фах, вона, зокрема, зазначає: «Це знайомства зі своїми й абсолютно відкриті розмови про все. Це найкращий спосіб познайомитися з величезною купою таких самих людей, як ти. Вільних і відкритих».
Книжка містить думки, до яких варто прислухатися тим, хто відчуває, що їхнє сексуальне життя і комунікація з партнером складаються не так, як хотілося б:
«Мені дуже сумно, що більшість людей не експериментують, не пробують спати з різними типажами людей, аби виявити для себе найбільш правильний. Я не впевнена, що усі люди до такого готові, тому дивно неправильно було б засуджувати тих, хто не вміє давати волю своїй сексуальності».
Або: «Сексуальність живе сама по собі, у неї свої критерії, і їй начхати, хто здається тобі візуально привабливим, дбайливим чи розумним, — з такими може виявитись нудно чи навіть неприємно у ліжку. І навпаки — вас може дратувати улюблена музика вашого партнера, в нього може бути дивний одяг чи неприємна поведінка, якісь абсолютно неприйнятні вам принципи, але в ліжку ви будете підходити одне одному настільки, наскільки взагалі можна собі уявити».
До того ж у такій прямолінійній індустрії, як порно, героїня мала змогу порівняти на глибинному рівні ставлення до сексу в різних культурах. В Україні й Росії зйомки будувалися головно довкола жінки як об’єкта для брудних розваг і задоволення чоловічих потреб, і ставлення з боку чоловіків на знімальному майданчику було відповідне. Переїхавши працювати до Європи, дівчина була вражена геть інакшою поведінкою поза кадром: навіть якщо в кадрі за сценарієм була брутальна сцена, актори — чоловіки і жінки — ставилися одне до одного як до рівних, турбувалися про комфорт і зручність.
У нас дівчаткам і хлопчикам досі нав’язують маячню про те, що жінка повинна відмовляти, приховувати свої бажання, а роль чоловіка — їх розкрити, схилити наполяганням до фізичного контакту, який навіть не гарантовано буде приємним. Відтак підростаючи, і одні, і другі переважно сприймають «ні» як грайливість. Відмови лише заводять чоловіків, а проактивні жінки їх лякають. «Розкрутити» дівчину сприймається за більше досягнення, ніж радісна згода обох сторін. Вислів «дала — не дала» дуже влучно підкреслює ставлення до сексу як до активу, який дівчина може на щось виміняти.
Завдяки всім цим патріархальним стереотипам у нас сформувалося суспільство жертв і ґвалтівників, у якому жертва повинна гарно виглядати і багато не патякати. Жінки самі сприймають себе винятково як об’єкти певної вартості (головне не продешевити), а не як другого гравця, який може відбити подачу залежно від власних уподобань, а іноді — о боже! — цю подачу зробити. Жінці хотіти сексу не заведено. Скаржитися на чоловіка, який не задовольняє як партнер, теж. Я це назвала б культурою аморфного мачизму, в основі якої — свята віра в те, що жінка мусить мати оргазм щоразу, коли її ощасливили пенетрацією.
Навіть найупевненіші в собі і найрозкутіші з моїх подруг зізнавалися, що не так легко вдалося позбутися відчуття, що ти «не так трахаєшся» чи «не так кінчаєш», що під час кунілінгусу вони почувалися так, ніби їм роблять послугу, що чоловіки ображалися або знічувалися, коли жінки задіювали свої руки чи іграшки з секс-шопу, бо були твердо переконані, що сам лише фізичний контакт геніталій гарантує жінці найвищий рівень насолоди.
Настя Мельниченко пише у своєму ФБ: «Міф про те, що справжній оргазм лише вагінальний, тягне за собою дуже багато психологічних притиснень жінок, які не кінчають від лише проникнення члена у піхву. Як-от відчуття неповноцінності, зажими в сексі, комплекси, переживання через свою “недостатню жіночність” тощо.
Один партнер (на щастя, тимчасовий) вивалив мені, що те, що я “доганяюся” руками, його ображає, наче він не чоловік. Власне, тому партнер і тимчасовий. Бо на той момент я вже багато знала і розуміла, і вміла доставляти собі задоволення.
Цей міф тиснув на мене всі перші роки статевого життя, добряче його отруюючи. Я не розуміла, чому сама я можу досягнути розкоші, а з чоловіками не можу. Мені здавалося, що я не така якась, допомагати собі було соромно, тож перші років сім мого статевого життя майже не супроводжувалися оргазмами. Замість розслабитися і пестити себе в ліжку з партнером, як я це робила наодинці, я імітувала задоволення, щоб не засмучувати чоловіків.
Уже ставши дорослою, я читала статті про те, як досягнути “вагінального” оргазму, і відучувала себе від кінчання отим єдиним способом, який мені був доступний. Я не відчувала себе достатньо жінкою, вважала себе фригідною».
Іноземці — і чоловіки, і жінки — у приватних відвертих розмовах зізнавалися, що найскладніше з українськими партнерами було досягнути власне діалогу, буквального обговорення, що кому більше подобається, яка поза зручніша, які фантазії хотілося б утілити. І ще, що українці рідко сміються в ліжку, але часто грають там роль. Та й не дивно, бо коли ти справжній мачо чи томна діва, тобі не до жартів.
Підміна понять
Один з аспектів, який робить сексуальну комунікацію заплутаною і дискомфортною, — безперервна підміна понять. Замість навчити дівчаток розуміти своє тіло їх часто вчать, що важливо гарно виглядати, а все решта розрулиться само собою.
Якось на дитячому майданчику я була свідком розмови дев’ятирічних, які обговорювали заняття в школі пол-денсу — дитячій студії при дорослій школі. Вони із захопленням розглядали фото дорослих жінок, які вивчили круті пози, але при цьому їхні мами сприймали це на рівні гуртка з гімнастики.
У взуттєвих часто доводиться бачити, як мами купують донькам взуття, гідне вітрини борделю.
Тим часом якби їм потрапила до рук книжка «Покажи мені!» (Zeig mal. Ein Bilderbuch für Kinder und Eltern) Вілла Мак-Брайда, то ґвалт про її непристойність стояв би геть не дитячий. Для наочності сексуальної освіти автор використав дуже відверті фотографії, але уважне око побачить, що в них і близько немає еротизму, притаманного, скажімо, Саллі Манн.
Мій знайомий викладач іспанської був настільки заскочений тим, як йому трактувати спокусливі сигнали від студенток, що постійно вляпувався в недільні обіди у бабусі та обговорення матримоніальних перспектив замість радісного і щирого one night stand із дівчиною в міні і ботфортах, яка, виявляється, зовсім не те мала на увазі своїм виглядом.
Я, безумовно, дуже ціную право кожного носити що завгодно і сама маю колекцію платтячок маленької шльондри, але вдягатися відверто не з метою полювання на секс щонайменше нелогічно. Стільки разів доводилося чути, що дівчата у Європі не такі гарні, як у нас, не дуже стежать за собою, не мають смаку в одязі. Та чомусь саме там я бачила набагато більше щасливих рівноправних партнерств різних форматів і, головне, щасливих усмішок і блискучих очей, хоч і без макіяжу. Там нормально спитати: «До тебе чи до мене?». Там ініціативу може проявити кожен і ніхто не цурається презервативів, мовляв, це «як квітку нюхати в протигазі». Там ти можеш мати які завгодно сексуальні вподобання і обговорювати цю сторону свого життя, як погоду.
А головне — партнера завжди хвилюватиме задоволення іншої сторони, не з ввічливості, а тому що це ключ до власного відчуття сатисфакції, яке можна пронести через усе життя, до глибокої старості, навчаючись на практиці робити це щоразу краще, не зважаючи на жодні забобони.
Life long learning
Важливо пам’ятати, що в сексуальних практиках навчання і вправляння протягом життя не менш важливе, ніж в інших сферах. І якщо збалансоване харчування й ЗОЖ стали таким трендом, то дослідженню тілесності і здоровому, активному, розмаїтому статевому життю має приділятися не менше уваги. І світ рухається в цьому напрямку.
Перечитуючи такі книжки, як «Лоліта», розумієш, що нині романтизована сповідь педофіла мала б куди менше шансів бути надрукованою, хай там яка вона літературно майстерна й емоційно зворушлива. Однак дуже наївно було б уважати, що це прояв консерватизму і обмеження сексуальних свобод. Навпаки, тенденція в ліберальних суспільствах прямує до піку індивідуального вільного вибору.
Розсилка з корисною інформацією від додатків для трекінґу місячних, блоги свінгер-клубів, мультики про історію дослідження клітора, Ted Talks від сексологів — усе це набирає науково-популярних, натуралістично-інтелектуальних інтонацій.
Наприклад, аплікейшн CLUE, крім щомісячного аналізу мого циклу і порад від гінекологів, регулярно шле мені зворушливі листи з дотепними картинками. Серед розробників — більшість чоловіки, і вони авторитетно заявляють, що не можна соромитися власних рідин, зокрема менструальної крові. Надсилають малюнки з типологією пенісів, вульв і грудей. Говорять про актуальні питання сексуальності так невимушено, влучно і невульгарно, що я розумію, як сильно мені бракувало таких джерел, коли я була підлітком. Сподіваюся, дівчата, які перечитаються реклами лабіоскопії, подивляться на ці малюнки і зрозуміють, що не існує ідеалу статевих губ, існує правильне ставлення до себе і правильні взаємини з партнером. Власне кажучи, ставлення до статевих органів як не до чогось ганебного, а як до інших частин тіла — ключ до позбування комплексів і отримання задоволення. Можна почати ось із цього чудового мультика для дорослих і цього для дітей.
Нещодавно я натрапила на рекламу: стартап досліджує техніки, у яких криється секрет отримання жінкою насолоди від сексу. Одна з учасниць проекту каже, що перше завдання — збагатити вокабуляр і виробити термінологію, бо коли ми ділимося секретами куховарства, то послуговуємося такими термінами, як тушкування чи смаження, і в описах рецептів гурманських страв переважно розуміємо, про що йдеться. Правду кажучи, якраз в українських кулінарних книжках трапляються такі одиниці міри, як жменя чи дрібка, і такі умовні характеристики, як «густина сметани», «як на вареники», «відставатиме від рук», коли йдеться про тісто. Тобто навіть тут ми традиційно покладаємося на інтуїцію і чуття. А я сказала б, що харчові і сексуальні практики в чомусь дуже близькі.
До класифікації долучилося кілька тисяч жінок віком від 18 до 95 років, на основі їхніх досвідів розробники створили інтерактивні відео, які допомагають потренуватися і відшліфувати рухи на телефоні і планшеті. Дівчина майже академічної зовнішності, яка це все презентує, без дрібки вульгарності каже: Welcome to my vagina, — і розсуває ноги.
Після перегляду такого тізера розумієш: те, що у нас зазвичай називають сексуальною стурбованістю, варто називати свідомістю та обізнаністю.
Лекторка з Ted Talks теж переконує, що при здоровому організмі вік не має значення і бути сексуально активними ми можемо протягом усього життя, що, безумовно тільки покращить його якість.
Це зводить нанівець стереотипи, нібито сексуально привабливі лише молоді люди. Адже прагнення втілити якісь надумані гламурно-порнографічні образи зумовлює те, що секс між зрілими людьми (мовчу вже про літніх) сприймається як щось рідкісне. На це накладається стереотип, ніби материнство суперечить хтивості і розкутості. Хоча навіть суто фізіологічно це навпаки, але МІЛФам у нашій культурі не місце. Їхня роль — дбати про потомство і перейматися тим, що порівняно з юними у них недостатньо плаский живіт.
Історіями про коханців за 80 лекторка з Ted Talks дає мені надію.
Сучасне мистецтво, перформенси, фотоблоги давно засвідчили, що тіло — це ще один наш голос, і часто набагато прямолінійніший і гучніший. Що берегів для само- і взаємодослідження немає, поки всі учасники процесу діють за власною свідомою згодою.
Найважливіше ж, що мені вдалося винести з усіх своїх прикладних практик, — це сенс фрази MAKE LOVE. Бо тепер мені справді здається, що якраз у взаємних тілесних насолодах, якщо пощастить ще й зі спільністю поглядів на життя, має шанс розгорітися тривала любов, яка ґрунтується на взаємній повазі і розумінні.
