За межами «ванільного» сексу: чим є і чим не є БДСМ

Термінологія

Під парасольковою абревіатурою БДСМ розуміють спектр тілесних, сексуальних або стосункових практик, спрямованих на отримання задоволення способами, які передбачають контроль та/або біль. Під парасольку потрапляють практики зв'язування (бондаж), дисциплінування, домінування і підкорення, садизму (завдання болю) і мазохізму (переживання болю). Учасниці й учасники цих практик здійснюють їх (лише якісь із них, по черзі, в комплексі) з власної інформованої згоди задля отримання психологічного, фізичного, сексуального задоволення. «Звичайні» чи «традиційні» сексуальні практики в БДСМ-контексті називаються «ванільними», а для ширшого за БДСМ спектру практик і бажань використовується слово «кінк». Завершений у часі акт називається «екшн» або «сцена».

БДСМ як специфічний набір практик реалізується не лише вдома в моногамних парах, а й у тематичних клубах, які регулярно або ні відвідує певна спільнота. Тематичні веб-ресурси теж утворюють спільноту. Так з обміну досвідом і пошуку партнерів за інтересами може виникати субкультура, більш чи менш закрите середовище.

Зовні ці практики нагадують фізичне чи психологічне насильство, але чи справді це так?

Обкладинка роману Леопольда фон Захер-Мазоха «Венера у хутрі», 1869 р.

БДСМ і насильство: спільні і відмінні риси

Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» визначає, що психологічне насильство здійснюється «шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю». Сексуальне насильство цей закон визначає як «посягання на сексуальну недоторканість», а фізичне — як «нанесення [...] побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі і гідності»[1]. Загалом насильство означують як примус людини до того, що вона не хоче робити. Насильство завдає шкоди і в багатьох випадках інтенсифікується в часі. Насильство, надто системне, також часто пов’язано з дисбалансом влади: примус здійснює та особа, яка має більше влади і від якої інша особа залежить. Насильство часто гендероване і гендерно зумовлене, а ще частіше його здійснюють представники чи представниці привілейованої категорії над не привілейованими людьми.

Принципи, за якими БДСМ відрізняється від насильства, формулюються трьома словами: розумно, добровільно і безпечно. Позаяк партнер_ки робитимуть одне з одним речі, які виходять за межі побутового уявлення про норму, межі припустимого обговорюються індивідуально і заздалегідь до початку екшну. Щоб висловити своє бажання припинити, нижн_я партнер_ка використовує заздалегідь обумовлене «стоп-слово».

     
Графіка художника Бруно Шульца, 1920-30 рр.

У випадку БДСМ слід говорити радше не про владу однією особи над іншою, а про контроль у ситуації, який може передаватися. Тимчасова і обмежена передача контролю в БДСМ відрізняється від влади насильника над жертвою. Рамки цього контролю, його тривалість і наповнення теж обговорюють заздалегідь. Тому за умови, що все відбудеться добре і домовленості не буде порушено, довіра й інтимність між партнерами збільшуються, а не зменшуються. Часто наводять аргумент, ніби сама ситуація, коли верхн_я партнер_ка виконує всі бажання нижнь_ої, не дозволяє чітко визначити, хто саме з них контролює те, що відбувається.

Дослідження сходяться на тому, що схильність до БДСМ не є результатом травматичного досвіду в минулому чи наслідком труднощів із звичнішими для нас формами сексу[2]. За одними даними, навпаки, практики БДСМ більш екстравертовані, менш тривожні і взагалі здоровіші[3]. Остання версія керівництва з діагностики психічних хвороб від 2013 року (DSM-V) не містить БДСМ як такого. Керівництво розрізняє, що для діагнозу «сексуально-мазохістський розлад» індивід мусить повідомити про психосоціальні труднощі, тоді як відсутність дистресу щодо відповідних бажань і їх неперешкоджання нормальному функціонуванню особистості не слід так діагностувати[4]. Те саме стосується сексуально-садистського розладу, діагностичні критерії якого теж містять уточнення, що садизм має виявлятися щодо особи, яка не давала на це згоди[5]. Утім, треба зазначити, що так було не завжди, і винесення БДСМ-практик із рамок парафілічних розладів — результат активістських дій[6]. Нові означення проводять межу між конкретною поведінкою, спричиненою певними бажаннями, і тим, як щодо цього почувається особистість. Раніше аналогічна історія депатологізації відбулася з гомосексуальністю, нині на порядку денному депатологізація трансгендерності.

Водночас у парі чи серед більшої кількості людей, які практикують бондаж, домінування і підкорення чи садизм і мазохізм, може справді відбуватися насильство. Це практики БДСМ визнають, власне, адже будь-які домовленості може бути порушено[7].

Важливо також уточнити, що насильство відбирає в особи її власну агентність, і, як відомо, психотерапія травми й реабілітації після насильства загалом працює на відновлення відчуття власної самості, на повторне вироблення втраченої проактивної життєвої позиції[8]. Отже, у спірних ситуаціях і в «сірій зоні» і психотерапевт, і оточення особи, яка практикує спірні чи сумнівні речі, повинні завжди поважати її власний вибір. Рекомендації психотерапевтам передбачають не припускати насильства щодо осіб, залучених до БДСМ-стосунків, та уважність до запитів психотерапії, — вони не конче мають містити бажання змінити сексуальну поведінку на більш конвенційну[9].

Феміністська полеміка навколо БДСМ

У феміністському середовищі погляди на БДСМ відрізняються.

Малюнок Юлії Балаєвої, 2010 р.

Радикальний фемінізм до БДСМ ставиться загалом негативно. Найпоширеніша підстава для критики — віднесення БДСМ-практик до сфери насильства. Розподіл ролей інтерпретується як патріархальний: чоловік домінує і здійснює садистські практики, тобто перебуває «зверху», жінка підкорюється і по-мазохістськи «знизу» приймає біль. Фактично розподіл ролей у БДСМ-парах різний, і найбільш спірне питання — «нижня» роль, виконувана цисгендерною жінкою при цисгендерному чоловікові у «верхній» ролі. Саме її частина феміністок уважає екстремально мізогінною, тому що зовні нагадує насильство.

Такий рольовий розподіл, стверджують окремі інтерпретації, жінка може обрати для себе через так звану внутрішню мізогінію і свої власні патріархальні погляди:

«Жінками, котрі стали "нижніми" БДСМ-ницями, можуть бути будь-які жінки, які глибоко інтерналізували мізогінію й ієрархічні норми, що вже наявні в суспільстві. БДСМ насправді має сенс (лише) в контексті патріархального, безжально ієрархічного світу»[10].

«Я розумію, що декому з жінок важко цілковито зрозуміти і визнати, що вони були індоктриновані».[11]

Жіноче домінування, на відміну від жіночого підкорення, обговорюють рідше і теж у тому плані, що «верхня» жінка виконує бажання «нижнього» чоловіка. Очевидно, що цей підхід гетеро- і циснормативний і не враховує ЛГБТКІ-спектр осіб, які практикують БДСМ.

Тему БДСМ у лесбійських стосунках порушують набагато рідше, часто теж критично.

«Багато лесбійок тепер розглядають геїв як "рольові моделі". Гейська чоловіча сексуальність безпосередньо вплинула на розвиток сильнішої БДСМ-динаміки в лесбійських спільнотах»[12].

Крім питання зовнішньої схожості поведінки з патріархальністю, існують інші, тонші тези.

Одна авторка апелює до того, що БДСМ суперечить ідеалу рівності, адже сам розподіл ролей на «верхню» і «нижню» ієрархічний і через це пропагує нерівність.

«Радикальні феміністки борються за рівність, не за "вибір", не за оргазм, — за рівність».[13]

У цьому самому тексті є й інша теза: БДСМ гламуризує насильство шляхом його імітації. Мозок пристосовується, отже, асоціювати насильство зі збудженням.

«У найкращому випадку БДСМ — це симуляція фізичного чи емоційного насильства, що має на меті викликати сексуальне збудження»[14].

Теза третя не на користь: частина практик БДСМ фізично небезпечна за своєю суттю, і користувачі не мають наміру зменшувати рівень небезпечності.

На додаток до цього окремі феміністки демонструють скептичне ставлення до ступеня збігу декларацій і реальності в БДСМ-спільноті, що виражається в репліках на зразок «добра воля — це казка»[15].

Навіть найменш радикальна позиція, яка не ставить БДСМ поза законом і не закликає учасниць таких практик відчувати сором, апелює до перенавчання сексуальності на м'якші форми отримання задоволення[16].

Над збіркою «Проти садомазохізму: радикально-феміністський аналіз» працювали такі відомі феміністки, як Одрі Лорд і Джудіт Батлер. Не оминула критику БДСМ і Андреа Дворкін: «Я вважаю, що свобода для жінок повинна починатися з відмови від нашого власного мазохізму. Я вірю, що ми повинні знищити в собі потяг до мазохізму у його сексуальному корені».[17]

Текстильний колаж Аліни Копиці, 2012 р.

Натомість інтерсекційний і секс-позитивний фемінізм ставляться до БДСМ нейтрально і навіть позитивно. Камілла Палья, наприклад, уважає садомазохізм архаїчним ритуалом, а його ієрархічну структуру — релігійним бажанням порядку[18].

На захист корисних БДСМ-практик виступає відома феміністка Гейл Рубін: «Більшість людей плутає свої сексуальні вподобання з універсальною системою, яка спрацьовує чи має спрацьовувати для всіх»[19].

Інтерсекційний підхід більшість радикальних аргументів уважає міфами і опонує їм. Зокрема, стверджується, що насильство не може бути безпечним і добровільним та що розуміння БДСМ як насильницьких практик розмиває межі насильства. Це призводить до того, що середовище стає закритішим, важче повідомити назовні про факти або історії реального насильства, які можуть трапитися, бо це закріплює стереотип, якого спільнота хотіла би позбутися, що, своєю чергою, закріплює насильницькі практики всередині спільноти[20]. Депатологізація і дестигматизація, навпаки, повинні мати позитивний вплив.

«Аб'юз не є добровільним і інформованим вибором. Аб'юзер_ка не розповідає про те, як вон_а бачить насильство, не питає на нього дозволу, не дає можливості обговорювати і вести переговори про зміст стосунків, після яких аб'юз може бути завершено. Аб'юз циклічний, і він не має чітких часових чи рольових меж»[21].

«БДСМ — це експлуатація травми тією самою мірою, у якій будь-які інші стосунки — це експлуатація травми і відповідь на психологічні запити партнеро_к. Партнер_ки, які практикують БДСМ, часто краще обізнані про свій психоемоційний стан і свої потреби, адже їм треба їх артикулювати для створення сцени»[22].

Текстильний колаж Аліни Копиці, 2012 р.

Інші тези на користь БДСМ, які звучать в інтерсекційному підході, вказують, що насильницькі стосунки переважно не припиняються через прохання зупинитися[23] та що принципи поваги до особистих меж і обмежень стосуються і ванільних сексуальних стосунків[24]. Критикується також радикально-феміністський підхід за гетеронормативність і обмеженість:

«Заява, ніби БДСМ розходиться з феміністичними ідеями, має на увазі, що кінк можливий лише в моногамних гетеросексуальних стосунках, де чоловік займає домінантну позицію, а жінка — підкорену. Неможливо помилятися більше»[25].

Наведена тут аналогія — асоціація переодягання у вбрання для іншого гендеру (зазвичай чоловіків у жіночий (cross-dressing)) із насильством. Така асоціація властива транс-ексклюзивним радикальним феміністкам, і з позицій інтерсекційних феміністок і транс*людей уважається трансфобною.

Загалом розрізняють і розмежовують приватне і політичне:

«Прогресивні люди, які практикують кінк і фетиш, іноді відчувають жах і відразу до себе від речей, які їх заводять. Якщо ви одна з них, я можу запропонувати вам мудрість [...], і вона, сподіваюся, допоможе вам: ваші сексуальні бажання не обов'язково віддзеркалюють вашу політику і, безумовно, не роблять це в сирому й безпосередньому вигляді»[26].

«Спальня — місце для витягання назовні своїх фантазій, а не для дотримування політкоректності»[27].

Постає також питання нормативності взагалі: як привчати людей до того, що у них є тілесна автономія, свобода від домінування і приємні їм практики, але це стосується тільки практик, щодо приємності яких у всіх є консенсус?[28]

Текстильний колаж Аліни Копиці, 2012 р.

Полеміка з цього питання — окремий випадок світоглядної полеміки радикальних та інтерсекційних феміністок щодо різних практик і міри добровільності особистого вибору в умовах патріархату та під іншими формами соціального тиску. Аналогічного типу аргументи наводять у дискусіях про ординарний гетеросексуальний секс та інші речі, як-от макіяж чи підбори. З одного боку, кожен особистий вибір — лише вибір із наявних варіантів, з іншого боку, вибір все-таки існує там, де цих варіантів більше як один. Зрештою, поступовий відхід від традиційного розподілу ролей у сексі і побуті, неодмінної гетеросексуальності і циснормативності відбувається вже на наших очах, тому справедливість певних типів феміністської критики водночас підтверджує і збалансовує той факт, що відхід від критикованих практик справді відбувається.

     
Текстильні колажі Аліни Копиці, 2012 р.

Стигма і норма

Нарешті сформулюю питання, яке слід поставити після ознайомлення з цією полемікою: чому деякі типи сексуальних і довколасексуальних практик патологізовані і стигматизовані?

Передусім важливий аспект питання — сексуальна норма, якою є або ні БДСМ-практики. Радикальний фемінізм уважає їх насильством і виводить за межі норми, з чим не погоджуються інші феміністки, котрі апелюють до того, що ця соціальна норма так само сконструйована, як і будь-які інші, і приватна норма у кожного своя[29]. Радикальний фемінізм, схоже, навпаки, не усвідомлює той факт, що межі норми конструює і він теж.

Саме розрізнення БДСМ-практик і «звичайного» сексу свідчить, що «звичайний» — це те саме, що й «нормальний», який відповідає суспільним стандартам.

Інший ракурс ситуації полягає в тому, що прихильність до звичних форм сексу, на думку окремих авторок, — це привілей в інтерсекційному розумінні цього слова[30]. Як зазначають, ванільність не треба приховувати, ванільних людей не вважають хворими чи травмованими, ванільність не означає сексуальної доступності для будь-кого і т. д., тобто ми бачимо, що список привілеїв нагадує той, який існує для сексуальної орієнтації.

Звідси випливає припущення, що існує «владна орієнтація» на домінантність чи сабмісивність, лідерство чи слідування за лідером[31], на обидві ролі (в термінології БДСМ така особа називається «світч»), а також на повну горизонтальність. Отож нормою сьогодні вважається лише остання. При цьому сам термін БДСМ виник 1991 року[32], відповідні практики існують ще з античності, а дослідження Альфреда Кінсі стверджує, що 12 % жінок і 22 % чоловіків демонструють еротичну відповідь на садомазохістську історію[33], що не так уже й мало.

Висновки

У статті проаналізовано феміністські підходи до БДСМ, спільні і відмінні риси БДСМ та насильства, а також запропоновано інтерсекційний підхід до явища. Радикально-феміністський підхід, на думку авторки, не враховує розмаїття практик і відносин, тому може застосуватися лише обмежено.

Текстильний колаж Аліни Копиці, 2017 р.

Текстильний колаж Аліни Копиці, 2017 р.